Постанова № 61193920, 08.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 145/1976/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мазурчак А.Г.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

08 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М.

секретар судового засідання: Бондаренко С.А.,

за участю:

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області на постанову Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області про зобов'язання поновити виплату пенсії,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області про зобов'язання поновити виплату пенсії.

Постановою Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі, просила вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно пенсійного посвідчення серії ААИ № 420378 виданого 27.02.2014 року, ОСОБА_2 отримує пенсію як інвалід ІІІ групи загального захворювання (а.с.7).

З матеріалів справи встановлено, що позивач працює в Тиврівській селищній раді Вінницької області на посаді секретаря, яка віднесена до посад державних службовців.

З 01.04.2015 року відповідач призупинив виплату ОСОБА_2 пенсію по інвалідності.

07.12.2015 року позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області із заявою про роз'яснення причин припинення виплати пенсії та відновлення виплати пенсії.

Листом управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області від 08.12.2015р. №Л-23 відмовлено в поновленні виплати пенсії. В обґрунтування відмови зазначено, що з 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 року № 213-УІП «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким встановлено особливий порядок виплати пенсій працюючим пенсіонерам, зокрема, змінено ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються (а.с.11).

Позивач не погодилась із вказаною відмовою та звернулась до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З урахування внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. З 01 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково тлумачить зазначену норму прийшовши до висновку, що оскільки позивач на посаді секретаря селищної ради працює на державній службі, отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи, перебуваючи в управлінні Пенсійного фонду України на обліку відповідно до загального Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отримувана нею пенсія визначена не спеціальним законом, тобто призначена вона позивачеві не у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», як то зазначено в ст.47 Закону України № 1058-ІV.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку зазначена норма чітко встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Тобто, визначено, що підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи на посаді яка дає право на призначення пенсії відповідно зазначеним законам, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.

Посилання ж суду першої інстанції як на підставу відновлення з 01.06.2015 р. виплати пенсії на п. 5 Прикінцевих положень Закону №213 є помилковими, оскільки останнім передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 зр. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України; при цьому вказаний пункт не містить приписів щодо відновлення виплати пенсії як такої й, у тому числі, призначеної на підставі Закону №1058.

У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, та беручи до уваги, що ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із внесеними змінами, не визнана неконституційною, позивач не є інвалідом І, ІІ групи, інвалідом війни ІІІ групи, учасником бойовий дій, не займає посади в органах, перелічених п. 3 Прикінцевих положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а обіймає посаду, яка дає право на призначення пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», відповідач тимчасово припинив виплату пенсії позивачу, керуючись саме чинною нормою законодавства, тому доводи суду першої інстанції про те, що припинення виплати пенсії є незаконним, а дія зазначеного Закону повинна розповсюджуватись тільки на осіб, яким пенсія буде призначатись після введення в дію цієї норми, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та задоволення позовних вимог.

У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, так як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції належить скасувати і прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області задовольнити повністю.

Постанову Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області про зобов'язання поновити виплату пенсії скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Тиврівському районі Вінницької області про зобов'язання поновити виплату пенсії - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 09 вересня 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5