Ухвала суду № 61207315, 06.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5037/16

Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О.Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійним та скасування реєстрації прав власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18. 05. 2016 р.,

в с т а н о в и л а:

20. 08. 2015 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_6 та її сина ОСОБА_4, які в подальшому змінював і остаточно просив виселити відповідачів з АДРЕСА_1 тому, що ОСОБА_6 є колишньою дружиною попереднього власника квартири, а згідно договору дарування позивач є власником цієї квартири, де проживають відповідачі, внаслідок чого він не може користуватися своєю власністю.

ОСОБА_6 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання недійсним з підстав фіктивності правочину - договору дарування спірної квартири, укладеного між відповідачами, і визнання недійсною реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цю квартиру.

Вказує, що з 1987 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 уклали шлюб і з цього часу стали проживати в кв. АДРЕСА_1, яку придбав батько ОСОБА_5 для них в будівельному кооперативі, після розірвання шлюбу вона залишилася проживати в квартирі з сином і як колишніх членів сім'ї ОСОБА_5 не міг їх виселити і з метою їх виселення уклав фіктивний договір дарування з ОСОБА_2, який хоче виселити її з сином з квартири. Зазначала, що раніше ОСОБА_5 нібито продавав цю квартиру ОСОБА_2, а потім вирішив укласти фіктивний договір дарування і чужими руками вирішив позбавити її права на проживання у квартирі до якої вона та їх син мають пряме відношення, оскільки вона вкладала особисті кошти в придбання квартири, і вводячи в оману нотаріуса вказали у договорі дарування неправдиві відомості про відсутність судового спору щодо квартири, прав третіх осіб, які б мали право на користування квартирою відповідно до закону та ст. 405 ЦК України та інших осіб немає, що квартира була оглянута обдарованим, але ОСОБА_2 квартиру ніколи не оглядав, а також, що вона з сином колишні члени сім'ї та мають з цього приводу там проживати і вона є інвалідом 3 групи.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18. 05. 2016 р. задоволено позов ОСОБА_2 і відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 Виселено без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду як незаконне та необґрунтоване і ухвалити нове рішення суду, яким повністю задовольнити її позовні вимоги, з підстав зазначених у зустрічному позові, а також, зокрема, вказує, що ОСОБА_5 не міг просто зробити такий дарунок чужій людині, що в судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_2 пояснили, що ніяких коштів при оформленні договору дарування один одному не передавали і не отримували, що ОСОБА_5 повернув ОСОБА_2 доларів США за розпискою, тобто ніякого прихованого правочину, а саме договору купівлі-продажу не було. Вважає, що оспорюваний договір дарування є засобом ОСОБА_5 виселити її та їх сина і вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не погоджується з мотивуванням суду з посиланням на ст. 400 ЦК України, на яку немає посилання в позові, а також вважає, що зазначення в рішенні суду на те, що право власності позивача на квартиру не скасовано, а тому він має право вимагати від неї з сином квартиру, а також посилається на постанову Верховного Суду України від 11. 11. 2015 р. у справі № 6-61124цс15 і вважає, що ОСОБА_2 мав ставити питання про своє вселення і одночасне виселення її з сином з квартири, що було б доказом дійсного договору дарування, але ці обставини залишилися без уваги суду першої інстанції.

В судовому засіданні ОСОБА_7, представник ОСОБА_6, підтримав доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_8, представник ОСОБА_2, та ОСОБА_9, представник ОСОБА_5 вважають рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи в межах заявлених заявником вимог та апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Висновок суду першої інстанції про задоволення зазначеного позову ОСОБА_2 про виселення та відмову у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійним та скасування реєстрації прав власностіє законним і обґрунтованим з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20. 11. 2014 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17. 02. 2015 р., залишено без задоволення позов ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_5, виконкому Одеської міської ради, ЖБК «Ленінський-33», третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бичіхіна О. Ю., про визнання кв. АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_6 права приватної спільної сумісної власності на цю квартиру, визнання недійсними довідок ЖБК «Ленінський-33» від 17. 12. 2003 р. № 195 та про сплату грошових внесків на ім'я ОСОБА_10, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 15. 03. 2004 р на ім'я ОСОБА_10, визнання недійсним договору дарування від 17. 12. 2012 р. вказаної квартири, визнання недійсним реєстрації права власності та скасування даної реєстрації, стягнення моральної шкоди в розмірі 35000 грн.

Згідно укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 нотаріально посвідченого договору від 29. 06. 2015 р., ОСОБА_5 передає ОСОБА_2 у безоплатну власність кв. АДРЕСА_1, що складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, житловою площею 43,8 кв. м., загальною площею 70,8 кв. м., що належить дарувальнику на підставі нотаріально посвідченого 17. 12. 2012 р. договору дарування.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 29. 06. 2015 р. видно, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_1.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 проживають та зареєстровані у кв. АДРЕСА_1.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи і не спростовані сторонами.

При розгляді справи апеляційний суд виходить з того, що згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є або були; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї/колишніх членів сім'ї.

Оскільки власником спірної квартири став позивач у даній справі ОСОБА_2, то право колишніх членів сім'ї попереднього колишнього власника на користування спірною квартирою втрачено з цього часу з припиненням права власності колишнього власника спірної квартири, внаслідок чого є правильним та обгрутованим висновок суду першої інстанції про виселення зі спірної квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Що стосується вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним вказаного нотаріально посвідченого договору дарування спірної квартири від 29. 06. 2015 р., то апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ст. 717 ЦК України з а договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, а ст. 719 ЦК України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

ОСОБА_6 не є стороною оспорюваного нею договору дарування спірної квартири, який нотаріально посвідчений, і право власності на спірну квартиру після нотаріального посвідчення оспорюваного договору дарування зареєстровано у відповідному державному реєстрі на ОСОБА_2, що вказує на прийняття ним дарунка у вигляді спірної квартири і відповідає положенням ст. 722 ч. 3 ЦК України.

У справі відсутні докази фіктивності вказаного договору дарування і є необгрунтованими посилання ОСОБА_6, що ОСОБА_5 не міг просто зробити такий дарунок чужій людині, з урахуванням і того, що сама ОСОБА_6 в апеляційній скарзі зазначає, що в судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_2 пояснили, що ніяких коштів при оформленні договору дарування один одному не передавали і не отримували, що ОСОБА_5 повернув ОСОБА_2 доларів США за розпискою, тобто ніякого прихованого правочину, а саме договору купівлі-продажу не було, що не спростовано.

Вказівка в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 11. 11. 2015 р. у справі № 6-61124цс15 не має правового значення у справі тому, що стосується фактичних обставин, які не є тотожними обставинам у даній справі і не стосуються спірних правовідносин між сторонами.

Зайве посилання суду першої інстанції на положення ст. 400 ЦК України не є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 і відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Аналізуючи матеріали справи в сукупності апеляційний суд з урахуванням вищенаведених обставин вважає обґрунтованими та правильними висновки суду першої інстанції про про задоволення зазначеного позову ОСОБА_2 про виселення та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійним та скасування реєстрації прав власності

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18. 05. 2016 р. залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

В. А. Станкевич