Рішення № 61175813, 07.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/1448/15-ц Головуючий у І інстанції Литвин О.В.Провадження № 22-ц/780/3190/16 Доповідач у 2 інстанції Поліщук М. А.Категорія 9 07.09.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

7 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Поліщука М.А.,

суддів: Антоненко В.І., Ігнатченко Н.В.

при секретарі: Топольському В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому просив встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з квітня 2007 року по серпень 2015 року, визнати спільною сумісною власністю житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з господарськими спорудами.

В обґрунтування позову зазначав, що з квітня 2007 року він та ОСОБА_2 почали проживати разом однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство, мали спільний бюджет, виховували та утримували двох на той час неповнолітніх дітей відповідача. Вказував, що в 2010 році ними була придбана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 та розпочато будівництво житлового будинку, яке проводилось за спільні кошти, а більшість будівельних робіт були проведені ним особисто.

09 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1. Зазначав, що з серпня 2015 року між ним і відповідачкою почали виникати сварки та остання почала виганяти його з будинку.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2016 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з квітня 2007 року по серпень 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку у спільному сумісному майні - житловому будинку господарськими спорудами по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 отримала в дар земельну ділянку площею 0,1203га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Рішення Виконкому Рокитнянської селищної ради від 10 лютого 2011 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку (та господарських споруд) по АДРЕСА_1 на власній земельній ділянці (а.с. 35).

12 липня 2011 року між ОСОБА_2 (замовник) та ОСОБА_5 (підрядник) укладено Договір підряду №83, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи по веденню технічного нагляду, будівництву індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1. (а.с. 43).

27 вересня 2013 року КП Київської обласної ради «Південне БТІ» виготовлено технічний паспорт на ім'я ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_1. (а.с.23-25).

28 січня 2014 року ТОВ «Енергобудтехсервіс» виготовлено технічний паспорт на ім'я ОСОБА_2на житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому вказано рік побудови будинку 2012 (а.с. 37-41).

09 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 78,5 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м. і проведено державну реєстрацію права власності на квартиру (а.с. 8, 9).

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов від 27 листопада 2015 року у будинку за адресою: АДРЕСА_1, проживають ОСОБА_2 та її син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також в акті зазначено, що ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживає, не зареєстрований та ніколи не проживав у вказаному будинку.Акт складений трьома членами комісії та затверджений селищним головою Богдановим Ю.А. (а.с. 115).

З матеріалів справи також вбачається, що з 17 травня 2004 року ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.33).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності позову.

Так, в рішенні вказано, що сторони спору проживали однією сім'єю, починаючи з квітня 2007 року до вересня 2015 року, на що вказує сукупність отриманих у справі доказів, якими є покази у судовому засіданні позивача та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та частково ОСОБА_15, які за своєю суттю є послідовними та логічними, не є суперечливими та на переконання суду об'єктивно відображають обставини спору.

Також, судом зазначено, що позивачем був доведений той факт, що сторонами спору в період проживання однією сім»єю, ведення ними спільного господарства, загального бюджету, тобто за кошти спільної праці та на виконання спільної домовленості було збудовано для спільного проживання однією сім»єю житловий будинок по АДРЕСА_1, який суд визнав їх спільною сумісною власністю.

Зважаючи на те, що відповідач не визнає право позивача на спірне майно, суд вважав, що останнє має бути захищено шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Проте погодитись із такими висновками не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

За приписами ч. 2 і ч.4 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст.ст. 3, 74 СК України).

З врахуванням вказаних вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав невірну правову оцінку доказам у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

Висновок суду про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з квітня 2007 року стали проживати разом однією сім»єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у належній відповідачу квартирі, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, мали спільні інтереси та спільний побут, що в 2010 році у сторін виникла спільна домовленість про будівництво спірного будинку для сім»ї і вони за спільні грошові кошти і спільними зусиллями збудували житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ґрунтується лише на поясненнях позивача і показах свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

Проте до оцінки показів цих свідків необхідно віднестись критично, оскільки про те, що позивач і відповідач проживали як чоловік і жінка однією сім»єю підтвердили лише близькі родичі позивача: мати, сестра і брат. Покази інших свідків частково підтверджують участь ОСОБА_3 у проведенні будівельних робіт при будівництві будинку.

Будь-яких письмових доказів на підтвердження факту проживання однією сім»єю із відповідачем з 2007 року у квартирі по АДРЕСА_2, ведення спільного господарства та бюджету та в період будівництва спірного майна, вкладення грошових коштів у будівництво будинку позивачем не надано.

Недоведеним також є і посилання позивача на спільну домовленість із ОСОБА_2 про будівництво будинку для сім»ї, оскільки відповідач вказану обставину заперечує, а позивачем ця обставина відповідно до ст.ст.59, 60 ЦПК України належними і допустимими доказами не доведена.

Посилання позивача на його участь у будівництві житлового будинку, які частково підтверджуються показами свідків, за відсутності доказів про факт проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу в цей період не надають правових підстав для застосування положень ст..74 СК України, ст..ст.368, 391, 392 ЦК України. Суд першої інстанції помилково застосував вказані норми матеріального права.

Відповідно до роз»яснень, наданих в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок», позивач, який приймав участь в будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво цього будинку.

З врахуванням цих роз»яснень позивач не позбавлений права вимагати від відповідача своїх затрат на будівництво спірного житлового будинку.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_16 в установленому законом порядку не довів факт проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було збудовано спірний житловий будинок, а тому висновки суду про визнання цього будинку спільною сумісною власністю сторін та визнання за позивачем права власності на 1\2 частку у спільному майні є необґрунтованими і незаконними.

Вказана правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст..309 ЦПК України, так як висновки суду не відповідають обставинам справи, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, є недоведеними, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю і недоведеністю позовних вимог.

Згідно ст.88 ЦПК України змінити розподіл судових витрат і стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1094грн.50коп. судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст..ст.303,307,309,316 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2016 року - скасувати і ухвалити нове рішення:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1094грн.50коп. (одна тисяча дев"яносто чотири гривні п»ятдесят копійок) судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: