Ухвала суду № 61175810, 06.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/617/16-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/3839/16 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 56 06.09.2016

УХВАЛА

Іменем України

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Сушко Л.П., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання комісії за надання фінансового інструменту незаконною, повернення коштів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 червня 2006 року між нею та ПАТ «КБ «ПриватБанк» було підписано кредитний договір № K2A3GK00260001 із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. 17 вересня 2015 року після проведення незалежного аудиту за кредитним договором їй стало відомо про те, що крім відсотків за користування кредитом їй також нараховується і щомісячна комісія за надання фінансового інструменту в розмірі 0,35 % від суми кредиту щомісячно (192,50 доларів США на місяць) і яка становить за період з 29 червня 2006 року по 31 грудня 2009 року 7892,50 доларів США, що еквівалентно 213097,50 грн., і є необґрунтованим суттєвим погіршенням майнового стану позивача. Крім того, нарахування комісії в доларах США суперечить діючому законодавству України. Просила визнати незаконними дії ПАТ «КБ «ПриватБанк» по нарахуванню комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 0,35 % від суми кредиту щомісячно за кредитним договором, зобов'язати відповідача припинити нарахування комісії за надання фінансового інструменту та повернути безпідставно одержані кошти в розмірі 0,35 % від суми кредиту за період з 29 червня 2006 року по 31 грудня 2009 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що при розгляді аналогічної справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Аналіз вказаних норм дав суду підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту (комісія) та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Крім того, при підписанні кредитного договору жодних доручень за плату вчиняти будь-які правочини від імені банку та за рахунок споживача позичальник банку в даному випадку не надавав, окремий договір комісії між позичальником та банком не укладався. Комісія нараховувалась в доларах США, що суперечить діючому законодавству України. Позивач погодився на умови кредитування, які у подальшому виявилися такими, що не відповідали волевиявленню сторін, оскільки згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, в якому позивач просила визнати незаконними дії банку по нарахуванню комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 0,35%, зобов'язати припинити нарахування комісії і стягнути кошти по комісії, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено підстав та не надано належних та допустимих доказів щодо визнання незаконними дій відповідача по нарахуванню комісії за надання фінансового інструменту, щодо зобов'язання відповідача припинити нарахування комісії та щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу кошти по комісії, які на законних підставах стягнуті з позивача на користь позивача рішенням суду від 25 грудня 2015 року, як і не доведено, що комісія є несправедливою з урахуванням ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на які посилається позивач.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 29 червня 2006 року між ПриватБанком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № K2A3GK00260001, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівкових засобів через касу банку на строк з 29 червня 2006 року по 29 червня 2021 року включно, у вигляді неповновлюваної кредитної лінії в розмірі 63073 доларів США на наступні цілі: придбання квартири в сумі 55000 доларів США, а також в розмірі 8073 доларів США на оплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,35 % щомісячно в період сплати, а також 0,5 % в момент надання кредиту одноразово, відсотків за дострокове погашення кредиту у відповідності до п. 3.11 даного договору і винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважається період з 15 по 20 число кожного місяця. Щомісячно в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 858,50 доларів США для погашення заборгованості по кредитному договору, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді.

ТОВ «Аудиторська фірма «Аудитінформсервіс» 17 вересня 2015 року здійснено розрахунок ефективної ставки відсотків на замовлення ОСОБА_2, згідно якого комісія за надання фінансового інструменту 0,35 % від суми кредиту щомісячно - 192,50 доларів США.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_2, наданої ПАТ «КБ «ПриватБанк» до апеляційного суду, комісія за кредитним договором станом із 29 червня 2006 року по 31 грудня 2009 року складає 7892,50 доларів США.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 грудня 2015 року за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договорів поруки та договору іпотеки недійсним, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2016 року, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто із відповідачів солідарно на користь позивача борг за кредитним договором № K2A3GK00260001 від 29 червня 2006 року в розмірі 161499,66 доларів США, що еквівалентно 3708032,19 грн.; зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Даним рішенням встановлено, що позивач за зустрічним позовом не довела належних правових та фактичних підстав для визнання кредитного договору, укладеного між сторонами, та похідних договорів поруки та іпотеки недійсними. При укладенні кредитного договору ОСОБА_2 була обізнана про всі його умови та погодилася з ними. Крім того, підписання кредитного договору ОСОБА_2 є доказом отримання позичальником всієї необхідної інформації, передбаченої Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування. Інших доказів того, що на час укладання кредитного договору існували будь-які обставини, які б примусили її прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах, позивач суду не надав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 оскаржено зазначені рішення та ухвалу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, однак станом на день розгляду апеляційної скарги відсутні відомості щодо розгляду даної скарги по суті.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що кредитний договір № K2A3GK00260001 від 29 червня 2006 року оспорювався ОСОБА_2 в цілому з підстав порушення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема щодо несправедливості умов договору, але оскільки в задоволенні даного позову їй було відмовлено судами першої та апеляційної інстанцій, кредитний договір вважається чинним, таким, що відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» і підлягає до виконання сторонами.

На дану обставину правомірно звернув увагу і суд першої інстанції.

Таким чином, оскільки нарахування винагороди за надання фінансового інструменту здійснюється ПАТ «КБ «ПриватБанк» на підставі діючого п. 1.1 кредитного договору № K2A3GK00260001 від 29 червня 2006 року, доводи позивача, які вона наводить і в апеляційній скарзі, щодо незаконності дій відповідача по застосуванню даних умов договору, не ґрунтуються на вимогах закону.

Аргументи позивача були відповідно оцінені судом першої інстанції, який обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання таких дій незаконними і як похідних - позовних вимог про зобов'язання припинення дій та повернення грошових коштів.

Також не можна погодитися із посиланнями ОСОБА_2 на вимоги ст. ст. 203, 215 ЦК України та постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оскільки визнання кредитного договору недійсним не було предметом розгляду суду першої інстанції і вирішувалося при розгляді іншої справи, рішення в якій набрало законної сили.

В даній справі позивач просила саме визнати незаконними дії по нарахуванню комісії, однак не довела, який саме закон було порушено банком при укладенні кредитного договору.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Сушко Л.П.

Яворський М.А.