Ухвала суду № 61194108, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" вересня 2016 р. м. Київ К/800/7147/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Американське підприємство «Промтехвод»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2014

у справі № 826/18850/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Американське підприємство «Промтехвод»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Американське підприємство «Промтехвод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 07.08.2013 № 0003242220/2235, № 0003252220/2234.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, складено акт № 26-51/22-01/30978672 від 23.07.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1 578 442,25 грн.; пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 1 372 133,02 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 07.08.2013 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0003242220/2235 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 604 467,91 грн., в т.ч.: 1 578 442,25 грн. основного платежу та 26 025,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0003252220/2234 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 874 543,26 грн., в т.ч.: 1 340 466,35 грн. основного платежу та 534 077,91 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду скарг позивача, рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.10.2013 № 5136/10/26-15-10-04 залишено без змін оскаржувані рішення в частині основного платежу та збільшено суми грошових зобов'язань в частині штрафних санкцій, а саме: № 0003252220/2234 - 6 653,67 грн., № 0003242220/2235 - 23 204 грн.

Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські правовідносини з ТОВ «Берніс Продакт», ТОВ «УБК № 2», ТОВ «Юван ТА», ТОВ «Юван ТА», ТОВ «ДПТ-Дніпро», ТОВ «Енергосфера», ТОВ «Так-Ю», ТОВ «КПД-Будтехніка», ТОВ «Голден Україна» на підставі ряду договорів з поставки товарів.

На підтвердження реального виконання договорів з вказаними контрагентами, позивачем надано суду:

- по відносинам з ТОВ «Берніс Продакт»: рахунки-фактури, банківські виписки з рахунку позивача, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «УБК № 2»: рахунки-фактури, банківські виписки з рахунку позивача, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «Юван ТА»: рахунки-фактури, банківські виписки з рахунку позивача, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «ДПТ-Дніпро»: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «Енергосфера»: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «Так-Ю»: рахунки-фактури, банківські виписки з рахунку позивача, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «КПД-Будтехніка»: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні;

- по ТОВ «Голден Україна»: видаткові накладні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані документи не підтверджують факт надання товарів (послуг), не дають можливість встановити зміст господарських операцій, її кількісні та якісні показники, а лише містять загальні назви товару та його вартість; із наданих позивачем документів не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку) і правомірність формування податкового кредиту; інших документів, зокрема актів приймання-передачі товарів, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів тощо, позивачем не надано; згідно протоколу виїмки та огляду від 20.07.2012 старшим у/о в ОВС ГУБОЗ МВС України у позивача було вилучено первинні бухгалтерські документи ТОВ «Берніс Продакт», ТОВ «УБК № 2», ТОВ «Юван ТА», які на час перевірки не отримані на запит.

Однак, такий висновок судів є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення зазначені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат по нарахуванню (сплаті) коштів при придбанні товарів (робіт, послуг) з реальним виконанням господарських операцій та з наявністю у платника первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Слід зазначити, що податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів для оформлення господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть підтверджуватися будь-якими первинними документами, що містять необхідні реквізити та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

Отже, на підтвердження сформованих даних податкового обліку платник повинен представити документи, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, обсяг господарської операції, її учасників та є достатніми для встановлення факту існування активу та його руху на шляху від задекларованого постачальника до платника податків - набувача.

У справі, що переглядається, на обґрунтування неможливості представлення відповідних первинних бухгалтерських документів по контрагентам ТОВ «Берніс Продакт», ТОВ «УБК № 2», ТОВ «Юван ТА», позивач послався на факт їх вилучення правоохоронними органами згідно протоколу виїмки та огляду, складеного 20.07.2012 старшим уповноваженим ОВС ГУ БОЗ МВС України.

Однак, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача, з посиланням на те, що вказані бухгалтерські документи не отримані на запит під час проведення перевірки.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Зміст цієї норми виключає правильність висновку податкового органу про відсутність у платника необхідних первинних документів у разі їх вилучення правоохоронними органами.

Згідно з п. 85.9 ст. 85 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

З огляду на наведені законодавчі приписи без отримання копій первинних документів, вилучених у позивача за протоколом виїмки та огляду від 20.07.2012, висновок судів про непідтвердженість сформованого платником податкового кредиту та неправомірність формування валових витрат за операціями зі спірними контрагентами є передчасним.

У даному разі для правильного вирішення даного спору суду слід було зобов'язати податковий орган вжити необхідних заходів для одержання від слідчого органу вилучених у платника первинних документів або безпосередньо витребувати завірені копії відповідних документів у слідчого органу, дослідити ці первинні документи на предмет їх достатності та достовірності для встановлення змісту господарських операцій позивача зі спірними контрагентами на підтвердження реальності виконання цих операцій і за наслідками цього зробити вмотивований висновок про дотримання (або недотримання) позивачем умов, з якими законодавство України пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Американське підприємство «Промтехвод» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний О.І. Степашко