Ухвала суду № 61194104, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/15714/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015

та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2014

у справі № 818/2645/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бірса»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бірса» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 01.09.2014 № 0002502204 та № 0002512204.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бірса» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, складено акт № 2930/2204/35539617/43 від 15.08.2014, в якому зафіксовані порушення: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, які полягали у заниженні позивачем податку на прибуток в сумі 445 510 грн., та п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, які полягали у заниженні податку на додану вартість у сумі 401 716 грн.

01.09.2014 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002502204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 480 549 грн., в т.ч.: 434 555 грн. основного платежу та 45 994 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002512204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 502 145 грн., в т.ч.: 401 716 грн. основного платежу та 100 429 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошові зобов'язання контролюючий орган поставив під сумнів факт надання позивачеві послуг з передпродажної підготовки товарів ТОВ «Альянс Маркет», ТОВ «ЕКО», маркетингових послуг від ДП «Фуршет Центр», ТОВ «Гуртово-роздрібний комплекс «СеДам», ТОВ «Славяни», ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», послуг з просування товарів на внутрішньому ринку від ТОВ «Техноінвесткомплект», а також факт надання транспортно-експедиційних послуг від ТОВ «Сіайті Логістікс» та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства; відповідач вважає, що надані під час перевірки акти здачі-прийомки робіт не мають юридичної сили і доказовості, як первинного документа, через відсутність вимірника здійснення фінансово-господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), крім того, на підтвердження транспортно-експедиційних послуг не надані товарно-транспортні накладні, відповідно позивач не мав права відносити витрати по оплаті цих послуг до витрат на збут, а сплачені в складі їх вартості суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем було віднесено до складу витрат на збут послуги на суму 667 702 грн. та до податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 127 935 грн., який сплачений у вартості таких послуг, що були отримані від наступних підприємств:

- ТОВ «Техноінвесткомплект» за договором № 01-598 від 01.02.2011 на загальну суму 138 180 грн. за просування товарів на споживчому ринку та до податкового кредиту з ПДВ 29 457 грн.;

- ДП «Фуршет Центр» за договором № 04-378 від 01.04.2012 на загальну суму 2 090 грн. за маркетингові послуги в т.ч. до податкового кредиту з ПДВ 448 грн.;

- ТОВ «Гуртово-роздрібний комплекс «СеДам» за договором № 28у від 15.01.2012 про надання послуг з метою стимулювання продажу товару на загальну суму 39 581 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 8 358 грн.;

- ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек» по договору № М0667/12 від 01.01.2012 про надання маркетингових, рекламних та інших послуг на загальну суму 223 674 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 34 620 грн.;

- ТОВ «Альянс Маркет» по договору № МО 667/12 від 30.07.2012 про надання маркетингових, рекламних та інших послуги на загальну суму 142 009 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 30 219 грн.;

- TOB «ЕКО» по договору № 10/12-Б від 01.12.2011 на послуги з передпродажної підготовки товару на суму 72 483 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 15 229 грн.;

- ТОВ «Славяни» щодо маркетингових послуг на суму 49 685 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 9 604 грн.

Факт виконання господарських операцій судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалами справи, а саме: звітами про надання послуг, заявками, завданнями, актами надання послуг, рахунками, податковими накладними, актами взаємозаліку грошових зобов'язань.

Також, між ТОВ «Сіайті Логістікс» та ТОВ «Бірса» було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № СЛ-1 від 01.08.2011, відповідно до якого ТОВ «Сіайті Логістікс» приймало на себе обов'язки організовувати перевезення вантажів. Оплата цих послуг у розмірі 1 363 128 грн. віднесена до складу валових витрат.

Виконання робіт за договором підтверджується актами виконаних робіт, регістрами бухгалтерського обліку, податковими накладними, також в ході перевірки встановлено, що зазначені господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку. Окрім того, в ході судового розгляду справи позивачем надані талони замовника до подорожнього листа, до кожного із яких долучена товарно-транспортна накладна з видатковими накладними за період з серпня 2011 року по лютий 2012 року

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що всі дії позивача при укладенні договорів з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме: на фактичне придбання у цих контрагентів відповідних послуг, що позивач фактично отримав; позивач, сплативши відповідні суми за отримані послуги на підставі договорів, отримавши податкові накладні, правомірно сформував суми витрат та податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення, господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

В даному випадку судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що метою господарської діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування та отримання за наслідками таких операцій певного прибутку, при цьому, прибуток позивача прямо залежить від обсягів проданих товарів виробників продукції, тому є очевидним зв'язок з господарською діяльністю підприємства одержання ним маркетингових послуг та послуг з просування товарів на споживчому ринку, наданих ТОВ «Техноінвесткомплект», ДП «Фуршет Центр», ТОВ «Гуртово-роздрібний комплекс «СеДам», ЗАТ Ритейлінгова компанія «Євротек», ТОВ «ЕКО», ТОВ «Славяни», ТОВ «Альянс Маркет».

Крім того, наявність у позивача належно оформлених первинних документів, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний О.І. Степашко