Ухвала суду № 61206093, 06.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 688/23/16-ц Провадження № 22-ц/772/2247/2016Головуючий в суді першої інстанції Мазур Н. В.Категорія 33Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Оніщука В.В., Сало Т.Б., при секретаріКирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України, Старокостянтинівської міжрайонної (місцевої) прокуратури Хмельницької області, Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області, прокуратури Хмельницької області, за участю третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Апеляційного суду Хмельницької області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду,

за апеляційними скаргами ОСОБА_6, Державної казначейської служби України на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернулася в суд 21 серпня 2015 року.

Зазначав, що 05 травня 2014 року Старокостянтинівським районним судом його незаконно взято під варту та поміщено у СІЗО №29 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. Під час провадження у кримінальній справі, слідчий та процесуальний прокурор незаконно впливали на його вибір захисника, склали та затвердили обвинувальний акт щодо нього у кримінальному провадженні №12014240220000286 від 10 червня 2014 року.

Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року його визнано винним за ч.1 ст.263 КК України та призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, яке він відбував у Шепетівській виправній колонії №98. Даний вирок місцевого суду скасований ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 травня 2015 року, на підставі якої його звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.263 КК України, а провадження у справі закрито.

Внаслідок незаконного ув'язнення він не мав можливості жити повноцінним сімейним життям через повну ізоляцію від суспільства. Утримуючись в слідчому ізоляторі та у виправній колонії, перебував у вкрай незручних і загрозливих для його життя та здоров'я умовах. Його честь, гідність та ділова репутація були принижені, а родина вважала його кримінальним правопорушником. Він втратив можливість виконувати трудові обов'язки та був звільнений з роботи за прогули, втративши за 12 місяців ув'язнення 183370,44 грн. доходу. У зв'язку з незаконним ув'язненням протягом 382 діб, зазнав душевних страждань, завдану моральну шкоду визначив в сумі 382000 грн., з розрахунку 1000 грн. за добу. Просив стягнути солідарно на його користь з відповідачів вказані матеріальну та моральну шкоду.

25 серпня 2015 року ухвалою Старокостянтинівського районного суду відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, що полягала у втраті заробітної плати в сумі 183370,44 грн. (а.с.31).

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року справу направлено за підсудністю до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області (а.с.74).

04 квітня 2016 року позивач подав суду уточнену позовну заяву, де зазначив в обґрунтування заявлених вимог додатково, що моральна шкода завдана не лише незаконним засудженням, внаслідок чого він незаконно перебував під вартою та відбував покарання у виді позбавлення волі, а й незаконними діями органів досудового слідства, що виявилося, зокрема: у порушенні його права на захист; не заведенні оперативно-розшукової справи; не здійсненні контролю за вчиненням злочину у формі контрольованої оперативної закупки; проведенні досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР; незаконному проведенні огляду автомобіля та обшуку житла; не виконанні вимог закону щодо обов'язкової участі захисника.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 15000 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування.

В решті позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить внести зміни у рішення в частині визначеного розміру відшкодування виклавши рішення у відповідності до заявлених вимог та зазначених сторін у справі, задовольнивши позов повністю.

Державна казначейська служба України у поданій апеляційній скарзі вказала на порушення судом норм матеріального і процесуального права та просить скасувати рішення, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову до Державної казначейської служби України у повному обсязі.

Прокурор заперечувала доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 через їх безпідставність та просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України підтримала.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

У відповідності до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення є по суті правильним і справедливим, а тому скасованим бути не може.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалось сторонами, що вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Відповідно до ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Демидівського районного суду Рівненської області від 11 червня 2012 року, зміненого ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 жовтня 2012 року, остаточно визначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. До набрання вироком чинності залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та зараховано ОСОБА_6 в строк відбуття покарання час утримання під вартою з 22.01.2011 року по 11.06.2012 року включно та з 03.05.2014 року по 26.08.2014 року включно (а.с.10-12).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області від 19 травня 2015 року вирок Старокостянтинівського районного суду скасовано. ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 263 КК України на підставі ч.3 ст.263 КК України, а кримінальне провадження №12014240220000286 закрито, звільнено з-під варти із зали суду негайно.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції, Апеляційний суд своєю ухвалою встановив факт, що орган досудового розслідування, одержавши інформацію про незаконне зберігання та перевезення ОСОБА_6 нарізної вогнепальної зброї, не завів оперативно-розшукової справи, натомість, не внісши відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, не здійснював контролю за вчиненням злочину у формі контрольованої закупки, розпочав досудове розслідування відносно ОСОБА_6, що призвело до порушення права останнього на захист. Під час затримання ОСОБА_6 органом досудового слідства незаконно задіювалися працівники спецпідрозділу «Сокіл». Під виглядом проведення огляду місця події, фактично було проведено огляд іншого володіння, обшук автомобіля ОСОБА_6 без ухвали слідчого судді, як того вимагає ч.2 ст.237 КПК України, а також незаконно проведено огляд будинку за місцем проживання ОСОБА_6 Крім того, органом досудового розслідування не забезпечено обов'язкової участі захисника з моменту затримання ОСОБА_6, що є громадянином іншої держави та не володіє українською мовою (а.с.65-68).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов частково, суд виходив із того, як це вбачається із змісту рішення суду, що положення пунктів 1,2 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачають право на відшкодування шкоди у громадянина, який був засуджений судом, у випадку повної його реабілітації (постановлення виправдувального вироку; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати), а оскільки ОСОБА_6 був звільнений від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 263 КК України з нереабілітуючих підстав на підставі ч.3 ст. 263 КК України, то правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, у нього не виникло. Також суд виходив із того, що позовна вимога про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного взяття і тримання ОСОБА_6 під вартою не підлягає задоволенню через те, що у судовому засіданні встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обрано ухвалою слідчого судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 травня 2014 року, в порядку визначеному КПК України на підставі клопотання слідчого за погодження заступником міжрайонного прокурора.

Суд виходив із того, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування відповідно до п.1 ч.1 ст.1, п.1-1 ч.1 ст.2 Закону, у зв'язку з незаконним проведенням органом досудового розслідування в ході кримінального провадження обшуку автомобіля ОСОБА_6 та будинку за місцем проживання останнього, а також у зв'язку з незабезпеченням йому, як громадянину іншої держави, що не володіє українською мовою, обов'язкової участі захисника з моменту його затримання. Відшкодовуючи моральну шкоду та визначивши її у розмірі 15 000 грн. суд виходив із того, що ОСОБА_6 звільнений від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав і на нього не поширюється вимога ч.3 ст.13 Закону щодо розміру моральної шкоди і розмір такої шкоди має визначатися за положенням ч.2 ст.13 Закону, з урахуванням обставин справи в межах, встановлених законодавством, а тому урахувавши всі обставини справи, суд визначив моральне відшкодування саме у розмірі 15000 грн., вважаючи цей розмір розумним та справедливим.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і суд вирішуючи спір правильно застосував норми матеріального права до встановлених правовідносин.

Доводів про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які дають підстави для скасування чи зміни судового рішення, подані апеляційні скарги не містять, а наведені доводи не спростовують правильних висновків суду.

Не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що судом не було ураховано всіх обставин, що мають значення для вирішення його вимог.

Із змісту рішення та матеріалів справи вбачається, що судом ураховані всі обставини що мають значення для справи, а тому суд визначив розмір морального відшкодування позивачу у розмірі 15000 грн., що відповідає вимогам закону, оскільки положення частини 2 статті 13 Закону передбачають, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України суд при визначенні розміру відшкодування має враховувати вимоги розумності і справедливості.

Судом першої інстанції у рішенні обґрунтовано чому саме він визначив такий розмір моральної шкоди, а тому відсутні підстави для висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного судового рішення.

Тривалість порушень відносно ОСОБА_6, на що він посилається у апеляційній скарзі, та час перебування під арештом і у місці відбування покарання, має значення для визначення розміру відшкодування. Зокрема має значення тривалість моральних страждань. Проте, відносно втрат матеріального характеру, на які посилається позивач, то такі втрати можуть бути відновленими шляхом відшкодуванням матеріальної шкоди. Відшкодування такої матеріальної шкоди передбачено законом, але позивач на день розгляду справи не звертався із заявою.

Не можна погодитись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_6 про неповне застосування частини 2 статті 13 Закону, оскільки такі доводи не обґрунтовуються апелянтом щодо того у чому саме полягає неповне застосування вказаної норми. Саме тому безпідставним є посилання позивача на незастосування судом норм матеріального права, а саме ст.23, та частин 1,2,7 ст. 1176 ЦК України, ч.1 ст. 13 Закону.

Доводи апеляційної скарги Державної Казначейської служби України також не спростовують правильного рішення суду та не дають підстав для його скасування.

Доводи про безпідставність стягнення на користь ОСОБА_6 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди не ґрунтуються на положеннях закону і не спростовують висновки суду.

Безпідставними є посилання на те, що Державна казначейська служба України не заподіювала позивачу моральної шкоди, а тому немає підстав для її стягнення саме з Державної казначейської служби України.

Державна казначейська служба України є розпорядником коштів держави, тому судом правильно стягнуто 15000 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_6 саме з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органу досудового розслідування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011 Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр). Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з пунктом 3 вказаного Положення основними завданнями Казначейства України є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Щодо допущеної описки у судовому рішенні про стягнення моральної шкоди з Державного казначейства України, а не з Державної казначейської служби України, на що посилаються апелянти у своїх апеляційних скаргах, то із ухвали про відкриття провадження у справі (а.с.32), а також із змісту судового рішення у вступній, описовій та частково у мотивувальній частинах вбачається, що судом відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України.

За таких обставин судом частково у мотивувальній частині та у резолютивній частині рішення допущено описку у найменуванні відповідача, тому суд першої інстанції може її виправити в порядку встановленому статтею 219 ЦПК України.

Отже, рішення суду є законним, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та Державної казначейської служби України відхилити.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ Т.Б. Сало

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук