Ухвала суду № 61206629, 06.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/326/16-ц 06.09.2016 06.09.2016 06.09.2016

Провадження №22-ц/784/1980/16

Справа № 471/326/16-ц Головуючий першої інстанції: Марценюк С.А.

Провадження № 22-ц/784/1980/16 Суддя-доповідач Апеляційного суду: Коломієць В.В.

Категорія 30

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Довжук Т.С., Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.

Позивачка зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,43 га., яка розташована в межах території Григорівської сільської ради Братського району Миколаївської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого Братською райдержадміністрацією 10 січня 2008 року. Дану земельну ділянку обробляє самостійно, договору оренди землі ні з ким не підписувала. В 2015 році на вказаній земельній ділянці вирощувала сільськогосподарську культуру - соняшник. Вказувала, що 08 вересня 2015 року ОСОБА_4 самовільно, без її дозволу та відома зібрав її урожай соняшника та розпорядився ним на власний розсуд. Відповідач відмовляється повернути їй незаконно зібраний врожай або його вартість. За даним фактом вона зверталася до Братського РВ УМВС України у Миколаївській області, однак постановою від 01 жовтня 2015 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Посилаючись на викладене, просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь в рахунок відшкодування матеріальних збитків 68374 грн. 85 коп., виходячи з такого розрахунку: 5,43 га. х 16,9 ц/га = 91,767 ц. х 7450,92 грн./т = 68374 грн. 85 коп. (де 5,43 га - розмір її земельної ділянки; 16,9 ц/га - середня урожайність по Братському районі у 2015 році соняшника на зерно; 7450, 92 грн./т. - середня реалізаційна ціна соняшника на зерно за 2015 рік).

Також ОСОБА_2, посилаючись на ст. 23 ЦК України, просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення відповідачем її прав, у розмірі 5000 грн.

Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на його недоведеність. Крім того пояснила, що з 2005 р. між ОСОБА_2 та головою фермерського господарства «Зірка» ОСОБА_4 був укладений усний договір про обробіток спірної земельної ділянки і з цього часу дану земельну ділянку обробляло це фермерське господарство, сплачуючи позивачці орендну плату, немає доказів попередження позивачкою орендаря про те, щоб він не обробляв земельну ділянку у 2015 році та того, що у цьому році саме позивачка засіяла спірну земельну ділянку і понесла пов'язані з цим витрати.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою ОСОБА_2 її позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з нижчевикладеного.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін у суді першої інстанції та пояснень сторін і їх представників у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,43 га., яка розташована в межах території Григорівської сільської ради Братського району Миколаївської області, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого Братською райдержадміністрацією 10 січня 2008 року на підставі рішення Братського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2007 року. З 2005 року на підставі усної домовленості між ОСОБА_2 та головою фермерського господарства «Зірка» ОСОБА_4 дану земельну ділянку обробляє це фермерське господарство, сплачуючи позивачці орендну плату. Між тим, договору оренди земельної ділянки у передбаченій законом формі не було укладено, та, відповідно, не була здійснена державна реєстрація такого договору.

Зазначені обставини також підтверджуються матеріалами кримінального провадження, яке було закрито постановою слідчого СВ Братського РВ УМВС України в Миколаївській області від 1 жовтня 2015 року у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення (а.с. 71-93).

Твердження ОСОБА_2 про повідомлення ОСОБА_4 чи фермерського господарства «Зірка» про намір обробляти у 2015 році земельну ділянку самостійно не було доведено позивачкою, оскільки належних, допустимих та переконливих доказів цього не було надано. Проте, вимог про повернення земельної ділянки ОСОБА_2 не заявляла, оскільки у 2016 році вже обробляє її самостійно.

На підтвердження доводів про те, що у квітні 2015 року вона за власний рахунок та власними силами придбала насіння соняшника, провела обробку своєї земельної ділянки і засіяла її соняшником, ОСОБА_2 посилається на показання свідка ОСОБА_6

Проте, колегія суддів критично відноситься до показань свідка ОСОБА_6, допитаного судом апеляційної інстанції, оскільки він є рідними братом позивачки та з його пояснень вбачається, що саме він мав намір обробляти належну ОСОБА_2 земельну ділянку і робить це на теперішній час.

Інших доказів на підтвердження факту самостійного обробітку та засіювання земельної ділянки у квітні 2015 року ОСОБА_2 не надано.

Виходячи зі змісту та обґрунтування позовних вимог, предметом позову є стягнення збитків (упущеної вигоди), які, за твердженням ОСОБА_2, вона могла б одержати від реалізації врожаю насіння соняшника з її земельної ділянки у 2015 році, якби її право на розпорядження цим врожаєм не було порушено відповідачем.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 28 січня 2015 року у господарській справі № 3-210гс14, відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються, зокрема,представники районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 Постанови від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 156, 157 ЗК України відшкодування збитків здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки і діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин вірно застосовано Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, а тому доводи апеляційної скарги в цій астині є необгрунтованими.

Вирішуючи спір про відшкодування збитків власнкам землі землекористувачам, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22 і глави 82 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 р. "Про практику застування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 ЗК, статті 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладенні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

В силу вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов'язок доказування позовних вимог покладається на позивача.

Розраховуючи розмір неотриманих доходів, ОСОБА_2, виходила з даних Відділу статистки у Братському районі Миколаївської області, щодо врожайності по району соняшника на зерно та середньої реалізаційної ціни цієї культури за 1 тонну (а.с. 6). При цьому позивачкою не надано відомостей щодо урожайності соняшника на зерно саме на її земельній ділянці, що є обов'язковим при з'ясуванні розміру неотриманих доходів. Крім того, з вищевказаного листа Відділу статистики вбачається, що наведені у ньому середні ціни призначені для статистичних цілей і не можуть використовуватися для інших цілей.

Передбаченого Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, акту в якості допустимого доказу розміру спричинених збитків позивачкою також не було надано.

За такого, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження реальних збитків чи розміру упущеної вимоги, яку вона просить стягнути з відповідача на свою користь, а тому колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно вважав, що зазначені вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню в звязку з їх недоведеністю.

Зідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень п.5 Постанови Пленуму Верхового Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Проте, факт заподіяння ОСОБА_2 моральних страждань або втрат немайнового характеру позивачкою не доведений, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту заподіяння такої шкоди позивачці внаслідок протиправності дій відповідача.

За такого, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн. - також є правильним.

Таким чином, перевіряючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2, суд повно та всебічно дослідив усі обставини, що мають значення для справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, а тому правильно відмовив у задоволенні позову у повному обсязі за його недоведеністю.

Крім того, належну позивачці земельну ділянку в період з 2005 року по 2015 рік фактично обробляло Фермерське господарство «Зірка», цим же господарством збирався врожай у 2015 році, тоді як позов заявлено до голови цього господарства - ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права у зв'язку з тим, що суд при вирішенні даної справи не керувався нормами статей 1212, 1213 і 1214 ЦК України - є безпідставними.

Так, загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, про що, зокрема, зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 3 червня 2015 року у справі № 6-100.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано насамперед керувався нормами земельного законодавства щодо підстав та порядку відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також положеннями статті 22 і глави 82 ЦК України.

Також не можна прийняти до уваги посилання апелянта на те, що Братська районна державна адміністрація Миколаївської області листом від 26 жовтня 2015 року № 159 відмовила ОСОБА_2 у розрахуванні збитків відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ № 284 від 19 квітня 1993 р., оскільки даний факт не позбавляє позивачку обов'язку доводити свої доводи щодо наявності та розміру збитків належними доказами. До того ж вказане рішення райдержадміністрації ОСОБА_2 не оскаржувала, хоча право на це їй було роз'яснено у даному листі РДА (а.с. 48).

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.С. Довжук

З.Л. Шолох