Ухвала суду № 61194269, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/18914/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Кошіля В.В.,

Степашка О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015

у справі № 813/3103/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Родина»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 25.11.2013 № 0001462210/5579, № 0001472210/5580, № 0001482210/5581 та № 0003801720.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 151/22-10/30706004 від 08.11.2013, в якому зафіксовано порушення позивачем: п.3.1 ст.3, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.134.1.11 п. 134.1 ст.134, п.135.1, п.135.4, пп. 135.4.1 ст.135 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено до сплати податок на прибуток у сумі 571037 грн., п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет у сумі 490 083,00 грн.; пп.4.2.1, пп.4.2.9, п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.164.1.2 п.164.1 пп. 164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, внаслідок чого підприємству донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 2637,83 грн.

На підставі акта перевірки, 25.11.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001462210/5579, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 657268,00 грн. (основний платіж - 571037,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 86231,00 грн.), №0001472210/5580, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 596149,00 грн. (основний платіж - 490083,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 106066,00 грн.), №0001482210/5581, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 18810,00 грн. та №0003801720/5663, яким збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3297,29 грн. (основний платіж - 2637,83 грн., штрафні (фінансові) санкції-659,46 грн.).

За результатом адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області №0001462210/5579, №0001482210/5581, №0001472210/5580 від 25.11.2013 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0003801720/5663 від 25.11.2013 скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1997,13 грн. основного платежу та 499,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходи з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п.4.1.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, який включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.14.1.56 ст.14 Податкового кодексу України дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 134.1.1 ст.134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Згідно із пп.135.1, 135.2 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті і ці доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, пі.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пп. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п.140.2-140.5 ст.140, ст.ст.142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку, а відповідно до п. 138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Також, згідно пункту 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Отже, об'єктом оподаткування податком на прибуток є загальний фінансовий результат як позитивна різниця доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання), яка формує прибуток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані. В разі ж наявності від'ємної різниці доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання) формується збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані, а відтак не виникає об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтуються на тому, що ТОВ «Нова Родина» реалізувало товари для виробництва взуття без укладення договорів купівлі-продажу та ідентифікації покупців товару відповідно до чеків РРО зі знижкою.

Як вірно зазначено судами, чинним законодавством не встановлено будь-яких кількісних обмежень щодо передачі товару покупцеві та обов'язку продавця з'ясовувати ціль, мету придбання товару. Тобто, відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не суб'єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено, що правочини щодо купівлі-продажу товару вчинялися в усній формі, що не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (публічний договір), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам ст.ст.11, 202, 205, 206, 207, 509, 655, 657, 712 ЦК України. Факт виконання вказаних договорів підтверджується касовими чеками на відпуск товарів для виробництва взуття.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Чек, роздрукований на реєстраторі розрахункових операцій є первинним та розрахунковим документом.

Судами встановлено, що надані для перевірки касові чеки підтверджують факт передачі товарно-матеріальних цінностей іншій особі та факт набуття нею права власності на дані товари та місять усі необхідні реквізити, встановлені законодавством.

Слід зазначити, що у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» встановлено, що доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що викликають зростання власного капіталу (окрім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період. В бухгалтерському обліку дохід відображається відповідно до п.15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», а саме: в сумі справедливої вартості активів, які одержані або підлягають отриманню. При наданні знижки в момент продажу дохід визначається вже з урахуванням наданої знижки, адже для кожного окремого покупця, якому відпускається товар із знижкою, встановлена знижена ціна, що є предметом домовленості між покупцем і продавцем. Така домовленість, як правило, досягається у випадку, якщо покупець відповідає певним критеріям (наприклад, є постійним клієнтом - держателем бонусної картки). Виходячи з правил ведення бухгалтерського обліку, операції з бонусними знижками відображають аналогічно операціям із звичайної реалізації товару, дохід від продажу формується з використанням субрахунку 702 «Дохід від реалізації товару». Сума знижки в податковому обліку також окремо не відображається, оскільки остаточна ціна продажу формується вже з урахуванням знижки.

Таким чином, позивач здійснював операції з продажу непродовольчими товарами, ціна на які була прилюдно оголошена через ярлики цін та затверджені прайс-листи, на підставі яких позивач інформував всіх покупців про ціни на товари та пропонувало придбати їх на умовах публічного договору. Відповідно всі покупці могли придбати за оголошеною ціною, а, отже, такі ціни з урахуванням знижки вважаються для позивача звичайними відповідно до пп. 1.20.3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв до 01.01.2013 згідно з п.1 р.1 XIX «Прикінцеві положення» ПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення №0001462210/5579.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість у податкових повідомленнях - рішеннях №0001472210/5580, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 596149,00 грн. (основний платіж - 490083,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 106066,00 грн.) та №0001482210/5581, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 18810,00 грн., є протиправними, виходячи з наступного.

У періоді з 01.07.2010 по 31.12.2010 правовідносини щодо оподаткування операцій податком на додану вартість регулювалися Законом. України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору; ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж неї 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з п. 1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону, пропонується враховувати знижки, пов'язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки.

Відповідно до п.1.20.3 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні

За приписами п.1.20.8 та 1.20.10 ст.1 вказаного Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз.1 п.п.1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.39.14 ст. 39 Податкового кодексу України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз.1 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, максимальний розмір знижок, які надавалися покупцям становив 15 % від встановлених гуртово-роздрібних цін, що вказує на те, що договірна ціна не могла бути нижчою від звичайної більше ніж на 20%, а тому фактична договірна ціна реалізації з врахуванням знижки вважається звичайною ціною.

Безпідставними також є посилання податкового органу на порушення ПП «Нова Родина» пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.187.1 ст.187 ПК України в частині неможливості встановлення дати виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) у зв'язку з відсутністю в касових чеках даних про пункт (адресу) завантаження-продаж товарів та відомостей про посади та підписи посадових осіб, які дозволили відпуск відповідних товарно-матеріальних цінностей, оскільки в силу вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування га послуг» касовий чек є документом, який одночасно засвідчує як факт оплати за товар, так і факт відвантаження товару, тому виходячи із суті операції дата оприбуткування коштів у касі позивача та дата відвантаження співпадають, відповідно така дата є датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні операції з продажу товарів за готівку.

Щодо порушення позивачем пп.4.2.1, пп.4.2.9 п.4.2. ст. 4, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8. ст.8 та п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.164.1.2 п.164.1, пп.164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.127.1 ст.127 ПК України, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп.165.1.11 ПК України до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п.170.9 ст.170 цього Кодексу.

Абзацом 2 пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України визначено, що додатково до винятків, передбачених пп. «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу.

Судами встановлено, що висновок податкового органу про надання позивачем додаткового блага працівникам підприємства у вигляді оплати палива у вихідні дні, спростовується наказами про направлення працівників ПП «Нова Родина» у відрядження з метою відвантаження та отримання товару в м. Київ, м. Рівне, м. Житомир, м. Біла Церква та Республіка Польща, які підтверджують факти виконання працівниками своїх службових обов'язків у відрядженнях, що прямо пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Придбане паливо списано підприємством до собівартості реалізованого товару на підставі показників спідометра, витрат пального вказаних у Подорожніх листах вантажного автомобіля в межах України та в Подорожніх листах вантажного автомобіля в міжнародному сполучені, відповідно до встановлених на підприємстві норм для списання палива, керуючись «Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року №43.

Безпідставними також є посилання податкового органу на порушення ПП «Нова Родина» вимог п.п.4.2.1 п.п.4.2.9. п.п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.п.8.1.2 п.8.1. ст.8, п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у зв'язку з неналежним оформлення авансових звітів, а саме: відсутності підписів у посвідченнях про відрядження за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року на загальну суму 4271,09 грн., оскільки в посвідченнях про відрядження наявні відмітки про вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що факт порушення позивачем пп. 4.2.1, пп. 4.2.9 п.4.2. ст. 4, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8. ст.8 та п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.164.1.2 п.164.1, пп.164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.127.1 ст.127 ПК України є недоведеним.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) О.І. Степашко