Ухвала суду № 61167470, 31.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1717/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1827/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Тисменицького районного суду від 16 червня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2010538, відповідно до якого відповідачу надано кредитні кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 170 000 грн зі сплатою 25,99% річних за користування кредитом та строком кредитування до 07 червня 2015 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії з фізичною особою ОСОБА_4 08 червня 2012 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Любінець О.П. та зареєстрований в реєстрі за №1122, згідно якого відповідач надав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1

У зв'язку із порушенням умов кредитного договору станом на 11 серпня 2015 року у відповідача наявна заборгованість, яка становить 143 686,79 грн.

Просив, збільшивши розмір позовних вимог у ході розгляду справи, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 08 червня 2012 року шляхом визнання за АТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06.05.2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. за реєстровим №1183, у рахунок погашення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь АТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року в розмірі 879 040, 66 грн, з яких: прострочена сума заборгованості за кредитом у розмірі 84 998 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 466 639,02 грн, три проценти річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 278, 46 грн, заборгованість по простроченим процентам у розмірі 55 043, 72 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 265 254, 73 грн, три проценти річних від суми прострочених процентів у розмірі 726, 73 грн, штраф, нарахований згідно п. 9.2. та п. 5.10., 5.3. та п. 5.8. кредитного договору, у розмірі 5 100 грн, визнавши право власності за АТ «Дельта Банк» на предмет іпотеки.

Рішенням Тисменицького районного суду від 16 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Іваненко Д.С. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно є незаконним, необгрунтованим, таким що прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мать значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказав, що висновки суду про встановлення умовами договору фіксованої процентної ставки суперечать матеріалам справи, а з огляду на зміст поп. 3.3.16, 1.1.3 та 1.1.4 процентна ставка є змінюваною. Також суд дійшов неправильного висновку про безпідставність нарахування банком пені, 3% річних та штрафів, оскільки у матеріалах справи наявні докази про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання.

Апелянт вказав, що судом помилково встановлено, що відсутні підстави для нарахування штрафів. Позивач довів порушення п. 5.12.1 кредитнго договору відсутністю документів. Відповідач зазначене не заперечував та не надав доказів, що підтверджували б надання документів.

А в частині заявленого способу захисту про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно - квартиру підлягає застосуванню інша судова практика, а саме висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 грудня 2011 року по справі №3-139гс11, оскільки правовідносини щодо визнання права власності на предмет іпотеки досліджувались Науково-консультативною радою при Верховному Суді України.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати право власності Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на предмет іпотеки.

Вислухавши представника апелянта, представника відповідача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

В силу ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, у ст. 60 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст. 16, ст.ст. 335, 376 та 392 ЦК України, ч. 1 та 3 ст. 33, ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку, що набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в порядку звернення стягнення судом на предмет іпотеки не передбачено договором та законодавством України.

При цьому, визначаючи наявність та розмір заборгованості за договором кредитної лінії, що є обов'язковим при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, застосувавши положення ст.ст. 526, ч. 1 ст. 1054, ч. 1 та 2 ст. 1048, ст. 1056-1, ст. 601, 602 ЦК України, п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановив, що загальна сума подорожчання кредиту, що уже сплачена фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, складає 143 406, 44 грн, що перевищує передбачене п. 1.5. договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року абсолютне значення подорожання кредиту, тому нарахування АТ «Дельта Банк» фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 процентів за збільшеною процентною ставкою, передбаченою п. 1.1.1. та п. 1.1.2. договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року, нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 466 639, 02 грн, трьох процентів річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 278, 46 грн, пені за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 265 254, 73 грн, трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 726,73 грн, штрафу, нарахованого згідно п. 9.2. та п. 5.10., 5.3. та п. 5.8. кредитного договору, у розмірі 5 100,00 грн або будь-якого з цих платежів, перевищуватиме передбачене п. 1.5. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року абсолютне значення подорожання кредиту, а тому суперечить умовам Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме шляхом визнання права власності на квартиру не відповідає нормам матеріального права. Враховуючи умови іпотечного договору та обставини справи, для вирішення даного спору має значення наявність чи відсутність порушень умову кредитного договору з боку позичальника, оскільки у розділі 7 іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, у тому числі, і на підставі переходу до іпотеко держателя права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Так, судом встановлено, що 08 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року. (а.с.14-17 т.1).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 170 000,00 грн, який зменшується рівними частинами в останні 6 місяців відповідно до встановленого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості згідно додатку №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною, зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 25,99% річних з кінцевим терміном повернення до 07 червня 2015 року включно.

08 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Любінець О.П., та зареєстровано у реєстрі за №1122. (а.с.19-24 т.1).

Згідно п. 2.1. зазначеного іпотечного договору ОСОБА_4 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору (договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року), передав, а банк прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06 травня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А. за реєстровим №1183. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 29 жовтня 2009 року за реєстровим №26409275, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24286771 від 29 жовтня 2009 року.

30 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено Договір банківського рахунку №08/2010538-13812. (а.с.88-94 т.1).

Згідно п. 1.1. та п. 1.2. вказаного договору банк відкрив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 поточний рахунок НОМЕР_1 у національній валюті України та отримував плату за обслуговування рахунку згідно з діючими на момент надання послуг тарифами банку. При цьому банк зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, виконувати розпорядження фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

08 червня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» надало фізичній особа-підприємцю ОСОБА_4 кредит у сумі 170 000 грн шляхом переказу коштів на його поточний рахунок НОМЕР_1, що відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

Пунктом 1.3. договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року передбачено, що погашення кредиту здійснюється до 10 числа місяця включно у відповідності до графіку, на позичковий рахунок Кредитора, зазначений у п. 2.1. цього Договору. В місяці, на який припадає закінчення терміну користування кредитом, зазначений в п. 1.1., платіж повинен бути сплачений позичальником не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту. У випадку якщо день сплати платежу припадає на вихідний, святковий або календарний день, котрий у поточному місяці відсутній (29, 30 або 31 число), то позичальник зобов'язаний сплатити платіж у наступний робочий день.

Графіком зменшення максимального ліміту заборгованості, який є додатком №1 до договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року, передбачено наступні граничні дати сплати кредиту: 10.12.2014 року - 28 334, 00 грн, 10.01.2015 року - 28 334,00 грн, 10.02.2015 року - 28 334,00 грн, 10.03.2015 року - 28 334,00 грн, 10.04.2015 року - 28 334,00 грн, 07.06.2015 року - 28 330,00 грн. (а.с.18 т.1).

15 червня 2012 року ОСОБА_4 уклав з Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» договір добровільного страхування майна фізичної особи, яке є предметом іпотеки №52, згідно якого було застраховано двохкімнатну квартиру загальною площею 76,8 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 на страхову суму 432 900,00 грн, із визначенням вигодонабувача 1 - АТ «Дельта Банк» і вигодонабувача 2 - ОСОБА_4 (а.с.117-125).

04 березня 2014 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав №08/ЗМП, предметом якого є застава майнових прав за кредитними договорами, укладеними між АТ «Дельта Банк» і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку №1 до цього Договору, в тому числі за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.(а.с.51-59 т.1).

Станом на 26 лютого 2015 року залишок коштів фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на його поточному рахунку НОМЕР_1, відкритому у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», становив 18 169, 55 грн.

Постановою Правління Національного банку України №150 від 02 березня 2015 року АТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. (а.с.25-26 т.1).

На підставі пунктів 1-3 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №51 від 02 березня 2015 року, пункту 1 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08 квітня 2015 року, пунктів 1-2 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03 серпня 2015 року розпочата з 03 березня 2015 року процедура виведення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на шість місяців з 03 березня 2015 року, яка продовжена по 02 жовтня 2015 року включно, призначена уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації. (а.с.27, 28, 29 т.1).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

В газеті «Голос України» від 08 жовтня 2015 року № 187 (6191) було опубліковано оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію АТ «Дельта Банк».

Заявами від 09 жовтня 2015 року про забезпечення можливості виконання зобов'язань та про визнання кредитором і зарахування зустрічних однорідних вимог фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» з проханням надати письмову інформацію про реквізити банківських рахунків, на які йому потрібно сплатити тіло кредиту та нараховані відсотки за наданим кредитом, а також із вимогою визнати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 кредитором АТ «Дельта Банк» за заборгованістю, що виникла за Договором банківського рахунку №08/2010538-13812 від 30.05.2012 року, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_4, у сумі 18 169, 55 грн, і зарахувати заборгованість АТ «Дельта Банк» перед ФОП ОСОБА_4, що вникла за Договором банківського рахунку №08/2010538-13812 від 30.05.2012 року, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_4, у сумі 18 169, 55 грн. у рахунок оплати простроченої заборгованості ФОП ОСОБА_4 перед АТ «Дельта Банк» за нарахованими процентами згідно Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року. (а.с.98, 99-101 т.1). Зазначені заяви отримані адресатом 21.10.2015 року за адресою доставки АДРЕСА_3 та 23.10.2015 року за адресою доставки АДРЕСА_4.(а.с. 102,105-107 т.1).

Листом №907 від 26 жовтня 2015 року «Щодо заяви про проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог» АТ «Дельта Банк» повідомило фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 про те, що банк не має правових підстав для задоволення клопотання щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за Договором кредиту №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року та Договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 30.05.2012 року. (а.с.108 т.1).

Повторною заявою від 18 грудня 2015 року про забезпечення можливості виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_4 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» з проханням надати письмову інформацію про реквізити банківських рахунків, на які йому потрібно сплатити тіло кредиту та нараховані відсотки за наданим кредитом. (а.с.109 т.1). Зазначена заява отримана адресатом 30.12.2015 року за адресою доставки АДРЕСА_3 та 30.12.2015 року за адресою доставки АДРЕСА_4. (а.с.111 т.1).

Відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності про визначення ринкової вартості майна, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Е.Р.С.Т.Е.», що діє на підставі сертифікату ФДМУ №16812/14 від 12.08.2014 року на замовлення АТ «Дельта Банк», ринкова вартість двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, без врахування ПДВ становить 1 125 100 гривень. Дата оцінки станом на 28 січня 2016 року. (а.с.135-147 т.1).

Із довідки №05-3239470 від 15.02.2016 року, виданої АТ «Дельта Банк» ФОП ОСОБА_4 встановлено, що його кредиторські вимоги до АТ «Дельта Банк» на суму 18 169, 55 грн включено до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Дельта Банк».

Довідка №05-3239472 від 16.02.2016 року свідчить про те, що АТ «Дельта Банк» нарахована ФОП ОСОБА_4 кредитна заборгованість станом на 16.02.2016 року по кредитному договору №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 84 998,00 грн. та заборгованості за простроченими відсотками, нарахованими по 31.01.2016 року, у розмірі 51 937, 90 грн. (а.с.169 т.1).

Довідкою №05-3239477 від 15.02.2016 року АТ «Дельта Банк» повідомило ФОП ОСОБА_4 реквізити його накопичувального рахунку, що відкритий у Національному банку України для погашення кредитної заборгованості: отримувач - АТ «Дельта Банк», код отримувача - 34047020, рахунок отримувача - НОМЕР_2, банк отримувача - Національний банк України, МФО банку отримувача - 300001, призначення платежу - для зарахування на рах. НОМЕР_3 по кред. дог. №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року, ФОП ОСОБА_4 (іпн.НОМЕР_4). (а.с.171 т.1) .

Платіжними дорученнями №258 та №259 від 22.03.2016 року ФОП ОСОБА_4 сплатив АТ «Дельта Банк» 84 998,00 грн та 8 061,13 грн заборгованості для зарахування на рахунок НОМЕР_3 по кредитному договору №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року. (а.с.190,191 т.1).

Заявою від 22.03.2016 року про виконання зобов'язань та списання (прощення) боргу, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» і повідомив, що він 22.03.2016 року сплатив на рахунок АТ «Дельта Банк» НОМЕР_5, що відкритий у Національному банку України 84998,00 грн простроченої заборгованості за кредитом та 8 061, 13 грн нарахованих станом на 22.03.2016 року процентів на суму заборгованості за кредитом та надав розрахунок сплачених сум, просив не здійснювати нарахування процентів згідно п.1.1.1. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року за ставкою 30% та процентів згідно п.1.1.2. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року за ставкою 45,99%, а якщо таке нарахування уже здійснене (проведене), то нараховані суми процентів списати (простити борг), списати (простити борг) нараховані пеню, 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату процентів згідно Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року, штраф згідно п. 5.7. Іпотечного договору від 08.06.2012 року, відмовитись від позовних вимог, що є предметом розгляду у даній справі. Зазначена заява отримана адресатом 30.03.2016 року за адресою доставки АДРЕСА_3 та 06.04.2016 року за адресою доставки АДРЕСА_4. (а.с. 192-194 т.1).

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Цивільним законодавством (ст. ст. 525, 526 ЦК України) встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно якого іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом ч. 1, 2 та 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п.п. 4.1.5., 4.1.6. Іпотечного договору від 08.06.2012 року, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку (терміну) виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане, а також у разі порушення іпотекодавцем зобов»язання за кредитним договором та/або зобов'язань за цим договором, а також інших обов'язків іпотекодавця.

Згідно п. 7.1. іпотечного договору від 08.06.2012 року, іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконанні належними чином).

За змістом п. 7.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Відповідно до п. 7.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п.7.2. цього договору.

У п. 7.4. вказаного договору зазначено, що сторони договору домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, шляхом: 7.4.1. переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.

У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець підписанням цього іпотечного договору підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки з покладенням обов'язку оплати оцінки на іпотекодавця.

Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотеко держателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору, кредитного договору та вимог чинного законодавства України.

Іпотекодавець підписанням цього договору також засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.

Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя у порядку, що передбачений чинним законодавством України.

У пунктах 38 та 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України при розгляді справи N 6-124цс13 від 11 грудня 2013 року висловлена правова позиція, у якій зазначено, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Разом з тим, Верховний Суд України у своїй постанові від 30 березня 2016 року № 6-1851 цс 15 висловив правову позицію, у якій зазначив, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Пунктами 7.1, 7.2, 7.3, 7.4, 7.4.1, 7.4.2 договору іпотеки від 08 червня 2008 року визначено, що іпотекодержатель на свій розсуд (за своїм вибором) звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цих пунктах способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, установленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Із матеріалів справи та пояснень представника відповідача у судовому засіданні виходить, що відповідач не погоджується на позасудове врегулювання спору шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, оскільки ним не визнається наявність заборгованості за кредитним договором та її виникнення з його вини.

Таким чином, виходячи із умов іпотечного договору, укладеного між сторонами, положень ст. 16 ЦК України, ст.ст.33, 36 та 37 Закону України «Про іпотеку» та судової практики, колегія суддів дійшла висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки у заявлений позивачем спосіб можливе, але за умови невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи в частині того, що позивач не довів наявність та розмір заборгованості позичальника за кредитним договором.

Так, виходячи із матеріалів справи та пояснень сторін у судовому засіданні, на думку позивача, заборгованість позичальника виникла у результаті несплати кредиту після введення тимчасової адміністрації у банку та у зв'язку із нарахуванням заборгованості за збільшеною процентною ставкою з 25,99 % до 45,99% річних та не зарахуванням зустрічних однорідних вимог - коштів на суму 18 169,55 гривень, які знаходилися на поточному рахунку ФОП ОСОБА_4 у цьому ж банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Умовами Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року тип процентної ставки на визначений.

Частиною 4 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до ч. 5 ст. 1056-1 ЦК України, індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

Пунктом 1.1. договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року передбачено, що процентна ставка плати за користування грошовими коштами встановлюється у розмірі 25,99% річних.

Відповідно до п.1.1.1. договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року, у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.5.11.-5.12. цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30% річних, починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування грошовими коштами в розмірі 30% річних діє до дня (включно) виконання умов п.5.11.-5.12. цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього Договору.

Згідно п.1.1.2. договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року, у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в першому абзаці цього пункту договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим Договором збільшується на 20 (двадцять) одиниць та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому Договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Врахувавши те, що договором кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року не визначено періодичності зміни процентної ставки, не передбачено обов'язку кредитора письмово повідомляти Позичальника про зміну процентної ставки, не визначено порядку розрахунку змінюваної процентної ставки, не визначено індексів зміни процентної ставки, а ті умови зміни процентної ставки (запровадження іншої процентної ставки), які передбачені п.1.1.1. та п.1.1.2. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року, не відповідають передбаченим ч.5 ст.1056-1 ЦК України вимогам, що встановлені для індексу, який використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, суд дійшов вірного висновку, що використана у договорі кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року процентна ставка не є змінюваною в розумінні ст. 1056-1 ЦК України.

Збільшення процентної ставки, передбачене у п.п. 1.1.1. та 1.1.2. кредитного договору по суті фактично є штрафними санкціями за невиконання конкретних умов договору, а саме у разі не укладення договору страхування заставного майна протягом десяти календарних днів з дня укладення іпотечного договору або не переведення оборотів пропорційно кредитній заборгованості по поточним рахункам та прострочення кінцевого терміну повернення кредиту (7 червня 2015р.).

Договір страхування іпотечного майна укладений 15 червня 2012р., тобто у межах строку, передбаченого п. 1.1.1. договору

Вина позичальника щодо прострочення кінцевого терміну повернення кредиту відсутня, оскільки з 02.03.2015р. у банку була запроваджена тимчасова адміністрація і здійснювати розрахунок з банком ФОП ОСОБА_4 не мав можливості через блокування рахунків, а уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації він не був повідомлений про те які розрахункові рахунки діють і на які він повинен перераховувати кредитні кошти.

Згідно абзацу 2 ч. 1048 ЦК України, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п. 3.2. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року, нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365) на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачу кредиту до дати його погашення. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Отже, враховуючи те, що заборгованість за кредитом ФОП ОСОБА_4 сплатив АТ «Дельта Банк» 22 березня 2016 року, то суд дійшов вірного висновку про те, що проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню до 22 березня 2016 року.

Суд правильно погодився з проведеним відповідачем розрахунком процентів згідно п.1.1. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08 червня 2012 року станом на 22 березня 2016 року, оскільки загальна сума процентів, що нараховані ФОП ОСОБА_4 за користування кредитом за період з дати його видачі (08 червня 2012 року) до дати його погашення (22 березня 2016 року), становить 143 406, 44 грн., сума сплачених ФОП ОСОБА_4 процентів грошовими коштами становить 117 175, 76 грн., а заборгованість ФОП ОСОБА_4 по нарахованих процентах становить 26 230, 68 грн.

Суд також дійшов вірного висновку про можливість зарахування залишку коштів ФОП ОСОБА_4 з його поточного рахунку НОМЕР_1, що був відкритий у АТ «Дельта Банк», у розмірі 18 169, 55 грн. з дня початку процедури ліквідації банку (02.10.2015 року) у відповідності до умов ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,

Платіжним дорученням №259 від 22.03.2016 року ФОП ОСОБА_4 сплатив АТ «Дельта Банк» ще 8 061,13 грн заборгованості по нарахованих станом на 22.03.2016 року процентах. Таким чином, після проведеного зарахування згідно заяви від 09.10.2015 року та сплати процентів згідно платіжного доручення №259 від 22.03.2016 року, у ФОП ОСОБА_4 відсутня заборгованість перед АТ «Дельта Банк» за процентами, що нараховані на підставі Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року.

Колегія суддів погоджується, що доводи позивача про наявність у ФОП ОСОБА_4 станом на 29.02.2016 року заборгованості перед АТ «Дельта Банк» по процентах у розмірі 55 043,72 грн не ґрунтуються на умовах договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року та фактичних обставинах справи.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог та доданого до неї розрахунку, позивач зазначає заборгованість ФОП ОСОБА_4 у вигляді пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 466 639, 02 грн, трьох процентів річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 278, 46 грн., пені за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 265 254, 73 грн, трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 726,73 грн, штрафу, що нарахований згідно п. 9.2. та п. 5.10., 5.3. та п. 5.8. кредитного договору у розмірі 5 100 грн.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 466 639, 02 грн та пені за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 265 254, 73 грн, нарахування зазначеної пені позивач здійснив з розрахунку 3% за кожен день прострочення.

Пунктом 9.1. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року передбачено, що за прострочення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Кредитору пеню із розрахунку 3 проценти від простроченої суми за кожен день прострочення.

В той же час, частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Так само, згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені позивачем проведено за період з 11.02.2015 року по 29.02.2016 року. Станом на дату початку періоду нарахування позивачем пені облікова ставка Національного банку України становила 19,5% річних (подвійна облікова ставка 39% річних), з 04.03.2015 року - 30% річних (подвійна облікова ставка 60% річних), з 28.08.2015 року - 27% річних (подвійна облікова ставка 54% річних), з 25.09.2015 року - 22% річних (подвійна облікова ставка 44% річних).

Таким чином, суд вірно зазначив, що застосована позивачем у розрахунку ставка пені у розмірі 3% за кожен день відповідає ставці 1095% річних (3% за день х 365 днів у році = 1095% річних), що більше, ніж у 18 разів перевищує подвійний розмір максимальної у вказаному періоді облікової ставки Національного банку України (30% річних). Розрахунку пені, проведеного у відповідності до вимог чинного законодавства, позивач суду не надав.

Нараховуючи ФОП ОСОБА_4 заборгованість у вигляді пені за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 265 254, 73 грн та трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 726,73 грн., позивач включає до суми процентів, з яких нараховується пеня та три проценти річних, також суми процентів, що нараховані позивачем на підставі п. 1.1.1. та п. 1.1.2 Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року за ставкою,збільшеною відповідно на 4,01 та 20,00 процентні пункти, незаконність нарахування яких встановлена судом. Розрахунку пені та трьох процентів річних, що нараховані на суми процентів, які нараховані у відповідності до умов Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року (його п.1.1.) та чинного законодавства, позивач суду не надав.

Як на підставу нарахування ФОП ОСОБА_4 штрафу у розмірі 5 100,00 грн позивач посилався на п.5.7., п.5.3., п.5.8., п.5.10., п.9.2. Договору кредитної лінії №ВКЛ-2010538 від 08.06.2012 року, однак жодних доказів про порушення позичальником цих умов договору суду не надано.

Таким чином, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про те, що грошове зобов'язання ФОП ОСОБА_4 перед АТ «Дельта Банк» припинено.

Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів вважає. що рішення суду першої інстанції в даній справі ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 314-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк