Ухвала суду № 61194265, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/8798/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Кошіля В.В.,

Степашка О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015

у справі № 815/247/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манушар Україна»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2013 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2013 скасовано та ухвалено нову постанову. Адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби: від 09.10.2012 № 0002142200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 501 784 грн. (501 120 грн. за основним платежем, 664 грн. за штрафними санкціями) та від 09.10.2012 № 0002152200 про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 2 півріччя 2012 року в розмірі 482 115 грн.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2013.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складений акт №5640/22-80/34552988 від 25 вересня 2012 року.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09 жовтня 2012 року: за №0002142200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 501 784,00 грн. та за № 0002152200 про зменшення від'ємного значення об'єкту з податку на прибуток у розмірі 482 115,00 грн.

Відмовлячи в задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу про те, що ТОВ «Манушар Україна», в період, який перевірявся, завищено валові витрати внаслідок подвійного включення сум валових витрат вперше по даті придбання в рядку 06.3 Декларацій «Витрати на збут», та вдруге - у складі собівартості реалізованих товарів, в рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)».

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та спростовуючи доводи податкового органу щодо подвійного включення сум валових витрат до декларацій, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується колегія суддів.

До 01 квітня 2011 року до складу валових витрат відносилась сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

До складу валових витрат включались, окрім іншого, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином, відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат, відносились витрати звітного періоду, пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З набранням чинності, з 01 квітня 2011 року, розділом ІІІ Податкового кодексу України, змінився підхід до відображення валових витрат, зокрема, витрати понесені підприємством, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що податковий орган, хоча і послався на норми Податкового кодексу України, зокрема п. 138.4 ст. 138, але при визначенні правомірності формування валових витрат, застосував підхід формування валових витрат, який був дійсним до 01 квітня 2011 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий орган, перевіривши тільки наявність відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, за результатами виконання, не з'ясував та не перевірив чи входили витрати за договорами з контрагентами позивача до витрат, що сформували собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, доходи від реалізації яких, задекларовані у податкових декларація з податку на прибуток підприємства за період, який перевірявся.

Крім того, суд вказав, що акт перевірки містить лише перелік фактичних обставин здійснення господарської діяльності позивача, зауважень до якої податковий орган не висловив, в той час як висновки про подвійне включення сум валових витрат вперше по даті придбання в рядку 06.3 Декларацій «Витрати на збут», вдруге - у складі собівартості реалізованих товарів, в рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», не містить обґрунтувань та посилань на кореспонденцію бухгалтерських рахунків, та іншої первинної бухгалтерської документації.

Враховуючи, що відповідач не довів подвійного включення позивачем сум валових витрат, і первинні бухгалтерські документи, які містяться в матеріалах справи, не підтверджують правомірності таких висновків податкового органу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідовлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) О.І. Степашко