Рішення № 61212341, 07.09.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ 22-ц/781/1940/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді - Суровицької Л.В.,

суддів - Авраменко Т.М., Кіселика С.А.

секретар Постоєнко А.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування будинком. Зазначав, що йому на праві власності належить житловий будинок по вул. Інгульська,29 у м. Кіровограді (перейменовано у м. Кропивницький). У будинку зареєстровані його донька ОСОБА_3, її сини і відповідно його онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_5. Проте відповідачі в житловому будинку не проживають, а саме: донька з січня 2014 року, ОСОБА_5 з 2009 року, а ОСОБА_6 з 2012 року. Речі відповідачів у будинку відсутні, за місцем реєстрації вони не зявляються, цим житлом не цікавляться. Їх реєстрація у будинку створює йому перешкоди у вільному розпорядженні власністю, добровільно знятись з реєстрації відповідачі не бажають. Просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком № 29 по вул. Інгульській у м. Кіровограді (а.с.3-4).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 липня 2016 року позов задоволено. Визнано відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком (а.с.139-141).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову (а.с.155-158).

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, а позивач та його представник заперечили проти них і просили рішення суду залишити без змін.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_5, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_5 рішення суду щодо визнання їх такими, що втратили право користування спірним житловим будинком не оскаржили, ні ОСОБА_3 ні її представник не уповноважені ними на оскарження рішення суду, то колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду лише в частині щодо ОСОБА_3.

Як розяснено у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 12 « Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині

вимог судове рішення не оскаржується.

Тому колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в частині щодо ОСОБА_3 в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі окрім інших прав гарантується право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Конституція Україниу ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканність, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Фізична особа може мати кілька місць проживання ( ч.6ст.29 ЦК України).

Згідно з ч.4ст. 9 ЖК Україниніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Таким чином, при розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщенні понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, прийшов до висновку про те, що вона без поважних причин не проживає та не користується спірним будинком, з заявами до правоохоронних органів про те, що позивач перешкоджає їй користуватись будинком, не зверталась.

Проте, з таким висновком колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає обставинам справи, до такого висновку суд прийшов при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 вересня 1976 року, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року та договору дарування від 10 січня 1977 року, ОСОБА_4 належить на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по вул. Інгульська, 29 в м. Кіровограді, який перейменовано у м. Кропивницький (а.с.6,7-8,9,10).

ОСОБА_3, яка є донькою позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, які є онуками позивача і синами ОСОБА_3, вселились у встановленому законом порядку у вказаний житловий будинок, як члени сімї власника будинку та зареєстровані у ньому: ОСОБА_3 з 12 листопада 2004 року, ОСОБА_6 з 20 травня 2009 року, ОСОБА_5 з 19 квітня 2013 року, що підтверджується відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у Кіровоградській області (а.с.13-15).

Частиною 3ст. 10 ЦПК України,ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно дост. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав, як докази не проживання ОСОБА_3 у спірному будинку більше одного року, довідку квартального комітету № 3 від 03 лютого 2015 року про те, що відповідач зареєстрована, але не проживає у будинку та акт від 20 лютого 2015 року, складений головою квартального комітету № 3 у присутності сусідів та позивача про те, що ОСОБА_3 не проживає у будинку з січня 2014 року (а.с.11,12).

Суд вказаним доказам належну оцінку не дав, не звернув увагу на те, що в акті не наведено причин, з яких відповідач не проживає у спірному будинку. У акті відсутні відомості про те, чи є в будинку належні відповідачці речі, майно. Відсутні також відомості про те, на підставі чого встановлено її не проживання саме з січня 2014 року.

При цьому суд не врахував, що відомості, зазначені у акті щодо не проживання ОСОБА_3 у спірному будинку з січня 2014 року, не узгоджуються з довідкою квартального комітету № 3 від 25 жовтня 2014 року № 244, в якій вказано, що ОСОБА_3 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.65). З урахуванням цієї довідки ОСОБА_3 30 березня 2015 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (а.с.61, 69).

Як пояснив в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач, відомості про те, що ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку з січня 2014 року, були вказані в акті з його слів.

Також суд не надав належну оцінку висновку перевірки по матеріалам ЄО від 11 травня 2014 року дільничного інспектора Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області за заявою ОСОБА_3, в якому встановлено, що 05 травня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, в м. Кіровограді по вул. Інгульська,29, де вони спільно проживають, мав місце конфлікт через те, що ОСОБА_7 не відчиняв двері гаража, в якому знаходився автомобіль (а.с.123).

Цим висновком спростовуються доводи позивача щодо непроживання ОСОБА_3 у спірному будинку з січня 2014 року та підтверджуються доводи відповідача про те, що станом на травень 2014 року вона проживала у спірному будинку.

В порушення вимог ч.4 ст.212 ЦПК України суд не дав оцінку показам свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які були допитані в судовому засіданні та пояснили, що у квітні 2014 року відповідач, яка проживала у спірному будинку, зробила в ньому ремонт. Проте у січні 2015 року до будинку вже не мала можливості потрапити, оскільки позивач змінив замки вхідних дверей та до будинку її не допускає. Підтвердили, що між позивачем та відповідачем склались неприязні стосунки.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтвердив, що дійсно у нього з донькою був конфлікт з приводу автомобіля, після продажу автомобіля склались неприязні стосунки, він змінив замки вхідних дверей до будинку, забрав ключ від воріт. Підтвердив, що у спірному будинку в окремій кімнаті знаходяться речі відповідачки і те, що він не бажає, щоб вона проживала у будинку.

Суд вказані обставини справи не врахував, не прийняв до уваги, що відповідач іншого житла не має, інтересу до будинку не втратила, не проживає у ньому через неприязні стосунки з позивачем та відсутністю доступу до житла та прийшов до помилкового висновку про доведеність обставин, на які посилався позивач, як на підстави позову.

Наявність неприязних стосунків між позивачем та відповідачем, яка не заперечується ними, підтверджена свідками, є поважною причиною того, що відповідач не користується спірним житловим будинком, в якому зареєстрована.

Крім того, оскільки позов подано у лютому 2015 року, а відповідач станом на травень 2014 року ще проживала у спірному житловому будинку, то на час звернення з позовом до суду вона не була такою, що не користується житлом понад один рік.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, вважав встановленими обставини, які є недоведеними, висновки суду не відповідають обставинам справи, відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду частині позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.2, п.3, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 липня 2016 року в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком, скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування житловим будинком, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ОСОБА_11 Суровицька

Судді Т.М. Авраменко

ОСОБА_12