Ухвала суду № 61211019, 08.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/431/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1515/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Меленко О.Є.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Раковецької сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсними свідоцтва про право власності на домоволодіння, свідоцтва про право на спадщину за законом, договору купівлі-продажу домоволодіння та позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Богородчанська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Богородчанського районного суду від 3 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Раковецької сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсними свідоцтва про право власності на домоволодіння, свідоцтва про право на спадщину за законом, договору купівлі-продажу домоволодіння.

В ході розгляду справи до участі в ній в якості правонаступника ОСОБА_5 залучено ОСОБА_4

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Богородчанська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 11 березня 2016 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Богородчанського районного суду від 3 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_4 відмовлено.

На рішення в частині відмови у задоволенні її позову ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вказує на помилковість висновку суду щодо її обізнаності про оформлення батьками права власності на спірний будинок, оскільки такий ґрунтується на припущеннях та не підтверджується жодними доказами. При цьому судом не враховано, що вона не була присутня 12 вересня 2000 року на засіданні виконкому під час прийняття оскаржуваного рішення. Про вказане рішення її ніхто не повідомляв, як і не надав його копії. Крім того, ні відповідачі, ні свідки не підтвердили, що батько коли-небудь в її присутності розповідав про наявність рішення, яким право власності на цілий будинок визнано за ним. Немає про це жодних записів і в погосподарських книгах с. Раковець. Про наявність рішення виконкому Раковецької сільської ради від 12.09.2000 року нічого не було відомо і матері ОСОБА_5, про що свідчить подана до сільської ради у 2006 році заява про визнання за нею право власності на ціле домоволодіння.

Не дав суд належної оцінки також поясненням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо відсутності інформації про оскаржуване рішення сільської ради та про виготовлення батьком правовстановлюючих документів на спірне майно. Натомість, свідок ОСОБА_6 повідомила про бажання батька щодо проживання сестри ОСОБА_4 в спірному домоволодінні після одруження в 1987 році. В той же час оскаржуване рішення сільської ради прийнято у 2000 році.

Про те, що їй не було відомо про переоформлення батьком права власності на весь будинок свідчить також і та обставина, що після смерті батька вона не зверталась у встановленому законом порядку до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Апелянт вказує, що тільки у 2014 році вона дізналась від свого брата про те, що їхня мати відчужила спірне домоволодіння, а пізніше в процесі підготовки звернення до суду - і про оскаржуване рішення сільської ради та свідоцтво про право на спадщину після смерті батька.

Однак, вказаним обставинам суд не дав належної правової оцінки та невірно застосував положення ст. 267 ЦК України.

Судом також не враховано, що вона є інвалідом ІІ групи, а тому необґрунтовано стягнуто з неї на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 4 800,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини просила рішення суду в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі вказують на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, а також порушення судом вимог матеріального права.

Зокрема, зазначають, що вірно вирішивши по суті даний спір та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 місцевий суд водночас неповно обґрунтував та мотивував своє рішення, посилаючись тільки на сплив позовної давності. При цьому судом не взято до уваги інших наявних правових підстав для відмови у задоволенні вказаного позову. Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до погосподарської книги №4 Раковецької сільської ради господарство ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, особовий рахунок НОМЕР_1, суспільна група «колгоспний двір» у 1963 році поділилось на два господарства. Зокрема, при поділі двору вийшли син ОСОБА_9, його дружина ОСОБА_5, син ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_11 і утворили нове господарство під №739. Починаючи з 1971 року згідно записів у погосподарських книгах після смерті ОСОБА_8 за господарством ОСОБА_12 (його дружини - голови двору) зареєстровано 1/2 житлового будинку, 1956 року, 1/2 стайні 1959 року та 1/2 стодоли, 1959 року побудови, тип двору «колгоспний».

Разом з тим, не відповідає дійсним обставинам справи та є помилковим висновок місцевого суду, що станом на день смерті ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_6 вона була останнім членом колгоспного двору, а відтак ОСОБА_2( на користь якої складено заповіт), мала право на прийняття спадщини. Відповідно у 1980 році у встановленому чинним на той час законодавством порядку набула право власності на спірне майно. Дійсно ОСОБА_12, яка була бабусею позивачів, залишилась головою та єдиним членом колгоспного двору після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 До вказаного колгоспного двору належало по 1/2 частині житлового будинку, стайні та стодоли. Інша ж частина вказаного житлового будинку та господарських будівель, споруд належали до майна колгоспного двору її сина ОСОБА_9 В ході розгляду справи ОСОБА_2 заявляла та надавала письмові докази, що вона тривалий час до та після смерті бабусі ОСОБА_12 проживала в колгоспному дворі, головою якого була саме остання.

Підтвердженням цього є також і дані погосподарської книги с. Раковець за 1977 - 1978 роки по особовому рахунку НОМЕР_3, де зазначено, що ОСОБА_12 є головою двору, а ОСОБА_2 - членом цього колгоспного двору. 7 листопада 1978 року ОСОБА_12 померла, що сторонами визнається.

Статтею 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Таким чином, оскільки після смерті ОСОБА_12 залишився ще один член колгоспного двору - ОСОБА_2, спадкоємство в майні вказаного двору не відкрилось. Отже, в зв'язку із цим остання не мала права на спадкування 1/2 частини майна колгоспного двору. Відтак, державний нотаріус безпідставно видав їй оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20.03.1980 року.

Не прийнято судом до уваги також і того, що в 1981 році ОСОБА_11 вийшла заміж та перейшла проживати в колгоспний двір чоловіка ОСОБА_13, де стала членом його двору. Після цього остання не брала участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства у спірному будинку. А відповідно до ст. ст. 101, 103, 126 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) відмовилась від своєї частки в спірному будинку.

Таким чином, будучи головою двору ОСОБА_9 на підставі рішення виконавчого комітету Богородчанської районної ради від 20.07.1983 року здійснив істотну перебудову житлового будинку. А в подальшому отримав свідоцтво про право власності на цей будинок згідно рішення виконкому Раковецького сільської ради від 12 вересня 2000 року. На думку апелянтів ОСОБА_9 на законних підставах отримав оскаржуване свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок, зареєстрував його в Івано-Франківському ОБТІ, а відповідно дружина правомірно успадкувала це майно після його смерті.

Посилаючись на зазначені обставини апелянти просили рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Також просили змінити рішення суду в частині мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_2

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник доводи своєї скарги підтримали з наведених у ній мотивів, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не визнали.

ОСОБА_3, її та ОСОБА_4 представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали, а доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 не визнали.

Представники Раковецької сільської ради та Богородчанської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 суд вважав, що ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно у встановленому чинним законодавством порядку, а тому підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом не вбачається. Постановляючи оскаржуване рішення в частині позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулась до суду за захистом порушеного права з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні її позову зважаючи на застосування норм діючого законодавства щодо позовної давності на час виникнення спірних правовідносин та клопотання відповідача ОСОБА_14 про застосування наслідків її спливу.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалене у справі рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно даних погосподарської книги с. Раковець за 1961-1963 рр. господарство ОСОБА_8 (діда ОСОБА_2 та ОСОБА_4.), особистий рахунок НОМЕР_1, суспільна група «колгоспний двір» поділилось. Зокрема, з двору вийшли син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, його дружина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, дочка ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, та утворили нове господарство, особистий рахунок №739. При цьому за даними погосподарської книги за особистим рахунком НОМЕР_1, у власності господарства, головою якого був ОСОБА_8, перебуває житловий будинок, 1955 року забудови та стайня, 1957 року забудови (а.с.23-24 т.1).

В подальшому, як видно з даних погосподарської книги за 1967-1969 рр. (особистий рахунок №343) за господарством ОСОБА_8 зареєстровано житловий будинок, 1955 року забудови, стайня, 1957 року забудови та стодола, 1959 року забудови (а.с. 27-28 т.1). Також вказані будівлі зареєстровано і за господарством ОСОБА_9, що підтверджується даними погосподарських книг за 1964-1966 рр. (особистий рахунок НОМЕР_2), за 1967-1969 рр. (особистий рахунок №344) (а.с.41-44 т.1).

Як підтверджується даними погосподарської книги с. Раковець за 1971-1973 рр., 1974-1976 рр. за господарствами ОСОБА_12 (голова двору після смерті ОСОБА_8.) та ОСОБА_9 зареєстровано по 1/2 житлового будинку, 1955 року забудови, стайні, 1957 року забудови та стодоли, 1959 року забудови (а.с.29-34, 45-52 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_12 склала заповітне розпорядження на користь ОСОБА_11 Згідно із свідоцтвом про смерть ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_6.

З'ясовано, що 20 березня 1980 року державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 (половину) житлового дерев'яного будинку, жилою площею 35 кв.м. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці колгоспу «Верховина» Богородчанського району, с. Раковець та належав померлій ОСОБА_12 згідно довідки виконавчого комітету Раковецької сільської ради, зареєстрований в погосподарській книзі Раковецької сільської ради за НОМЕР_3 (а.с.13 т.1).

Відповідно до положень ст. 563 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу.

Згідно з п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 року за № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, могли бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради, які видавалися, в тому числі, і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками №№ 32,33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 року за № 1/5, було встановлено зразки форм довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. Із зазначених додатків вбачається, що довідка про власника житлового будинку видається згідно із записами у погосподарській книзі виконавчого комітету сільської (селищної) Ради депутатів трудящих. Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних) актів, що підтверджують право приватної власності.

За таких обставин та враховуючи, що згідно даних погосподарської книги станом на день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_6) ОСОБА_12 була головою і останнім членом колгоспного двору, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_2 у встановленому на той час законодавством порядку набула право власності на 1/2 житлового будинку та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4

При цьому суд вірно не прийняв до уваги запис у погосподарській книзі про реєстрацію ОСОБА_11 у 1978 році в господарстві баби ОСОБА_12 Із даних погосподарської книги за 1977-1979 рр. вбачається, що позивач одночасно продовжувала бути зареєстрованою і у господарстві свого батька ОСОБА_9

Крім того, як видно зі змісту протоколу засідання виконавчого комітету Раковецької сільської ради від 13.09.1978 року виконавчим комітетом відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_9 та ОСОБА_12 про реєстрацію ОСОБА_11 у господарстві баби ОСОБА_12 (а.с.159-166 т.1).

Також, як видно із запису в погосподарській книзі за 1977-1979 рр., в зв'язку зі смертю ОСОБА_12 особистий рахунок НОМЕР_3 08.11.1978 року було закрито (а.с.34-35 т.1).

А отже, доводи апелянтів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що спадщина в майні вказаного двору після смерті ОСОБА_12 не відкрилась, оскільки в ньому залишився ще один член колгоспного двору - ОСОБА_11, не заслуговують на увагу і обґрунтовано судом не враховані при вирішенні спору.

Що стосується рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, то судом першої інстанції правильно встановлено наступне.

Матеріалами справи, зокрема даними по господарських книжок підтверджується, що після поділу господарств ОСОБА_8 та ОСОБА_9 господарство останнього до 1971 року відносилося до суспільної групи «робітничий двір» (а.с. 39- 44 т.1), а починаючи з 1971 року - «колгоспний двір» (а.с. 45-54 т.1).

Як видно із матеріалів інвентарної справи №4898 на домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с.199-254 т.1), в ній містяться дані про різну нумерацію спірного домоволодіння - №2,№3, а також запис в справці про видачу Раковецькою сільською радою 25.05.1990 року на підставі рішення виконкому Богородчанської районної ради № 79 на ім'я ОСОБА_9 свідоцтва про право власності на житловий будинок по вул. Гагаріна,2, який належить колгоспному двору, головою якого і є останній. Однак, дані про реєстрацію в інвентарній книзі відсутні (а.с.201,213 т.1).

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Раковецької сільської ради від 12 вересня 2000 року №43 за ОСОБА_9 визнано право власності на будинковолодіння, яке знаходиться по вул. В.Стуса (Гагаріна), 2 (3) в с. Раковець (а.с.14, 214 т.1). Водночас, на підставі цього рішення ОСОБА_9 11 жовтня 2000 року видано свідоцтво про право власності на житловий будинок №3 по вул. В.Стуса, також проведено відповідну його реєстрацію в Івано-Франківському ОБТІ в реєстровій книзі №1, запис № №20, реєстраційний № 15755358 (а.с.15,230 т.1).

З'ясовано, що в зв'язку зі смертю 29 листопада 2005 року ОСОБА_9 державним нотаріусом Богородчанської районної державної нотаріальної контори Стефанко Г.М. 26 вересня 2006 року його дружині ОСОБА_5 (матері позивачів) видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Зі змісту свідоцтва видно, що спадкове майно складається з права на будинковолодіння, яка знаходиться в АДРЕСА_2. До будинковолодіння входить дерев'яний житловий будинок, житловою площею 36,8 м.кв., загальною площею 66,6 м.кв., позначений в плані літ «А», літня кухня цег., позн. літ. «Б», кладова цег., позн. літ. «В», два сараї дерев. позн. літ «Г», «Д», навіс дощатий, позн. літ «Е» , вбиральня дерев., позн. літ «Ж», криниця камінь №1, ворота метал №2, огорожа штахети №3 (а.с.234 т.1). При цьому позивачі не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті батька.

Разом з тим, ще до реєстрації спадкових прав за ОСОБА_5 згідно поданої нею заяви на підставі рішення Раковецької сільської ради від 11 липня 2006 року № 56 адресну частину цього будинковолодіння було змінено з №3 на №2 (а.с.233 т.1). Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.10.2006 року за спадкоємцем зареєстровано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.235 т.1).

В подальшому 11 березня 2009 року між ОСОБА_5 (продавець) та внучкою ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до якого продавець передала, а покупець прийняла вищевказане домоволодіння (а.с.152-153 т.1). Одночасно було відчужено і земельні ділянки, в тому числі і для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.154-155 т.1).

Встановлено, що в ході розгляду справи ОСОБА_5 померла (а.с.98 т.1), до участі в справі в якості правонаступника залучено ОСОБА_4, якою і заявлено зустрічний позов.

Згідно ч. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 року. У протилежному випадку до правовідносин повинні застосовуватися норми ЦК УРСР (1963 року).

Відповідно до ст. ст.71,76,80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Саме загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту права власності та інших речових прав. Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права.

Аналогічні норми містяться у ст.ст. 257, 261 ЦК України.

При цьому, ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За змістом цих норм початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи у 1981 році позивач ОСОБА_11 вийшла заміж та перейшла проживати в господарство батьків чоловіка ОСОБА_13, що знаходиться в тому ж с. Раковець. Продовжувала там проживати і нікуди не виїжджала. Разом з тим, як стверджувала сама позивач та не заперечувалося іншими сторонами, вона підтримувала стосунки з батьками, братом та сестрою (які залишилися там проживати), зустрічалась та обговорювала з ними усі побутові питання, їй було відомо про проведення батьками капітального ремонту будинку (в тому числі ї її частки), його облаштування тощо, з приводу чого будь-яких претензій вона не висловлювала. А звідси, маючи об'єктивну можливість знати про обставини користування та розпорядження ними її часткою повинна була довідатися про порушення свого права.

Отже, була обізнана щодо оформлення спочатку батьком ОСОБА_9, а потім матір'ю ОСОБА_5 права власності на спірне будинковолодіння, а звідси повинна була довідатися про порушення свого права.

Разом з тим, будь-яких належних доказів щодо поважності пропуску позовної даності нею суду не представлено.

З огляду на це, неспроможними є твердження позивача ОСОБА_2 про те, що вона довідалася про порушення своїх прав тільки в жовтні 2014 році, а відтак звернулася до суду за захистом їх у передбачений законом строк.

Враховуючи вищенаведене, час виникнення спірних правовідносин, обов'язковість застосування позовної давності, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 вірно відмовлено саме з підстав пропуску позовної давності.

Відтак, висновок суду щодо спливу позовної давності є обґрунтованим, відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Аналогічно надуманими є і твердження апелянта щодо незаконності рішення суду в частині стягнення з неї витрат на правову допомогу, оскільки підстав для звільнення її від таких в зв'язку із наявністю в неї ІІ групи інвалідності не встановлено.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційні скарги не містять посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянтів зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтами не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційних скарг були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити, а рішення Богородчанського районного суду від 3 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Я.Ю. Ковалюк

О.Є. Меленко