Ухвала суду № 61167419, 06.09.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №310/8740/15 Головуючий у 1 інстанції: Прінь І.П.

Провадження № 22-ц/778/2264/16 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» вересня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Бердянської районної державної адміністрації, про встановлення способу участі у спілкуванні з дитиною, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнював, до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Бердянської районної державної адміністрації, про встановлення способу участі у спілкуванні з дитиною.

В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначив, що перебував в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 Сторони мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

До 2007 року вони спільно проживали в Росії в м. Сиктивкар, а в 2007 році відповідач з сином переїхала проживати до м. Бердянська. Без попередньої домовленості з 2007 року він добровільно висилав через мати на ім'я відповідача грошові перекази на утримання дитини на суму близько 100 - 200 доларів США кожного місяця.

В період з 2007 року він неодноразово приїздив в м. Бердянськ для спілкування з сином та помітив, що ОСОБА_5 піддається релігійним та психологічним навіюванням ОСОБА_3, яка забороняла дитині бачитися з ним.

З 2014 року побачення з ОСОБА_5 через заборони ОСОБА_3 припинилися.

На підставі зазначеного остаточно просив зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином, ОСОБА_5, 07.07.2001р.н., та встановити йому способи участі у спілкуванні з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1., в такому порядку: систематичні побачення в останні суботу та неділю кожного другого місяця та в день народження сина з 10.00 год. до 18.00 год., у присутності матері дитини.

В жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якого зазначала наступне.

З 2000 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Сторони проживають окремо, дитина проживає з нею. Спорів стосовне міста проживання дитини не було, ОСОБА_4 не заперечував, що дитина буде проживати з нею.

ОСОБА_4 життям сина не цікавиться, не телефонує, не виконує покладені на його законодавством обов'язки, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Вважає, що ОСОБА_4 навмисно самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.

На підставі зазначеного просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав у відношенні неповнолітньої дитини ОСОБА_5.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково,

Визначено ОСОБА_4 час для особистого спілкування з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у такому порядку: перші шість місяців, після набрання рішенням суду законної сили, в останні дні понеділка та вівторка кожного парного місяця з 14-00 год. до 18-00 год. у присутності матері та у присутності психолога загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 м. Бердянська, в подальшому - в останні дні суботи та неділі кожного парного місяця з 10-00 год. до 18-00 год. у присутності матері.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у спілкуванні з сином ОСОБА_5

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 залишити без задоволення, її позовні вимоги задовольнити шляхом позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що суд вірно вирішив питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин. З дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України суд належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2000 року. До 2007 року вони спільно проживали в Російській Федерації в м. Сиктивкар.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_5.

У 2007 році відповідачка з сином переїхала проживати до м. Бердянська, де ОСОБА_5 пішов навчатися до ЗОШ №1 м. Бердянська. Проте, літні канікули ОСОБА_5 проводив у батька та батьків позивача в м. Сиктивкарі.

Судом також встановлено та підтверджується копіями квитанцій про переказ коштів за період 2007-2014 рр., що мати ОСОБА_4 - ОСОБА_7, починаючи з 2007 року переказувала відповідачці грошові кошти на утримання сина у розмірі від 100 до 200 доларів на місяць.

Впродовж 2012-2014 років ОСОБА_4 відбував покарання в місцях позбавлення волі за скоєння злочину, передбаченого ст. 318 ч.1 КК РФ, застосування насилля до представника влади.

У липні 2015 року, після звільнення, ОСОБА_4 приїхав до м. Бердянська щоб побачитися з сином, але відповідачка до квартири його не пускає та чинить перешкоди в спілкуванні із сином.

27.07 2015 року ОСОБА_4 звернувся до служби у справах дітей виконкому Бердянської міської ради з заявою про проведення з ОСОБА_3 профілактичної бесіди щодо усунення йому перешкод у спілкуванні з дитиною та отримав відповідь від 07.08.2015 року зазначеного органу про те, що з ОСОБА_3 проведено відповідну бесіду (т.1, а.с.19).

Крім того, матеріали справи містять висновок Органу опіки та піклування Бердянської райдержадміністрації від 12.01.2016р., з якого вбачається, що орган опіки та піклування не вважає доцільним позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав (т.1, а.с.163-165).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15 та 16 Постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (з подальшими змінами) роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до вимог ст. 164 СК України, Конвенції про права дитини, позбавлення батьківських прав - це спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.

За змістом ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено поняття належності та допустимості доказів.

Заперечуючи проти того, що кошти на утримання дитини, в той час, коли ОСОБА_4 відбував покарання, переказувались матерю ОСОБА_7 за дорученням сина, позивач не надала суду доказів на підтвердження цих заперечень, що є її обов'язком в силу вимог ст.10 ЦПК України.

Крім того, позивачкою не спростовано ті обставини, що в цей період ОСОБА_5 спілкувався з батьком по скайпу, разом з батьками ОСОБА_4 їздив до батька на побачення до колонії.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про позбавлення батьківських прав є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та заперечення зустрічного позову про позбавлення батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини.

Згідно зі ст.141 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Стаття 153 СК України передбачає, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч.1,2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За нормами ст.158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.

Довід апеляційної скарги про те, що суд ухвалив рішення не враховуючи думки дитини, колегія суддів вважає неприйнятним з наступних підстав.

Так судом встановлено, що у липні 2015 року ОСОБА_5 разом з матір'ю ходив до служби у справах дітей і написав заяву про застосування заходів впливу до батька. Під час проживання в Сиктивкарі, ОСОБА_5 писав також заяву про застосування заходів впливу до матері.

З висновку про результати діагностичного дослідження психоемоційної сфери дитини ОСОБА_5, який складений психологом «Клініки дружньої до сім'ї» м. Бердянська, вбачається, що дитина легко піддається впливу з боку дорослих, через нестійкість своєї психіки піддається навіюванням, і таким чином самостійність у прийнятті ним рішень піддається сумніву ( т.1, а.с.14).

З психологічної характеристики ОСОБА_5, складеної практичним психологом ЗОШ №1 м. Бердянська вбачається, що ОСОБА_5 невпевнений, боязкий, сором'язливий. Самооцінка низька. Йому не вистачає самостійності, потребує постійної підтримки дорослого (матері). Воліє мати контроль ззовні. У спілкуванні приймає позицію залежного. Краще працює під контролем дорослого. Такі прояви можуть бути результатом гіперопіки матері. Дитині важко приймати рішення і брати на себе відповідальність за скоєне ( т.1, а.с132).

Як вбачається з Висновку органу опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради від 05.01.2016р., зазначений орган вважає доцільним встановити ОСОБА_4 порядок участі у спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_5 таким чином: один раз на два місяці у присутності матері, а також шкільного психолога або соціального педагога школи.

Висновок органу опіки та піклування був наданий до суду першої інстанції, із нього слідує, що періоди та форми участі батька у вихованні дитини обговорювались на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини за наявності пояснень обох батьків та дитини.

У вказаному висновку зазначено, що члени комісії після проведення бесіди як з батьками, так і з неповнолітнім дійшли висновку, що неповнолітній не має своєї думки, відповідає на питання словами матері, обґрунтувати свою відмову щодо спілкування з батьком не зміг ( т.1, а.с.166-168).

Крім того, рішення суду зобов'язує відповідача ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у спілкуванні з сином ОСОБА_5 та не створює обов'язків для дитини.

Довід апеляційної скарги про те, що в діях ОСОБА_4 є ознаки злочину, передбаченого ст.358,383 КК України, не заслуговує на увагу, оскільки матеріали справи не містять відповідного вироку суду у відношенні відповідача.

Інші доводи, наведені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції та не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміну оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин колегія вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: