Рішення № 61216619, 06.09.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Провадження № 2/711/1531/16

Справа № 711/4785/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року Придніпровський районний суд

м Черкаси

В складі: головуючого судді Колода Л.Д.

При секретарі Євтушенко М.В.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» , ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживачів, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним , -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» , ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживачів, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним .Свої позовні вимоги позовні вимоги мотивує тим, що 27 серпня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 2301/0808/76-1083. Відповідно умов кредитного договору банк мав надати позичальнику споживчій кредит у розмірі 33 000 доларів США під 11,90% річних, строком повернення до 26.08.2038 року.

Між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 25 травня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого, сторони погодили між собою порядок набуття відповідачем права вимоги, який включає в себе певну послідовність дій сторін та обов'язковість підписання сторонами спільних документів встановленої форми і змісту, які юридично підтверджують факт виконання сторонами своїх зобов'язань за договором відступлення та містять інформацію про їх зміст і обсяг.

25 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» подав позов до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

У зв'язку з тим, що вищевказана справа знаходиться на стадії розгляду по суті, позивач не має права подати до ПАТ «Дельта Банк» зустрічний позов для розгляду з первісним, згідно норм ЦПК України. І подає цей позов в іншому провадженні.

Тільки у 2015 року позивачу після звернення до кваліфікованих юристів стало відомо, що його права, як споживача при укладенні та виконанні оспорюваного договору були порушені.

Позивач вважає, що договором купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року йому нанесено шкоду, порушено його права як споживача фінансових послуг.

За приписами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спосіб і порядок погашення кредиту був встановлений пунктами 3.1 - 3.6 кредитного договору № 2301/0808/76-1083 від 27.08.2008 року і надавав можливість позичальнику сплачувати відповідні кошти шляхом безготівкового перерахування або шляхом внесення готівки у касу ВАТ «Сведбанк» за визначеними у договорі реквізитами (номер рахунку, тощо).

Укладення оспорюваного договору та заміна кредитора у зобов'язанні потягнула за собою фактичну зміну вказаних пунктів (умов) кредитного договору в частині порядку повернення коштів.

Після укладання договору купівлі-продажу прав вимоги і порушення (зміни) наведених вище умов кредитного договору, ПАТ "Дельта Банк" не лише не уклав з позивачем додаткових договорів, а й не повідомив його про зміну умов (пунктів) кредитного договору стосовно порядку повернення коштів.

Вважає, що недотримання ПАТ «Дельта Банк» зазначених умов кредитного договору та укладення договору купівлі-продажу прав вимоги створило перешкоди позивачу у виконанні взятих ним зобов'язань за кредитним договором. Укладення оспорюваного договору зачіпає законні права та інтереси позивача (в частині, що стосується передачі його прав та обов'язків) також тим, що цим договором змінюються пункти укладеного із ПАТ «Сведбанк» умов кредитного договору.

Відповідно до ч.2 ст.516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно ч.1З ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача про передачу третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту.

У ст.517 ЦК України зазначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є необхідною для їх здійснення.

5 червня 2012 року на адресу позивача було направлено "Повідомлення про відступлення" (вих. № ББК/250512-6940/2) в якому, у стислій формі, зазначено про те, що ПАТ "Сведбанк" відступає права вимоги за кредитним та забеспечувальними договорами, ПАТ "Дельта Банк". Текст цього повідомлення підписаний ОСОБА_2 Правління АТ "Сведбанк" Райнером Мюллер-Ханке та ОСОБА_2 Директорів АТ "Дельта Банк" та завірений печаткою ПАТ "Сведбанк" і печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "ДЕЛЬТА" (ідентифікаційний код 34047020).

Згідно ч.1 ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор ймовірно не передав новому кредиторові жодної інформації та документів, що є важливими для виконання зобов'язань. Тобто мало місце недодержання вимог закону в момент укладення правочину, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Ч.1 ст.215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У свою чергу, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, підставою недійсності правочину є суперечливість змісту цього правочину законодавству України, чинному на момент його укладення.

У витягу з Додатку № 1 до оскаржуваного договору зазначена сума боргу Позивача 28902,90 доларів США. Це не відповідає дійсності. Такої заборгованості не існує. Окрім того, Позивач вважає, що кредиторами не дотримано вимоги щодо форми правочину купівлі-продажу прав вимоги.

Частиною 4 ст.203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.513 ЦКУкраїни правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Тобто, згідно ч.1 ст.513 ЦКУ або 108 ЦКУ в будь-якому випадку до правонабувача ПАТ «Дельта Банк» всі зобов'язання за кредитним договором № 2301/0808/76-1083 від 27.08.2008 року мали перейти в тій самій формі, в якій були укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «СведБанк» - по усім правам та обов'язкам в межах та у формі кредитного договору.

Якщо за договором за певну винагороду передається право вимоги грошового боргу, то такий договір є договором факторингу.

У статтях 1077-1078 ЦК України зазначено, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь- який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно статей 655-656 ЦК України, за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно п.З ст.4 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність», факторинг - придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із прийняттям на себе ризику виконання таких вимог і прийом платежів.

ЦК України було прийнято у 2003 році, тоді як Закон «Про банки та банківську діяльність» - у 2001 році.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Оскільки визначення факторингу, наведене в Законі «Про банки та банківську діяльність», не містить особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлює загальні правила (щодо змісту зобов'язань, що уступаються за договором факторингу), які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, Позивач вважає, що слід застосовувати положення ЦКУ.

Для розмежування договорів факторингу та договорів купівлі- продажу прав вимог необхідно знати, що може бути оплатою за передане право вимоги. Слід звернути увагу на Постанову Верховного Суду України від 10.07.2007 р. № 26/347-06-6531, у якій суд на підставі визначення договору факторингу, що його містить ЦКУ, дійшов висновку, що такий договір спрямований на фінансування однією стороною іншої шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Тобто наявне надання фактором послуги. Вона надається за плату, розмір якої визначається договором. При цьому грошова вимога, яка передається клієнтом фактору, не може бути платою за надану останнім фінансову послугу.

Позивач вважає, що сторони договору купівлі-продажу прав вимоги помилились щодо правової природи правочину. Виходячи з наведених норм законодавства, сторони уклали договір факторингу.

Позивач вважає, що при укладені договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, було порушено процедуру заміни кредитора, що встановлена ЦК України.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України, «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину».

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В зв»язку з цим позивач просить постановити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», недійсним в частині, що стосується передачі прав вимоги за кредитним договором № 2301/0808/76-1083 від 27.08.2008 року. Визнати договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», недійсним в частині, що стосується передачі прав вимоги за іпотечним договором № 2301/0808/76-1083-г від 27.08.2008 року.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просив позов задовольнити, з підстав, вказаних в позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» по довіреності ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, підтримав заперечення на позов та просив в позові відмовити.

Представник відповідача ПАТ «Сведбанк» в судове засідання не з»явився, про день слухання справи повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, в результаті їх повного, об»єктивного та всебічного дослідження, суд вважає, що позов не підлягає задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено,що позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що 27 серпня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 2301/0808/76-1083. Відповідно умов кредитного договору банк мав надати позичальнику споживчій кредит у розмірі 33 000 доларів США під 11,90% річних, строком повернення до 26.08.2038 року.

Між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 25 травня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого, сторони погодили між собою порядок набуття відповідачем права вимоги, який включає в себе певну послідовність дій сторін та обов'язковість підписання сторонами спільних документів встановленої форми і змісту, які юридично підтверджують факт виконання сторонами своїх зобов'язань за договором відступлення та містять інформацію про їх зміст і обсяг.

Вищевказаний договір він вважає незаконним таким, що порушує його права та законні інтереси. Однак з такими твердженнями позивача суд не погоджується з наступних підстав. Судом встановлено, що 27 серпня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 2301/0808/76-1083. Відповідно умов кредитного договору банк мав надати позичальнику споживчій кредит у розмірі 33 000 доларів США під 11,90% річних, строком повернення до 26.08.2038 року.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору передано банку в іпотеку однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Г. Дніпра, буд. 53. кв.101.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дсльга Банк» укладено договір І купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» відступив, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах та забезпечувальних договорах тому числі і за кредитним договором №2301/0808/76-1083. укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк».

Посилання позивача на те, що при укладенні договору зі сторони ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначення термінів у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, цін) та інші умови, за яких реалізуються продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, галоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ):

22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовлчє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних і підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

-для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викуп) цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більш) відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом:

-споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача:

-передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки:

-встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

6. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на у кладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку відкликанням згоди. Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згіідно і договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Згідно частими 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. Пpo практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" визначено, що кільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам під мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин, між наймачем (орендарем) і наймодавнем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг і по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутовою прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, iз договорів про надання фінансово кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг ).

Враховуючи, що між ПАТ «Дельта Банк» та ВАТ «Сведбанк» укладено договір купівлі- продажу права вимоги, стороною якого не є позивач, то Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на правовідносини які виникли між сторонами спірного договору, а відтак посилання позивача на порушення даного Закону є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа мас право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних нрав, свобод чи інтересів.

Позивач у заявленому позові не вказує, яким чином договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, укладений між банками порушує його права та законні інтереси.

Згідно з ст. 516 I І.К України заміна кредитора у зобов»язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлюється договором або законом.

Згідно п.10.5 кредитного договору банк має право повністю або частково перевести свої права та зобов»язання по цьому договору , а також по угодам , пов»язаним із забезпечення повернення кредиту , третій особі без згоди позивальника.

Ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги):

- правонаступництва:

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем):

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором №2301/0808/ 76-1083 від 27.08.2008 р., що починаючи з дати укладання договору купівлі-продажу права вимоги ОСОБА_1 здійснював сплату коштів за кредитним договором на користь нового кредитора ПАТ «Дельта Банк».

Ст. 517 ЦК України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Тому посилання позивача про недійсність договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами укладеним 25.05.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», суд вважає безпідставними.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Як визначено статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в у кладенні договору. виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч.1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вказані положення узгоджуються з нормами ч.1 статті 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільною законодавства.

Посилання позивача, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року фактично є договором факторингу є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язуєіься передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може були фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може були банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ч. 1 ст. 509 ІІК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони ( боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч.1 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однією сторони іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При ньому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Як вбачається із договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року сторони при його укладенні керувалися положеннями законодавства, яке регулює купівлю- продаж (відступлення) прав вимоги.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

З врахуванням зазначених норм права та встановлених обставин, договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.02.2012 року є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, як на це вказує позивач, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215, 228 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Тому позов до задоволення не підлягає.

Крім цього відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу". Ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А ст. 261 цього ж кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позивач 01.06.2012 року здійснював погашення заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора ПАТ «Дельта Банк», відтак суд вважає, що з цього часу позивачу було відомо про укладання 25.05.2012 року між банками договору купівлі-продажу прав вимоги.

Позивач з даним позовом звернувся до суду тільки 23.05.2016 року , тобто строк позовної давності закінчився до дати звернення позивача до суду.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. На застосуванні такого строку наполягав представник відповідача в своєму заперечення та в судовому засіданні. Тому в позові слід відмовити.

Так як відсутні підстави для задоволення позову, то немає необхідності вирішувати питання про судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 559 ЦК України, ст. ст. 8,10, 11, 60, 88, 212, 213, 215, 223 ЦПК України, суд , -

В и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживачів, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції до апеляційного суду Черкаської області.

Головуючий: ОСОБА_4