Рішення № 61206099, 06.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 140/2829/15-ц Провадження № 22-ц/772/2835/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоОСОБА_2,суддів:ОСОБА_3, ОСОБА_4,при секретаріОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернувся в суд 25 листопада 2015 року.

Зазначав, що між ним та ОСОБА_7 20 липня 2013 року був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 5500 доларів США. На підтвердження укладеного договору позики та отримання коштів ОСОБА_8 20 липня 2013 року було надано письмову розписку.

Виходячи з умов укладеного договору та наданої розписки позика мала бути повернена позивачу в наступному порядку:

-2500 доларів СШАдо 30 листопада 2013 року;

-3000 доларів СШАдо 30 березня 2016 року.

Однак, взятих на себе зобовязань відповідач не виконав та домовлену суму до 30 листопада 2013 року не повернув.

В звязку із цим ОСОБА_9 звернувся в суд з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь борг в сумі 5500 дол. США, 3% річних в сумі 145 дол. 68 цент. США, що за курсом НБУ станом на 5 листопада 2015 року еквівалентно 130310 грн. 34 коп.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2016 року позов ОСОБА_9 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 5500 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.11.2015 року еквівалентно 126947,84 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 1303,11 грн. В решті позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову повністю.

ОСОБА_6 та його представник заперечували доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просили апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно правилам статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення по суті, в основній його частині щодо матеріально правових вимог, є правильним і справедливим, а тому в основній його частині рішення суду скасованим бути не може.

Судом встановлено, що 20.07.2013 року між позивачем ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_7 був укладений письмовий договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 позичив ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 5500 доларів США. Згідно розписки від 27 жовтня 2015 року ОСОБА_7 зобовязався повернути позичені грошові кошти у строк, а саме: 2500 доларів СШАдо 30 листопада 2013 року, 3000 доларів СШАдо 30 березня 2016 року. Станом на 30 листопада 2013 року та 30 березня 2016 року відповідач ОСОБА_7 взятих на себе зобовязань не виконав та позичену суму грошей не повернув.

Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем доведені ті обставини, на які він посилався обгрунтовуючи свої вимоги, а саме, що ОСОБА_7 згідно договору позики, підтвердженої двома розписками від 20 липня 2013 року та від 27 жовтня 2015 року отримав у позику від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 5500 доларів США, які мав повернути частинами, а саме до 30 листопада 2013 року повернути 2500 доларів США та до 30 березня 2016 року повернути 3000 доларів США, а оскільки відповідач не виконав зобовязання про повернення боргу у визначений строк, то позичені кошти підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6, відповідно до положення статей 526, 530, 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3362, 50 грн. суд виходив із того, що такі вимоги є безпідставними, оскільки позичальником є фізична особа, яка в силу положення пункту 6 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» може отримувати прибуток від надання фінансових послуг за умови, якщо вона є субєктом підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3362, 50 грн. сторонами у справі не оскаржується, а тому, в силу положення частини 1 статті 303 ЦПК України, відсутні підстави для перевірки апеляційним судом законності і обґрунтованості рішення суду в цій частині.

Доводи апеляційної скарги у зазначених у ній межах не спростовують правильні висновки суду. Наведені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав для скасування правильного по суті рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Так, доводи апеляційної скарги про те, що боргові розписки не містять строку виконання зобов'язання, а в розписці від 30.03.2016 року не зазначено позикодавця, який позичив гроші ОСОБА_7, не спростовують правильні висновки суду.

Із змісту та смислу боргових розписок від 20 липня 2013 року та 27 жовтня 2015 року, оригінали яких ОСОБА_6 надано апеляційному суду, вбачається, що 2500 доларів США ОСОБА_6 зобовязався повернути саме до 30 листопада 2013 року, а позичальником за укладеним договором позики є саме ОСОБА_7

Суд першої інстанції правильно дійшов до свого висновку внаслідок дослідження обох боргових розписок у їх сукупності, які підтверджують факт укладення договору позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та містять умови отримання позичальником в борг грошей із зобовязанням їх повернення та дати отримання коштів.

Виходячи із цього, висновок суду не суперечить правовій позиції Верховного Суду України висловленій у Постанові від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, на яку у своїх поясненнях посилається представник відповідача.

Посилання ОСОБА_6 на те, що останню розписку його примусили написати, не підтверджується належними та допустимими доказами. Судом першої інстанції дана правильна оцінка цим доводам відповідача.

Отже, оскаржуване рішення суду в частині основних вимог про стягнення заборгованості за договором позики є правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому скасованим бути не може.

Разом із тим, не можна погодитись з рішенням суду в частині стягнення з ОСОБА_7 судового збору. Доводи апеляційної скарги щодо цього питання слід визнати обґрунтованими.

Відповідно до частини 1статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції помилково, усупереч вказаним положенням процесуального права стягнув з ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 1303 грн. 10 коп., не врахувавши пропорційність розміру задоволених вимог.

В цій частині рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, а зокрема розподілу судового збору, суд виходить із наступного.

У позовних вимогах ОСОБА_6 просив суд стягнути на його користь 130310 грн. 34 коп. Його судові витрати по оплаті судового збору, які підтверджені документально, становлять 1303 грн. 10 коп. (а.с.1).

Судом позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 126947 грн. 84 коп., тобто частка задоволених позовних вимог складає 97,42 %. За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 97,42% понесених документально підтверджених судових витрат, а саме 1269 грн. 48 коп.

Зазмістом правил пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПКУкраїни та частини 3 цього Кодексу підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, рішення суду в частині розподілу судом судового збору законним визнати не можна, а тому рішення в частині щодо стягнення з ОСОБА_7 судового збору слід скасувати та ухвалити нове в цій частині.

З ОСОБА_7 слід стягнути на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1269 грн. 48 коп.

У решті рішення суду підлягає залишенню без змін, як таке, що є правильним та справедливим і ухвалено в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 308, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнитичастково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2016 року в частині розподілу судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 понесені витрати по оплаті судового збору в розмірі 1269 (тисячу двісті шістдесят девять) грн. 47 коп.

У решті рішення судузалишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук