Ухвала суду № 61194555, 30.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

30.08.2016 № К/800/16482/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЗапорізького державного підприємства «Кремнійполімер»на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016у справі№808/303/16 за позовомЗапорізького державного підприємства «Кремнійполімер»доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2016 позовні вимоги Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 09.09.2015 №0000532200 про зменшення Запорізькому державному підприємству «Кремнійполімер» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 19 499,00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 у даній справі скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2016 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 09.09.2015 №0000532200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 19499 грн. є акт № 706/28-25-22-011/00203625 від 27.08.2015 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ПП «Краб-02», оскільки останній не має відповідної ліцензії задля надання охоронних послуг та трудових ресурсів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і ПП «Краб-02» є реальними та підтверджуються первинною документацією.

Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Краб-02» укладено договір №98-КП від 13.10.2014 про надання охоронних послуг. 27.02.2015 до зазначеного договору укладено додаткову угоду №2, за якою ПП «Краб-02» зобов'язується з 01.03.2015 приступити до виконання послуг служби безпеки, в кількості 9 цілодобових постів. Згідно графіку роботи, який викладено у додатку до додаткової угоди №2, чисельність працівників ПП «Краб-02» повинна складати 9 працівників (а.с.89).

01.03.2015 ПП «Краб-02» укладено договір субпідряду №0103 з ПП «Агентство безпеки еліт собр», за яким субпідряднику було доручено патрулювати об'єкти, які знаходяться під охороною ПП «Краб-02».

ПП «Краб-02» виписано в березні 2015р. податкові накладні на загальну суму 191198,81 грн. Зазначена сума позивачем була включена до податкового кредиту березня 2015 року.

На підтвердження фактичного виконання угоди з ПП «Краб-02» матеріали справи містять копію договору №98-КП від 13.10.2014, Додаткову угоду №2, графік роботи охорони, копії постових відомостей за березень 2015 року, акти про надання послуг за березень 2015 року за договором №98 КП від 13.10.14, податкові накладні та копії банківських виписок, з яких вбачається сплата на користь ПП «Краб-02» за договором №98-КП суми 37000 грн.

Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України. визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Проте, сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги до складу податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та суми від'ємного значення з податку на додану вартість, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів та робіт з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента послуг, суд апеляційної інстанції правомірно здійснив ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів та цілком об'єктивно звернув увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента, а також на відсутність у нього працівників необхідній кількості для надання послуг з охорони, відповідно зробити висновок про те, що витрати фактично понесені позивачем на виконання укладених з контрагентом договорів та пов'язані з його господарською діяльністю. При цьому, правильним є висновок апеляційного суду, що у даній справі доведення фактичного виконання договору субпідряду №0103 ПП «Краб-02» з ПП «Агентство безпеки еліт собр» не є беззаперечним доказом реального надання послуг ПП «Краб-02» позивачу.

Як наслідок суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та суми від'ємного значення з податку на додану вартість, через відсутність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента за вищенаведеними договорами.

Водночас, також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та суми від'ємного значення з податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош