Ухвала суду № 61194597, 18.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року м. Київ К/800/43737/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року

у справі № 1570/6250/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» (далі - ТОВ «Союзвідео»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС; відповідач), в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001422240 від 04 жовтня 2012 року та № 0001442240 від 04 жовтня 2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Союзвідео», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Союзвідео» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків Приватним підприємством «Квантор Плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 5562/22-4/30940316 від 20 вересня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001422240 від 04 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 18 154,00 грн. (14 523,00 грн. - основний платіж, 3 631,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001442240 від 04 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 523,00 грн. (11 618,00 грн. - основний платіж, 2 905,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні в ПП «Квантор Плюс» рекламних послуг з виробництва та розповсюдження в засобах масової інформації реклами, пов'язаної з господарською діяльністю ТОВ «Союзвідео», фактичне надання та зв'язок яких з господарською діяльністю позивача не підтверджено належним чином оформленими документами.

Такий висновок податковим органом зроблено, зокрема, з огляду на акт № 298/23-5/36110146 від 15 березня 2011 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента товариства щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків-покупцями за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, в якому зазначено про неперебування ПП «Квантор Плюс» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також неможливість фактичного здійснення ним господарської діяльності в силу відсутності трудових ресурсів, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Крім того, відповідач посилався на пояснення директора ПП «Квантор Плюс» - Бородавки Бориса Володимировича щодо реєстрації ним цього підприємства за грошову винагороду, без мети здійснення реальної господарської діяльності.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За правилами статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платнику податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації судові інстанції цілком об'єктивно виходили з того, що подані позивачем копії податкової накладної та акту здачі-приймання робіт (послуг) не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваної операції.

Зокрема, товариством на підтвердження реального характеру розглядуваної поставки не подано примірників рекламних матеріалів, зразків рекламних роликів, а також документів, які б достеменно підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону спірної господарської операції з придбання послуг з рекламного обслуговування, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету.

Наведені обставини в сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо реєстрації ПП «Квантор Плюс» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за зверненням невстановленої особи, яка заперечує свою участь у підписанні від його імені будь-яких первинних документів, свідчать про обґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій про правомірність прийнятих контролюючим органом оскаржуваних актів індивідуальної дії.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзвідео» відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Приходько І.В.