Ухвала суду № 61182327, 06.09.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/3863/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 вересня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Джуги С.Д., Боднар О.В.

при секретарі - Сочка І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах позивачки ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

25 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що позивачка ОСОБА_1 є користувачем квартири АДРЕСА_1. Крім неї даною квартирою мають право користуватися та зареєстровані також відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в квартирі фактично не проживають протягом тривалого часу, комунальні послуги не сплачують, що створює незручності для позивача та додаткові витрати на утримання квартири.

Посилаючись на вказані обставини позивачка просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_4 в інтересах позивачки ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального права, невідповідності висновків суду встановленим по справі обставинам, просила скасувати оскаржуване нею рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Межі доводів апеляційної скарги - відповідач ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_5, перестав проживати у спірній квартирі та бути членом сім'ї наймача з 2005 року, тобто задовго до того, як він захворів, а тому підстави для збереження за ним права на житло понад встановлені законом строки відсутні. Судом першої інстанції не надано належної оцінки суперечливим показам свідків й безпідставно надано перевагу таким над письмовими актами про відсутність відповідачів за місцем реєстрації. Крім того, надані відповідачем ОСОБА_2 платіжні квитанції не є належними доказами того, що оплата за ними проводилася за комунальні послуги по спірній квартирі. Крім того, із показів свідків випливає, що відповідач проживає в будинку АДРЕСА_1, але в іншій квартирі.

Представники відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 й представник третьої особи Сусол В.В. в суді апеляційної інстанції просили апеляційну скаргу відхилити як безпідставну, а законне рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представник ОСОБА_4, її довірителька позивачка ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання у визначений час не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судових повісток.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності нез'явивишихся осіб, а клопотання позивачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи колегія суддів відхилила як безпідставне, оскільки надання переваги її представником участі в розгляді справи в іншому суді не є поважною причиною неявки в судове засідання.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 суд виходив з того, що хоча останній і був відсутній у спірній квартирі понад визначений ст. 71 ЖК України строк, проте така обставина зумовлена поважною причиною, а саме його хворобою та неможливістю самостійно пересуватися. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до житлової площі у спірній квартирі, його дружина ОСОБА_5 постійно приходить до спірної квартири та слідкує за господарством, що підтверджується показами свідка ОСОБА_8, оплачував житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність поважних причин відсутності відповідача в спірній квартирі і в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1, відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3, який подав заяву про визнання позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суд був позбавлений можливості роз'яснити ОСОБА_3 всі правові наслідки поданої ним заяви про визнання позову, то визнання позову відповідачем не може бути визнано таким, що відповідає вимогам закону, і в його прийнятті судом слід відмовити у відповідності до норм ч. 4 ст. 174 ЦПК України та відмовити в задоволенні позову, оскільки показами свідків доведено, що ОСОБА_3 постійно проживає в спірній квартирі з народження і по теперішній час.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 того ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Відповідно до норм ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Матеріалами справи та в судових засіданнях встановлено, що відповідно до договору найму від 12.05.1976 року (а.с. 5), ОСОБА_9 - бабуся позивачки ОСОБА_1 була основним наймачем квартири АДРЕСА_1. Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13.02.2014 року ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

З довідки № 1-011247 від 25.06.2015 року, виданої ТОВ «І.Т.В.Сервіс», вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані : ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 6).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі з 2013 року, що підтверджується показами свідків, визнається відповідачами і зумовлено тим, що він хворіє й із-за хвороби позбавлений можливості пересуватися та користуватися спірною квартирою, так як потребує постійного нагляду. Зазначені факти також підтверджуються випискою з історії хвороби ОСОБА_2 (а.с. 33-34) та довіреністю, яка посвідчена приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В.Л. 05.07.2013 року, та якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 на представництво його інтересів, і яка, у зв'язку з хворобою ОСОБА_2, посвідчена на дому за місцем проживання ОСОБА_5, яка здійснює догляд за ОСОБА_2 (а.с. 35).

Судом також встановлено, що ОСОБА_5 за дорученням ОСОБА_2 постійно приходить до спірної квартири, слідкує за господарством та сплачує комунальні послуги.

Тобто судом першої інстанції зроблено вірний висновок, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність поважних причин відсутності відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі понад шість місяців, а тому у визнанні ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житлом слід відмовити.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 постійно проживає в спірній квартирі з народження по даний час, що підтверджується показами свідків та актом № 65 від 05.03.2016 року (а.с. 39), складеним в присутності паспортиста ТзОВ «І.Т.В. Сервіс Плюс» ОСОБА_11, яка засвідчила підписи ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14., правомірно не взято до уваги заяву ОСОБА_3 про визнання позову, а тому є правомірним висновок суду про відсутність підстав для визнання його таким, що втратив право на користування житлом

З вказаного вище акту також вбачається, що ОСОБА_2 з липня 2013 року не проживає в спірній квартирі через хворобу у зв'язку з потребою в постійному догляді (а.с. 39).

Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі по поважним причинам, а відповідач ОСОБА_3 навпаки у спірній квартирі проживає постійно, та надавши докладну юридичну оцінку показам свідків, письмовим доказам по справі, в тому числі акту № 78 від 25.06.2015 року, складеному в присутності паспортиста ТзОВ «І.Т.В. Сервіс Плюс» ОСОБА_11, про те, що відповідачі ОСОБА_2 ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 не проживають з 2011 року (а.с. 7), який правомірно не взято до уваги, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Крім того, колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем по справі, оскільки в процесі розгляду справи було встановлено, що спірна квартира приватизована ОСОБА_1 одноособово у грудні 2015 року (а.с. 156-157) та 23 грудня 2015 року подарована нею третій особі - ОСОБА_15 (а.с. 79) і на момент ухвалення рішення по справі 30 травня 2016 року наймачем або власником спірної квартири позивачка вже не була, а тому втратила право заявляти вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на обставини, встановлені у справі в їх об'єктивній сукупності, та з врахуванням вищезазначених норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого рішення.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 в інтересах позивачки ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: