Рішення № 61183542, 20.05.2016, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2025/15-ц Провадження № 2/450/252/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2016 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі :

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарях Гук О.П., Микитів Н.С., Зварич С.В.

з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, -

встановив:

Позивач ОСОБА_4 звернулася в суд до відповідача ОСОБА_5 із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, що по АДРЕСА_1

Свої вимоги мотивує тим, що 12.01.1973 року зареєстровано, а 26.12.1986 року розірвано шлюб між сторонами. Проте, розірвання шлюбу було формальним та пов'язаним із необхідністю придбання транспортного засобу марки «Волга». Зазначений автомобіль було придбано позивачем, проте за дорученням ним розпоряджався відповідач. Після розірвання шлюбу сторони проживали однією сім'єю та підтримували спільний побут, бюджет, вели спільне господарство. Факт проживання однією сім'єю можна ствердити показами свідків, спільними фотографіями, які зроблені вже після формального розірвання шлюбу. Разом із сторонами, з 1983 року, у спірному житлі проживала їхня донька та онук. Фактичні шлюбні відносини між сторонами було припинено у 2007 році, після того, коли відповідач побив позивача. На підставі наведеного просить суд встановити факт проживання сторін однією сім'єю та визнати за нею право власності на 1 / 2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, Пустомитівського району, Львівської області, як на спільне майно подружжя, яке набуте відповідачем за час проживання з позивачем однією сім'єю.

Позивач та її представник ОСОБА_1 в судове засідання з'явились, заявлені позовні вимоги підтримали, пояснення надали аналогічні викладеним у позовній заяві, позов просили задоволити. Додатково позивач зазначила, що в 2007 році розійшлась із відповідачем, бо він її бив. У спірному будинку вона жила постійно, хоч і з 1996 року була прописана в м. Львів у своїх батьків, проте потім це житло було продано. Зазначає, що з 1983 року проживає у спірному будинку в с. Наварія разом із відповідачем. Поки не розійшлись, сторони вели спільний бізнес та разом будувати спірний будинок. У 1986 році шлюб було розірвано формально у зв'язку із покупкою автомобіля. Пояснила, що не розуміла, що робила, коли раніше вже зверталась в суд з позовом до відповідача про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок та встановлення порядку користування таким, у якому зазначила, що задовго до розірвання шлюбу сторони стали чужими один для одного, спільного господарства не вели, хоча і проживали разом. Такі обставини були зазначені її представником у позові, який нею підписаний, і не відповідали дійсності.

Відповідач у судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив, також заперечив факт проживання сторін однією сім'єю, а тому в задоволенні позову просив відмовити повністю. Додатково зазначив, що спільна донька сторін у спірному будинку не проживає приблизно протягом 13 останніх років.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заявлені позивачем позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив суд відмовити та застосувати до даних правовідносин строки позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог також заперечила з підстав викладених відповідачем у запереченнях на позовну заяву, та, зокрема зазначила, що позивач вже зверталась із аналогічним позовом до відповідача з вимогами про визнання права спільної сумісної власності на спірний житловий будинок, а тому з цього приводу вже існує рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, ухвалою суду апеляційної інстанції вказане рішення залишено без змін, від так, оскільки таке у касаційному порядку не оскаржувалось, то набрало законної сили. Зазначеними рішенням та ухвалою встановлено, що шлюбні стосунки між сторонами були припинені ще задовго до розірвання шлюбу, вони стали чужими один для одного, спільного господарства не вели, хоча проживали в одному помешканні, спірний будинок був збудований відповідачем під час фактичного припинення між сторонами шлюбу. Беручи до уваги наведене вище, заперечує наведені позивачем обставини про те, що сторони після розірвання шлюбу проживали однією сім'єю, а тому позивач має право на 1 / 2 спірного будинку, відтак, у задоволенні позову просить відмовити.

Свідок ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає у АДРЕСА_2, дала покази про те, що живе за зазначеною адресою з 1981 року. Бачила як сім'я ОСОБА_5 разом будували будинок та возили будівельні матеріали, проте хто купляв ці матеріали їй не відомо. У зазначеному будинку ніколи не була. Про розірвання шлюбу між сторонами нічого не знала. Також зазначила, що їй відомо про те, що позивач мала квартиру у м. Львові, і вказала, що між сторонами погані стосунки протягом останніх 10 років.

Свідок ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає у АДРЕСА_3, вказала, що з 1997-1998 року знала ОСОБА_5, оскільки працювала у нього в магазині у с. Наварія 12 років. Подружжя ОСОБА_5 займались бізнесом спільно, щодо розірвання між ними шлюбу у 1986 році нічого не знала. Стосунки між сторонами погіршились приблизно 10 років тому. У спірному будинку вона не була, про інтимні стосунки сторін та приготування їжі їй не відомо, а відомо лише те, що вони вели спільний бізнес.

Свідок ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає у АДРЕСА_4, дала покази про те, що з 1975 року знає сім'ю ОСОБА_5, з якими познайомилась у сфері бізнесу. Близько 3 роки назад дізналась про неприязні відносини сторін. Вказала, що сторони будували будинок разом, а у них вдома була приблизно 17-18 років тому. Про кошти, які витрачались на будівництво, їй не відомо.

Свідок ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, вказала, що 6 останніх місяців проживає у АДРЕСА_5, до того часу проживала у АДРЕСА_6. Являється дочкою сторін, стосунки із батьком нормальні. Приблизно із 1982 року проживала разом із батьками у с. Наварія, однак, про те, що шлюб між батьками розірвано, дізналась недавно. Близько 3 роки назад мала виселитись із спірного будинку. Також зазначила, що все життя батько знущався над нею, внуком і мамою.

Свідок ОСОБА_10, яка проживає у АДРЕСА_7, вказала, що знає обидвох сторін, була з ними у добрих відносинах. Будинок сторони будували разом, що між ними виникали непорозуміння, їй не було нічого відомо, однак зі слів сусідів знала, що у 2007 році між ними виник серйозний конфлікт та бійка. З 1987 по 2007 рік, на думку свідка, сторони жили однією сім'єю. До такого висновку свідок прийшла, оскільки подружжя разом займалось господарською діяльністю. Зазначила, що позивач прибирала у спільному будинку, коли свідок була особисто у спірному житлі, то бачила, що позивач та відповідач проживали разом на першому поверсі.

Свідок ОСОБА_11, яка проживає у АДРЕСА_8, вказала, що знає сторін з 1984 року, з того часу, відколи поселилась у с. Наварія. В той час у спірному будинку жили сторони з дочкою, у якої свідок була також на весіллі. Сім'я ОСОБА_9 допомагала ОСОБА_11 у будівництві її будинку продуктами, матеріалами та іншими способами. У 1991 році сторони у своєму будинку добудували другий поверх, будівництвом якого займались обоє, позивач готувала майстрам їсти, також в той час у них був автомобіль. Також позивач та відповідач під час спільного проживання мали господарство, зокрема курей, бика, песців, тобто були роботящими, також разом їздили відпочивати. До 2007 року сторони проживали як одна сім'я. Зазначила, що до 2007 року свідок приблизно 1 раз на 2 тижня була у ОСОБА_9, однак за чиї кошти відбувалось будівництво та на чиє ім'я оформлялись документи на будинок та на землю їй не відомо.

Свідок ОСОБА_12, яка проживає у АДРЕСА_9, вказала, що по сусідству біля будинку ОСОБА_9 її сім'я побудувала свій будинок та у 1983 році перейшла туди жити. Їх сім'ї між собою не дружили, проте інколи на свята свідок із своїм чоловіком заходили у гості до позивача та відповідача, зокрема були у них на новосіллі. Свідок з чуток знала, що шлюб між останніми розірвано, проте вважає, що такі проживали як одна сім'я, оскільки разом побудували будинок та вели господарство, разом їхали на роботу та з роботи, разом гуляли з дочкою та онуком.

Свідок ОСОБА_13 дав покази про те, що знайомий з ОСОБА_5 з 1980-х років та часто бував у них у с. Наварія. Вказав, що спірний будинок будував відповідач, а свідок допомагав спірними матеріалами, позивача зустрічав дуже рідко. На першому поверсі спірного будинку проживав відповідач приблизно з 1985 року. У 1990-1992 роках відповідач добудував другий поверх у будинку на якому свідок не був. Позивача бачив у 2005-2006 роках лише на подвір'ї спірного будинку, тому чи проживала там позивач постійно він не знає. На думку свідка, сімейних стосунків сторони не підтримували. Відповідач зустрічався з іншою жінкою приблизно з 1986 року, а стосунки з позивачем у них були дуже напруженими. Вказав, що поза місцем проживання відповідача свідок часто зустрічався з останнім, проте ОСОБА_5 був з іншими жінками. З дочкою у відповідача були погані відносини.

Свідок ОСОБА_14 дав покази про те, що є колегою відповідача та з ним знайомий приблизно з 1985-1986 року. ОСОБА_5 з дружиною жив погано та говорив, що з нею неможливо жити, а також розповідав, що сторони розлучені. Повідомив, що був у відповідача в будинку на першому поверсі та на подвір'ї, будинок побудував відповідач, а майстрів, які виконували будівельні роботи, відповідач возив годувати у бар. За той час, що вони знайомі, відповідач зустрічався з іншими жінками, а з дочкою мав напружені стосунки.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні повідомив, що з відповідачем знайомий з 1974 року. Йому відомо, що сторони розлучені. Зазначив, що допомагав відповідачу при будівництві останнім спірного будинку, вказав, що при будівництві оплата послуг та матеріалів здійснювалась лише відповідачем, майстрів, які виконували будівельні роботи, відповідач возив годувати у кафе. ОСОБА_15 та ОСОБА_5 час від часу їздили в гості один до одного. Відповідач у гості до ОСОБА_15 приїжджав з теперішньою дружиною, а перед тим з іншою жінкою. До 2007 року свідок був у будинку відповідача, повідомив, що хтось жив на першому поверсі, хтось на другому, але хто саме і де жив, йому не відомо. Також не бачив у відповідача на подвір'ї підсобного господарства, була лише собака. Відповідач купив квартиру для дочки і позивача, хоч у був з ними у напружених стосунках. Позивача та відповідача разом не бачив, коли приїжджав на святкування днів народження до відповідача, то в цей час останній був без позивача, разом сторін не бачив.

Свідок ОСОБА_16 зазначила, що знає сім'ю ОСОБА_5 з 1999 року. Вони жили добре, була у них у гостях приблизно 8 разів. У 2001 році сторони були разом у чоловіка свідка на дні народження. У 2003 році ОСОБА_16 була на дні народження у відповідача, де також були присутні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 Вдома у відповідача востаннє була приблизно у 2003 році. У дочки відповідача стосунки з батьком були добрими, їздила разом з ними у Польщу за покупками.

Свідок ОСОБА_17, яка є подругою дочки сторін, у судовому засіданні вказала, що знайома із сім'єю ОСОБА_5 з 2000 року, її запрошували на дні народження до обох сторін, вона вважала їх сім'єю. Коли відповідач позичив їй гроші, то позивач говорила, що до цих грошей не має жодного відношення. Знає про той факт, що відповідач лежав у лікарні, але чи про нього у цей час піклувалась позивач, їй не відомо. Зі слів дочки сторін свідку відомо, що позивач та відповідач у будинку жили на різних поверхах. Стосунки дочки з батьками були добрими.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні дала покази про те, що знає сторони з 2000 року як партнерів по бізнесу. Свідок володіє рестораном «Прикарпаття» у якому родина ОСОБА_5 справляла день народження, меню сторони замовляли разом. Зазначила, що сторони в ресторані були один раз, а також те, що знає, що у них є бізнес. Про іншу жінку відповідача не знала та до даного часу думала, що сторони є однією сім'єю.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, проаналізувавши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.12.1986 року розірвано шлюб між сторонами у справі, що стверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 26.12.1986 року.

Сторонами у судовому засіданні визнано той факт, що відповідачу на підставі правовстановлюючих документів належить житловий будинок, що знаходиться по вул. Стефаника, 28, с. Наварія, Пустомитівського району, Львівської області, а тому, у відповідності до ст. 61 ЦПК України, зазначена обставина доказуванню не підлягає.

Правильність застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах роз'яснює Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Верховний Суд України зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох (п.23 Постанови). До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності, як зазначає Верховний Суд України, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню (п. 24 Постанови).

Верховним Судом України висловлено правову позицію, яка є обов'язковою для застосування судами, у справі № 6-97цс11, що за положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

А тому, як зазначає Верховний Суд України, висновок судів про те, що чоловік та жінка знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, хоча разом не проживали з поважних причин, і на ці правовідносини розповсюджується дія ст. 74 СК України, є помилковим навіть за наявності спільної часткової власності, листування, відвідин одне одного тощо.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в Постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135ц13 - полягає у тому, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із наведеним, суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, як зазначає Верховний Суд України, без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у постанові від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», (п. 27) виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59) ЦПК в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

З дотриманням цих норм судом проведена оцінка доказів, зокрема свідчень свідків. Так, жоден із свідків допитаних у судовому засіданні не надав чітких та послідовних пояснень з приводу встановлення факту проживання сторін у справі однією сім'єю, у зв'язку з чим, відсутні підстави однозначно характеризувати відносини між позивачем та відповідачем. Поясненнями свідків не стверджується той факт, що сторони у справі в спірний період спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Окрім того, із рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05.12.2011 року у справі за позовом ОСОБА_19 до ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок та встановлення порядку користування таким, яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.05.2012 року залишено без змін, та яке набрало законної сили, вбачається, що згідно пояснень позивача, сторони у справі ще задовго до розірвання шлюбу фактично стали чужими один для одного людьми, спільного господарства не вели, хоч і проживали в одному помешканні.

Отже, при наявності належних письмових доказів, якими встановлено, що задовго до розірвання шлюбу сторони стали чужими один для одного, спільного господарства не вели, хоча і проживали разом, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог і показання свідків не можуть стверджувати протилежного, а тому не надає віри поясненням таких.

Відтак, беручи до уваги наведене вище, а також те, що всупереч вимог процесуального закону позивачем не представлено суду доказів обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд прийшов до переконання про відмову в їх задоволенні.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України від 28.01.2013 року №24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Відтак, клопотання, заявлене стороною відповідача, про застосування строків позовної давності задоволене бути не може, оскільки у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 61, ч. 1 ст. 88, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, ч. 1 ст. 3, ст. 60, ч. 4 ст. 65, ст. ст. 69, 70, 71 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області через Пустомитівський районний суд Львівської області, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

СуддяВ. Є. Мусієвський