Постанова № 61222528, 01.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2016 року м. Київ 810/2370/16

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Панової Г.В., суддів: Василенко Г.Ю., Панченко Н.Д. за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.,

представників сторін:

від позивача - не з'явились,

від відповідача - Дідек А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України,

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України про скасування рішення Державної міграційної служби України від 30.06.2016 № 339-16 про втрату статусу біженця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його тимчасовий візит до Грузії не є фактом того, що він скористався захистом країни громадянської належності (підданства), а тому така обставина не може бути виключною підставою для втрати статусу біженця.

Крім того, позивач зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем всупереч вимог Конвенції ООН «Проти катування та інших жорстоких, нелюдських або - принижуючих гідність видів поводження і покарання» 1984 року, Конституції України, Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та без аналізу інформації по країні походження заявника, у зв'язку з чим, позивачем було зроблено неправильні висновки по суті справи та прийнято необгрунтоване рішення.

Представник позивача в ході судового розгляду підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

У судове засідання призначене на 01.09.2016 позивач не з'явився. Водночас, 31.08.2016 представником позивача через канцелярію суду було подано заяву, в якій останній підтримував позовні вимоги в повному обсязі та просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та подав заперечення проти адміністративного позову. Крім того, зазначив, що позивач у 2002 році звертався до Посольства Грузії в Україні для отримання одноразового документа для виїзду до країни громадянської належності, а по приїзду до Грузії у 2002 році звернувся до компетентних органів для продовження терміну дії свого паспорту НОМЕР_1.

У 2003 році, позивач вдруге відвідав країну громадянської належності.

Таким чином, відповідач важає, що враховуючи дії позивача, можна важати, що він з власної волі, звернувся до влади країни своєї громадянської належності за дипломатичним захистом, тому спірне рішення є законним та не підлягає скасуванню.

Заслухавши представника позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що громадянин Грузії, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, був визнаний біженцем відповідно до наказу Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 11 лютого 2000 року № 95 за ознакою віросповідання, що не заперечується відповідачем.

05.02.2016 Управлінням ДМС у Київській області було продовжено термін дії посвідчення посвідчення біженця серії ПБ 002468 до 05.02.2017, що підтверджується копією вказаного посвідчення, що знаходиться в матеріалах справи (а.с. 4 зі зворотньої строни).

09.02.2016 Управлінням ДМС у Київській області було направлено до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства лист від 09.02.2016 № 4/8-490 щодо сприяння у наданні інформації про перетин державного кордону України громадянином Грузії ОСОБА_2.

Листом від 23.02.2016 № 55/259 Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства було надано відповідь з посиланнями на лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23.02.2016 № 259, відповідно до якого, станом на 22.02.2016 встановлено, що ОСОБА_2 26.08.2002 вилетів з пункту пропуску Бориспіль, рейсом № 2121 Київ-Тбілісі, користуючись довідкою № 036120, а повернувся до пункту пропуску Бориспіль 16.09.2002 рейсом № 2122 Тбілісі-Київ.

Також, у вказаному листі вказано, що позивач 19.09.2003 вилетів з пункту пропуску Бориспіль, рейсом № 658 Київ-Тбілісі, користуючись паспортом НОМЕР_1, а повернувся до пункту пропуску Бориспіль 03.10.2003 рейсом № 657 Тбілісі-Київ.

Крім того, у вказаному листі Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства зазначенно про необхідність розпочати процедуру стосовно нього, передбачену статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

З наданої, відповідачем копії протоколу додаткової співбесіди з особою, яку визнано біженцем від 11.04.2016 № 12Г/20, вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує, що в 2002 та 2003 роках виїзджав до Грузії та пояснює, це тим, що його брат знаходився в тяжкому стані.

Також, позивач надав пояснення, що він звернувся «…до посольства Грузії в Україні, мені надали довідку, тому що закінчився термін дії паспорта. А там я продовжив термін дії паспорта і по ньому в'їхав назад до України».

28.04.2016 Управлінням державної міграційної служби України в Київській області направлено до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України подання про втрату статусу біженця, яке мотивовано тим, що звернення позивача до посольства Грузії в Україні для отримання одноразового документу для виїзду до країни свого походження, а надалі ще й продовження терміну дії свого паспорта НОМЕР_1 на території Грузії, можна вважати дипломатичним захистом з боку держави, громадянином якої є біженець, а отже, діяв він з власної волі/добровільно, звернувшись до влади країни своєї громадянської належності.

30.06.2016 Держвною міграційною службою України було прийнято оскаржуване позивачем рішення про втрату статусу біженця № 339-16.

Крім підстав втрати позивачем статусу біженця, що зазначені вище, відповідач у вказаному рішення, зазначає, що «…Аналіз інформації по країні громадянської належності фігуранта з відкритих інформаційних джерел дає ДМС підстави вважати, що обставини, за яких фігуранта було визнано в 2000 році біженцем, більше не існують. Зокрема, на засіданні Комітету з ліквідації расової дискримінації ООН від 31.10.2014, де були представлені звіти країн - учасників Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, встановлено, що кожен громадянин Грузії користується правом відкрито сповідувати свою релігію і/або переконання. В Конституції і різноманітних законодавчих актах забороняється втручання та переслідування будь-якого виду на релігійному підґрунті (Комитет по ликвидации расовой дискриминации, Рассмотрение докладов, представляемых государствами - участниками в соответствии со статьей 9 Конвенции. Шестой - восьмой периодические доклади государетв - участников, подлежащие представленню в 2014 году: Грузия, 31 октября 2014,GERG/C/GEO/6-8, http://www.refworld.org.ru/docid/566547e34.html). Також, у звітах міжнародних правозахисних організацій відсутня інформація про наявність на території Грузії фактів дискримінації та переслідування за ознакою належності до певної етнічної меншини та сповідування певної релігії (зокрема єзидів) як зі сторони представників діючої влади Грузії, так і зі сторони суспільства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії одночасно є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчинює дії чи допускається бездіяльності.

У відповідності до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Правові підстави і порядок розгляду питання щодо втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також порядок прийняття відповідного рішення з таких питань і наслідки прийняття такого рішення визначається статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон від 08.07.2011р. № 3671-VI у відповідній редакції).

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 вказаного Закону статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

Пункту 6 частини першої статті 11 вказаного Закону статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту може бути особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, або клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади (частина 4 статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).

Згідно частина 9 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до частини 10 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи.

Частинами 11, 12 статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI закріплено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання, а також у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, - звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (частини 13 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).

Згідно частини 14 статті 11 цього Закону, на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається разом з особовою справою біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до відповідних посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади (частина 15 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у відповідності до частини 16 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні (частина 18 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).

Особа, яка не реалізувала право на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» законних підстав для перебування в Україні (частина 19 стаття 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).

Як вбачається з оскаржуваного Рішення, як на правову підставу для його прийняття відповідач посилається на пункт 1 та 6 частини першої статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI, стверджуючи при цьому, що позивач добровільно скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

При цьому, Законом поняття добровільного захисту згідно вказаної норми не уточнена і не деталізована.

Вказане положення закону відповідає статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 р., згідно якої (розділ С) положення цієї Конвенції більше не поширюються на особу, яка підпадає під визначення розділу A, та яка добровільно повторно скористалася захистом країни своєї громадянської належності.

Тлумачення поняття «добровільне поновлення використання захисту країни громадянської належності» надано в Керівництві з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (Женева, 1992), згідно п.п.119-121 якого:

« 119. Це положення про припинення передбачає три умови:

а) добровільність: біженець має діяти добровільно;

b) намір: біженець повинен мати намір вчинити дію з метою знову скористатися захистом своєї громадянської належності;

c) поновлення: біженець має дійсно отримати такий захист.

120. Якщо біженець діє не добровільно, він не перестає бути біженцем. Якщо він отримав розпорядження країни, наприклад, країни свого перебування, здійснити всупереч своїм намірам вчинок, що може бути розцінений як використання захисту країни свого громадянського походження, наприклад, звернення до консульства за національним паспортом - він не перестає бути біженцем лише тому, що підкорився такому розпорядженню. З причин, що не залежать від його волі, він може бути змушений скористатися засобами захисту країни свого громадянського походження...

121. При з'ясуванні питання, чи втрачено статус біженця саме за таких обставин, необхідно розрізняти дійсне використання захисту своєї країни та випадковими, несуттєвими контактами з владою цієї країни...»

Як зазначено в пункті 134 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця, положення пункту 4 розділу С статті 1 Конвенції про статус біженців відноситься до добровільного поселення. При цьому розуміється повернення в країну своєї громадянської належності з метою постійного проживання. Тимчасовий візит не означає поселення і не тягне за собою втрату статусу біженця.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься і в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року (справа № 826/20820/14 - К/800/35015/15).

Надані суду документи та пояснення учасників по справі свідчать про те, що в даному випадку підстави для застосування пункту 1 частини 1 статті 11 Закону відсутні.

Так, згідно наявних у справі доказів однією із підстав для висновку про наявність підстав для позбавлення статусу біженця став факт відвідування позивачем країни громадянської належності, тоді як відповідач не з'ясовував, з яким наміром особа, що отримала статус біженця відвідувала країну походження, а також чи мав біженець намір вчинити дію з метою знову скористатися захистом своєї громадянської належності, які дії ним для цього вживалися і чи дійсно він отримав такий захист. Сам по собі факт перебування на території Грузії, хоча і міг би викликати сумніви щодо правдивості тверджень позивача про наявність у нього обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань в країні походження, однак, не може свідчити про намір або факт отримання біженцем добровільного повторного захисту в країні своєї громадянської належності.

Позивач стверджує, що відвідував Грузію у зв'язку із сімейними обставинами, а саме у зв'язку з тим, що його брат знаходився в тяжкому стані (хворий).

Крім того, цю інформацію, позивач вказав під - час додаткової співбесіди, про що зазначено в протоколі від 11.04.2016 № 12Г/20 (а.с. 29-30).

При цьому відповідачем не надано доказів в спростування наявності у позивача особистих (сімейних) причин для відвідування країни походження, у зв'язку з чим суд не має підстав ставити під сумнів вказане твердження позивача.

Таким чином, намір позивача скористатися захистом країни громадянської належності не може вважатися доведеним, як і фактичне використання позивачем такого захисту в будь-якій формі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про не доведення ДМС України правомірності прийняття рішення від 30 червня 2016 № 339-16 про втрату статусу біженця, з підстав викладених в пункті 1 частини першої статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI.

Щодо посилань відповідача, на той факт, що позивач не може відмовитись від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких його було визнано біженцем, більше не існує, суд зазначає наступне.

Як було вказано вище, позивач отримав статус біженця 11.02.2000, здійснив тимчасові виїзди до Грузії в 2002 та 2003 роках, в останній раз термін дії посвідчення позивачу було продовжено 05.02.2016 до 05.02.2017.

В той же час, відповідач вказує однією із підстав втрати статусу біженця позивачем, пункт 6 частини першої статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI у разі, якщо особа не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

На обґрунтування, вказаної підстави, відповідач в своїх запереченнях на позов нічого не вказує, так само як і в ході судового розгляду представник відповідача про це не зазначав, але в самому оскаржуваному рішенні посилається на звіти, які були представлені на засіданні Комітету з ліквідації расової дискримінації ООН від 31.10.2014.

Колегія суддів, зазначає, що вказане засідання комітету з ліквідації расової дискримінації ООН, відбулося раніше ніж відповідачем в останній раз було розглянуто питання про продовження терміну дії посвідчення позивачу.

Водночас, представник позивача, в судовому засіданні не зміг пояснити чому вказані звіти неодноразово не враховувались відповідачем при попередньому вирішенні питання про продовження терміну дії посвідчення біженця до 03.04.2015, 11.02.2016, а також на момент прийняття оспорюваного рішення термін дії посідчення був продовжений до 05.02.2017.

Крім того, як вбачається зі змісту протоколу додаткової співбесіди з особою, яку визнано біженцем (а.с. 29-30), під час співбесіди із позивачем йому не задавались запитання з приводу саме тих обставин на підставі яких він здобув цей статус, а також не пропонувалось надати будь-які документи або відомості відносно наявності обставин за яких особа не може користуватися захистом своєї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань і співбесіда стосувалась саме обставин виїзду позивача за межі України. Тобто, це питання відповідачем взагалі не з'ясовувалось.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено правомірності прийняття рішення від 30.06.2016 № 339-16.

Оскільки, колегія суддів, дійшла висновку, що у відповідача не було законних підстав приймати рішення про втрату позивачем статусу біженця на підставі пункту 1 частини першої статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а рішення Державної міграційної служби України від 30 червня 2016 № 339-16 про втрату позивачем статусу біженця скасуванню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 551, 21 грн., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.06.2016 № 339-16 про втрату статусу біженця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривень 21 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Панова Г. В.

Судді: Панченко Н.Д.

Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 06 вересня 2016 р.