Ухвала суду № 61188558, 01.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/592/16-ц Головуючий у І інстанції Косенко А. В.Провадження № 22-ц/780/3628/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.атегорія 58 01.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

01 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Коцюрби О.П.,

при секретарі: Топольському В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 26 квітня 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову старшого державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Попіва Романа Ігоревича від 14 серпня 2014 року простягнення з боржника виконавчого збору,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою, в якій просила поновити строк оскарження постанови від 14 серпня 2014 року про стягнення виконавчого збору та визнати незаконною постанову старшого державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Попіва Р.І. про стягнення з неї виконавчого збору від 14 серпня 2014 року, посилаючись на те, що 16 вересня 2013 року Макарівським районним судом Київської області був виданий виконавчий лист № 1016/2304/12, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2006 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4, в сумі 27 640 378,49 грн. та 956 909,87 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 29 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а саме, на земельну ділянку площею 8,3244 га, розташовану за адресою: Київська область, Макарівський район, Копилівська сільська рада, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. На підставі заяви стягувача ПАТ «Сведбанк» старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Р.І. винесено постанову від 27 листопада 2013 року про відкриття виконавчого провадження.

14 серпня 2014 року, в межах виконавчого провадження, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Р.І. винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору у сумі 2 764 037,84 грн. та 95 690,98 дол. США.

15 жовтня 2014 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазура Г.І. виконавчий лист № 1016/2304/12 від 16 вересня 2013 року повернуто стягувачу на підставі заяви останнього.

Постанова від 14 серпня 2014 року про стягнення виконавчого збору, на думку заявника, підлягає визнанню незаконною та скасуванню, оскільки державним виконавцем при її постановленні було допущено порушення діючого законодавства в галузі виконання судових рішень та, як наслідок, порушено її права та охоронювані законом інтереси.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 26 квітня 2016 року скаргу ОСОБА_2 задоволено. Визнано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 14 серпня 2014 року, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Р.І., неправомірною та скасовано її.

Не погоджуючись з ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 вересня 2013 року Макарівським районним судом Київської області був виданий виконавчий лист № 1016/2304/12, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2006 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4, в сумі 27 640 378,49 грн. та 956 909,87 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 29 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а саме, на земельну ділянку площею 8,3244 га, розташовану за адресою: Київська область, Макарівський район, Копилівська сільська рада, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На підставі заяви стягувача старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Р.І. винесено постанову від 27 листопада 2013 року про відкриття виконавчого провадження.

05 лютого 2014 року старшим державним виконавцем винесено постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження: назву стягувача ПАТ «Сведбанк» змінено на ПАТ «Омега Банк».

02 липня 2014 року між первісним боржником за кредитним договором від 17 травня 2006 року ОСОБА_4, заявником ОСОБА_2 та кредитором ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого зобов»язання боржника ОСОБА_4 перед банком за кредитним договором в повному обсязі переведено на іпотекодавця ОСОБА_2 Крім того, в цей же день, 02 липня 2014 року, між заявником та банком укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. і зареєстрований у реєстрі за № 899. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 добровільно передала у власність належного кредитора ПАТ «Дельта Банк» предмет іпотеки (земельні ділянки) в рахунок погашення усієї заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2006 року. Відповідно до п. 2.3. вищевказаного договору зобов»язання іпотекодавця за кредитним договором перед іпотекодержателем по поверненню кредиту в розмірі, зазначеному в п. 2.2. Договору, вважаються виконаними з моменту нотаріального посвідчення цього Договору та проведення державної реєстрації права власності на об»єкт нерухомості за іпотекодержателем. Згідно з п. 2.4. Договору сторони домовилися, що у відповідності до положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після укладання та виконання іпотекодавцем умов цього Договору будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання умов за кредитним договором є недійсними.

Також встановлено, що 14 серпня 2014 року, в межах виконавчого провадження, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попівим Р.І. винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору у сумі 2 764 037,84 грн. та 95 690,98 дол. США.

15 жовтня 2014 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазура Г.І. виконавчий лист № 1016/2304/12 від 16 вересня 2013 року повернуто стягувачу на підставі заяви останнього.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості і колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Згідно ст. 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, яка була майновим поручителем за основним зобов»язанням, не мала можливості виконати вимогу державного виконавця про виконання рішення суду в добровільному порядку у строк, визначений в постанові про відкриття виконавчого провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов»язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, серед яких є виконавчі листи.

Предметом виконавчого листа № 1016/2304/12, виданого Макарівським районним судом Київської області 16 вересня 2013 року, є звернення стягнення на земельну ділянку, належну на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження.

Порядок звернення стягнення на майно визначений главою 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов»язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною 1 статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або комісійних умовах.

Враховуючи зміст вищенаведених правових норм, реалізація майна, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, здійснюється виключно державним виконавцем не інакше, ніж на прилюдних торгах, ініційованих державним виконавцем в межах виконавчого провадження, а не іпотекодавцем ОСОБА_2, яка не мала можливості виконати рішення суду самостійно у визначений державним виконавцем семиденний строк.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, оскільки стягнення виконавчого збору згідно вимог ст. 28 Закону у вищевказаній редакції є заходом відповідальності за невиконання боржником рішення майнового характеру у визначений строк у добровільному порядку, а виконання рішення про звернення стягнення на земельну ділянку в добровільному порядку в семиденний строк з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження самим іпотекодавцем було неможливим з об»єктивних причин, підстави для стягнення з нього виконавчого збору відсутні.

Доводи апелянта про те, що виконавчий збір стягується у будь-якому випадку за умови невиконання боржником рішення в строки, визначені ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», законності та обґрунтованості ухвали суду не спростовують, оскільки термін «примусове виконання» означає не стан, що встановлюється відповідно до закону автоматично з певного моменту часу (наприклад, з моменту закінчення семиденного строку для добровільного виконання), а комплекс передбачених законом дій (заходів), спрямованих на виконання рішення суду проти волі боржника, які має розпочати державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків.

Згідно ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Жодних дій примусового характеру щодо виконання судового рішення після спливу строку для його добровільного виконання боржником, державним виконавцем не вчинялося, що підтверджується матеріалами справи і не заперечувалося самим представником виконавчої служби.

Таким чином, оскільки сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є самостійною і достатньою підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що постанова від 14 серпня 2014 року про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем з порушенням вимог закону і порушує права та свободи заявника ОСОБА_2, отже є такою, що підлягає скасуванню.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28.01.2015 року по справі №3-217гс14, відповідно до якої сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов»язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Відповідно до ст. 387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов"язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Оскільки дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Р.І. по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору вчинені з порушенням закону і порушують права та свободи ОСОБА_2, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення її скарги та скасування вищевказаної постанови.

Посилання апелянта на те, що виконавчий збір згідно вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, колегією суддів відхиляються, оскільки дана стаття була доповнена вищевказаним положенням законом від 05 квітня 2015 року, тоді як оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 14 серпня 2014 року, а згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не містить.

Оскільки судом першої інстанції ухвалу постановлено з додержанням вимог закону, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315, 387 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - відхилити.

Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 26 квітня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: