Ухвала суду № 61224629, 18.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/12086/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Шевченко Т.М.

Апеляційне провадження Доповідач - Іванченко М.М.

№22-ц/796/9566/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.

при секретарі: Литвиненко Р.С.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідачів: ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучерук Наталія Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучерук Н.В., в якому просить визнати недійсним договір дарування 1/4 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1, укладений 25 грудня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В обґрунтування вимог зазначає, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2015 року, стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 124 977 грн 84 к. завданої внаслідок ДТП шкоди. В добровільному порядку відповідач не виконав рішення суду, у зв'язку з цим 27 квітня 2015 року ВДВС Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві відкрито виконавче провадження.

Під час вчинення виконавчих дій підтверджено факт відчуження 25 грудня 2014 року ОСОБА_5 належної йому 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, а тому позивач вважає, що договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, підлягає визнанню недійсним, оскільки є фіктивним. Оспорюваний правочин був вчинений без наміру створення будь-яких правових наслідків і мав на меті уникнення звернення стягнення на належну ОСОБА_5 частину квартиру в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучерук Н.В., про визнання недійсним договору дарування - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, судом неправильно встановлені обставини справи, що мають значення по справі. Також вказує, що відповідачами не було надано жодних доказів того, що відбулася фактична передача майна від дарувальника до обдарованої особи. Обидві сторони правочину як проживали в спірній квартирі, так і проживають. Жодних змін в порядку користування цією квартирою внаслідок вчинення оспорюваного правочину не відбулось. Крім того матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 виконав рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити.

Третя особа у судове засідання не з'явилась про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Тому відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_4 необґрунтовані. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06 жовтня 2014 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м., Києва від 17 лютого 2015 року стягнуто ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у сумі 124 977 грн 84 к.

Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 27 квітня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусоого виконання виконавчого листа № 2/759/2337/14, виданого 14 квітня 2015 року.

25 грудня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав в дарунок, а ОСОБА_6 прийняла у власність 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 36,5 кв.м., житлова площа 18,9 кв.

Даний договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучерук Н.В. У відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на 1/4 частини вказаної квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_6, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучерук Н.В.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 вказував на те, що договір дарування є фіктивним, без наміру створити відповідні юридичні наслідки та з метою приховання майна ОСОБА_5 від виконання рішення суду.

Так, відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування є безоплатним, тобто ніякого зустрічного задоволення дарувальник від обдаровуваного не отримує. Юридичним наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи. Тобто правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди в момент його укладання.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч.1, ч.4 ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

При фіктивному правочині у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину ‒спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Фіктивний правочин є нікчемний, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу.

Відповідно до роз'яснень, які викладені у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Закон не встановлює обмежень для звернення до суду з позовом про визнання правочину фіктивним для інших заінтересованих осіб, які не є його сторонами. Між тим, сторона, яка вимагає визнання правочину недійсним, повинна довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення такого правочину. В даному випадку тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача, який не є стороною оспорюваного правочину.

В постанові від 21 січня 2015 року за №6-197цс14 прийнятої за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, Верховний Суд України зробив висновок, щодо застосування ст.234 ЦК України та зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_4 своїх вимог про недійсність договору дарування з підстав, передбачених ч.5 ст.203, ст.234 ЦК України не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст.ст.10, 60 ЦПК України).

Зі змісту оспорюваного договору дарування ј частини квартири АДРЕСА_1 від 25 грудня 2014 року вбачається, що сторони в присутності нотаріуса стверджують одна одній, що що в тексті договору зафіксовано істотні умови дарування ј частки квартири. Укладання цього договору відповідає дійсним намірам сторін, і цей договір не носить характеру фіктивного або удаваного правочину. Сторони вільно володіють українською мовою і однаково розуміють значення, умови договору та його правові наслідки, будь-які заперечення щодо будь-якої з умов договору

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір дарування 1/4 частини квартири укладений при повному усвідомленні сторонами значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення та такий договір був направлений на реальне настання наслідків його укладення. Також при укладенні договору дарування були дотримані загальні вимоги для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України, тому такий правочин не може бути визнаний фіктивним.

Крім того, факт прийняття дарунку (юридичні наслідки) підтверджується реєстрацією договору дарування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилання апелянта на те, що договір дарування є недійсним та укладений з метою приховання майна ОСОБА_5 від виконання рішення суду колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на те, що відповідно до наявного в матеріалах листа державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Сперкач Я.О. від 15 лютого 2016 року вбачається, що боржником сплачено борг у розмірі 124 999 грн 99 к. Не сплаченими залишається виконавчий збір в розмірі 12 497 грн 78 к. та витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 100 грн.

Доводи апелянта про те, що укладення договору дарування квартири вчинено без наміру створення правових наслідків, також не заслуговують на увагу, оскільки сторони, уклавши спірний договір, вчинили реальний правочин, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував, а обдарована прийняла в дар 1/4 частини вказаної квартири, що підтверджується договором, згідно якого право власності на відчужувану частку квартири у обдарованого виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунка вважається одержання обдарованим примірника договору дарування після його нотаріального посвідчення.

Як вбачається з матеріалів справи, обдарована дар прийняла. Отже, оспорюваний договір, безпосередньо після його підписання, повністю виконаний сторонами договору, що свідчить про реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

В силу ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: