Рішення № 61223322, 01.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2016Справа № 910/15302/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - Товариство) до товариства з додатковою відповідальністю "Щекавиця - Центр" (далі - Абонент), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" (далі - ОСББ), про стягнення 63 558,60 грн.,

за участі представників:

позивача: Кирищука В.П., за довіреністю від 11 листопада 2015 року № 91/2015/11/11-5,

відповідача: не з'явились,

третьої особи: не з'явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2015 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Абонента заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 1 вересня 2009 року № 250836 у розмірі 63 558,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 червня 2015 року (суддя Смирнова Ю.М.) порушено провадження у справі № 910/15302/15 та призначено її до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 29 червня 2016 року вищезазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами проведеного автоматичного розподілу дана справа передана на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою суду від 15 липня 2016 року справу № 910/15302/15 прийнято до свого провадження суддею Павленком Є.В. та призначено її до розгляду на 28 липня 2016 року.

28 липня 2016 року розгляд справи було відкладено на 1 вересня 2016 року, про що судом було постановлено відповідну ухвалу.

Під час судового засідання 1 вересня 2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги, надавши 27 липня 2016 року письмові пояснення по суті спору з врахуванням вказівок Вищого господарського суду України. Позов просив задовольнити в повному обсязі

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про призначення справи до розгляду від 15 липня 2016 року та про відкладення справи від 28 липня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів

Третя особа також не направила свого повноваженого представника для участі в судовому засіданні, проте 1 вересня 2016 року подала через канцелярію суду письмові пояснення та клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 вересня 2009 року між позивачем та відкритим акціонерним товариством "Фірма "Астарта-Центр" (у подальшому перейменоване в товариство з додатковою відповідальністю "Щекавиця-Центр") було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 250836 (надалі - договір).

Предметом цього правочину було постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.2.1 укладеного правочину Товариство зобов'язалось постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - у період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; у кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

У свою чергу Абонент зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (пункт 2.3.1 спірної угоди).

Згідно з пунктом 8.1 договору він набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31 грудня 2009 року. Правочин вважався пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.4 договору).

Додатками № 1, № 3, № 4 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії, тарифи та порядок розрахунків за договором.

Відповідно до пункту 2 додатку 4 до спірного правочину Абонент зобов'язався до початку розрахункового періоду (місяця) сплачувати енергопостачальній компанії вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Згідно з пунктом 5 додатку 4 до договору Абонент зобов'язався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).

Як стверджував позивач у позовній заяві, свої зобов'язання за спірним правочином відповідач не виконав, внаслідок чого в нього за період з 1 грудня 2014 року по 1 квітня 2015 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 49 380,95 грн. У підтвердження вказаного Товариство надало суду відомості обліку споживання теплової енергії, облікові картки (табуляграми) та розрахунок основного боргу за спожиту теплову енергію.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідач вказував на те, що 23 грудня 2014 року за актом приймання-передачі відбулась передача будинку № 30/39 по вулиці Щекавицька у місті Києві на баланс створеного власниками цього будинку ОСББ.

Матеріали справи свідчать, що у зв'язку з цим відповідач неодноразово звертався до Товариства з листами, в яких просив розірвати договір з 31 грудня 2014 року. Однак, Абонент лише 24 лютого 2015 року подав Товариству з листом № 11 від 20 лютого 2015 року акт приймання-передачі від 23 грудня 2014 року будинку на баланс ОСББ. Вказані обставини підтверджуються відтиском штемпеля вхідної кореспонденції позивача за вх. № 14/5220. Водночас, доказів направлення або вручення позивачу листа відповідача № 94 від 25 грудня 2014 року, у додатку до якого зазначений вищевказаний акт приймання-передачі будинку від 23 грудня 2014 року, не надано.

Згідно з пунктом 1.4. додатку № 7 до договору у випадку передачі споживачем свого об'єкта іншій організації постачальник повинен бути повідомлений в 3-дениий термін відповідним двостороннім листом здаючого та приймаючого об'єкт. У цьому разі договір буде припинений тільки при повній сплаті споживачем заборгованості.

Відповідно пункту 8.2 спірного правочину він припиняв свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття рішення судом, при ліквідації однієї із сторін.

Доказів того, що сторонами досягнуто згоди про припинення дії договору з 1 січня 2015 року або доказів розірвання договору в судовому порядку, не подано. Вказані документи відсутні й у матеріалах справи.

Суд не приймає до уваги посилання Абонента у відзиві на те, що з 1 січня 2015 року обслуговування будинку здійснювалось ОСББ, про що зазначено в акті приймання-передачі від 23 грудня 2014 року, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.3. договору у випадку передачі абонентом свого об'єкту іншій організації, енергопостачальна організація повинна бути повідомлена в 3-денний термін відповідним двохстороннім листом здаючого та приймаючого об'єкт. У цьому разі договір буде припиненим тільки при повній сплаті абонентом заборгованості за спожиту теплову енергію.

Вищий господарський суд України, скеровуючи дану справу на новий розгляд, у своїй постанові від 29 червня 2016 року зазначив, що судами не було досліджено факту направлення вказаного листа Товариству.

Згідно з частиною 1 статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, ухвалою суду від 28 липня 2016 року у відповідача та третьої особи витребувались докази надіслання листа, передбаченого положеннями пункту 9.3. договору, проте останні вимоги суду не виконали та відповідного листа з доказами його направлення не надали. Вказані документи відсутні й у матеріалах справи.

Крім того, позивач у запереченнях на відзив зазначив, що станом на серпень 2015 року на адресу Товариства не надходив двосторонній лист про передачу відповідачем спірного об'єкту ОСББ, що, на його думку, є порушення умов пункту 9.3. договору.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

За змістом статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За частинами 6 та 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (стаття 20 Закону України "Про теплопостачання" - далі Закон).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлену та спожиту теплову енергію, яка складає 49 380,95 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Товариства про стягнення з Абонента вказаної суми, у зв'язку з чим даний позов у частині стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендних платежів, позивач також просив суд стягнути з Абонента 4 730,45 грн. пені, нарахованої за період з 1 грудня 2014 року по 1 квітня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7 додатку № 4 до договору передбачено, що на суму боргу на початок кожного періоду позивачем нараховується пеня у розмірі 0,5% за кожен день до моменту його погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з відповідача 4 730,45 грн. пені, нарахованої за період з 1 грудня 2014 року по 1 квітня 2015 року підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з Абонента 9 111,70 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 335,50 грн., нарахованих за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства і не суперечить положенням договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства в повному обсязі.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (пункт 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, а також з інших підстав, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 263,00 грн., з яких: 1 827,00 грн. - судовий збір, сплачений Товариством за розгляд позову в Господарському суді міста Києва, 1 339,80 грн. - судовий збір, сплачений позивачем за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2015 року, 1 096,20 грн. - судовий збір, сплачений Товариством за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2016 року, згідно наведеної норми слід покласти на Абонента.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-33, 35, 43-44, 49, 75, 82-85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Щекавиця-Центр" (04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, 30/39, ідентифікаційний код 19344989) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 49 380 (сорок дев'ять тисяч триста вісімдесят ) грн. 95 коп. основного боргу, 4 730 (чотири тисячі сімсот тридцять) грн. 45 коп. пені, 9 111 (дев'ять тисяч сто одинадцять) грн. 70 коп. інфляційних втрат, 335 (триста тридцять п'ять) грн. 50 коп. трьох процентів річних, а також 4 263 (чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 9 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко