Постанова № 61164965, 31.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 серпня 2016 року № 826/2301/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною податкової вимоги від 26.11.2015 № 3226-23 та рішення про опис майна у податкову заставу від 28.12.2015 № 10432/к/26-57-23-31, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) з позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу № 3226-23 від 26.11.2015 і рішення від 28.12.2015 № 10432/к/26-57-23-31 про опис майна у податкову заставу.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оспорюваних рішень відповідача, оскільки, на переконання позивача, ним своєчасно та в повному обсязі виконано обов'язок по сплаті задекларованої суми єдиного податку з фізичних осіб.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у відповідне судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, та жодних заяв (клопотань) ДПІ про розгляд даної справи за відсутності її представника до суду не надійшло.

Натомість, від представника відповідача до канцелярії суду надійшли письмові заперечення проти позову, в тексті яких відповідач посилається на правомірність оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання суд, керуючись ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

29.09.2015 позивач подав до ПАТ «Унікомбанк» платіжне доручення № 1, згідно якого ОСОБА_1 надав банку розпорядження на перерахування коштів зі свого поточного рахунку на рахунок органу державної казначейської служби в оплату єдиного податку з фізичних осіб в розмірі 166 462 грн.

Згодом позивач отримав податкову вимогу ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.11.2015 №3226-23 (далі - податкова вимога), згідно якої станом на 25.11.2015 за платником (ОСОБА_1) обраховується податковий борг по сплаті єдиного податку з фізичних осіб (код платежу «18050400») на суму 85 899,82 грн. (основний платіж).

Крім того, позивач отримав рішення ДПІ від 28.12.2015 №10432/к/26-51-23-31 про опис майна, що перебуває у власності платника податків - ОСОБА_1, у податкову заставу в порядку ст. 89 Податкового кодексу України.

За даними позивача підставою для виставлення йому 26.11.2015 зазначеної податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу стало утворення в інтегрованій картці платника єдиного податку з фізичних осіб - ОСОБА_1 суми недоїмки по вказаному платежу, задекларованому у податковій декларації за ІІІ-ій квартал 2015 року. При цьому, на думку позивача, у контролюючого органу не було підстав для нарахування сум недоїмки, оскільки випадок неперерахування коштів до бюджету стався виключно з вини обслуговуючого банку.

Вважаючи зазначені податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу протиправними, і відповідно такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим боргом, вважається сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

За змістом ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Аналогічно положеннями п. 2.1 - 2.3 розд. ІІ Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 576, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1840/24372, передбачено, що податкова вимога формується органами доходів і зборів за місцем обліку платника податків. Податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки. Протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Кодексом, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.

З контексту наведених норм права вбачається, що податкова вимога формується виключно у зв'язку з несплатою платником податків у встановлений законом строк узгодженої суми грошового зобов'язання, що набула статусу податкового боргу.

При цьому, облік нарахованих і сплачених сум податків (в тому числі сплачених несвоєчасно) здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платників, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Порядок нарахування та обліку сум платежів, нарахованих в інтегрованій картці платника в період виникнення спірних правовідносин був визначений розділом ІІІ Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 05.12.2013 № 765 (далі - Порядок № 765) (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за № 217/24994 та діяв до 10.06.2016).

Зокрема, п. 3 - 5 розд. ІІІ Порядку передбачено, що нарахування податків в інтегрованій картці платника здійснюються відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів. Нарахування узгоджених сум грошових зобов'язань за податками, нарахованих до сплати, в інтегрованій картці платника здійснюється датою граничного строку сплати таких нарахувань.

Зобов'язання, штрафні санкції та пеня за податками, розраховані територіальним органом Міндоходів, відображаються ним в інтегрованій картці платника за даними електронного реєстру повідомлень-рішень у частині узгоджених сум.

Дані про надходження податків і передоплати відображаються територіальним органом Міндоходів, на який покладено функції з ведення обліку відповідного платежу, в інтегрованій картці платника і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів (п. 5 розд. IV зазначеного Порядку).

Згідно п. 1 розд. V Порядку у разі наявності у платника податкового боргу за податками, зборами територіальні органи Міндоходів зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник, в рахунок погашення боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником.

Тобто, відомості про утворення та погашення податкового боргу платника податку відображаються у відповідній інтегрованій картці, а формування податкової вимоги відбувається на підстави даних такої картки платника.

Матеріали справи свідчать, що 26.11.2015 відповідачем на адресу позивача сформовано податкову вимогу № 3226-23 на суму 85 899,82 грн. по єдиному податку з фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В ході розгляду даної справи відповідач всупереч вимог наведених процесуальних норм права не подав суду жодні належні документальні докази на підтвердження обставин виникнення у позивача та формування станом на 26.11.2015 суми податкового боргу у розмірі 85 899,82 грн.

Натомість в тексті своїх заперечень та листі від 13.11.2015 № 8581/к/26-51-17-05-36, адресованому позивачу, відповідач зазначив про відсутність станом на 11.11.2015 за даними картки платника єдиному податку (ОСОБА_2.) податкового боргу.

Крім того, представники сторін визнають той факт, що позивач являється платником єдиного податку 3-ої групи та подає щоквартально декларації платника єдиного податку.

29.09.2015 позивачем до ПАТ «Унікомбанк» (МФО 339049) подано платіжне доручення від 29.09.2015 № 1 на перерахування коштів в оплату єдиного податку у сумі 166 462 грн. Дане платіжне доручення позивача в той же день було прийнято банком до виконання, що підтверджується відміткою Відділення № 2 філії «Київської дирекції» ПАТ «Унікомбанк» на такому платіжному документі фізичної особи.

Зауваження щодо правильності заповнення позивачем реквізитів в такому платіжному документі представником відповідача до суду подані не були.

У відповідності до п. 20.1 ст. 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-ІІІ (далі - Закон № 2346-ІІІ) ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Пунктом 21.1 ст. 21 цього Закону передбачено, що ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання.

Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем 29.09.2015 ініційовано переказ коштів в оплату єдиного податку шляхом подання платіжного доручення до банку.

Зі змісту наявних у матеріалах справи копій заяви позивача, поданої до ДПІ 05.11.2015 з метою повідомлення про факт невиконання банком з невідомих причин доручення ОСОБА_1 на перерахування 29.09.2015 коштів до бюджету, та довідки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Унікомбанк» від 25.04.2016 № 10-у/2-162, вбачається, що банком переказ коштів здійснено не було.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону № 2346-ІІІ, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Положенням п. 22.4 ст. 22 цього Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону № 2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 Закону № 2346-ІІІ, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Згідно з п. 8.2 ст. 8 Закону № 2346-ІІІ, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки», протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.

Відповідно до п. 1.13 розд. IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за № 790/19528), у разі здійснення касових операцій протягом операційного часу банк (філія, відділення) на касових документах проставляє поточну дату здійснення касової операції, а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штами «вечірня» або «післяопераційний час».

Пунктом 8.4 ст. 8 Закону № 2346-III встановлено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Таким чином, доручення клієнтів виконуються банком протягом цього ж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня і не можуть перевищувати два операційні дні для внутрішньобанківського переказу коштів, а для міжбанківського переказу коштів не можуть перевищувати три операційні дні або в інші строки, якщо це передбачено в договорі (про що зазначено у листі Національного банку України від 05.03.2009 № 25-113/592-3302).

Суд також зауважує, що чинним податковим законодавством визначена відповідальність банку при несвоєчасному здійсненні переказу коштів в оплату податків.

Так, відповідно до п. 129.6 ст. 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

З системного аналізу викладених вище норм права слідує, що виконання платником обов'язку по перерахуванню до відповідного бюджету задекларованих до сплати сум податку пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податку, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податків, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі такого податку до бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 № К/800/30114/15 і № К/800/29792/15, від 26.02.2014 № К/800/13275/13.

За результатами дослідження наявних матеріалів справи суд встановив, що ПАТ «Укрінбанк» не виконав вимоги п. 8.2 ст. 8 Закону № 2346-ІІІ та відповідно допустив порушення з приводу своєчасного перерахування до бюджету суми податку, сплаченої платником податків (клієнтом) шляхом подання платіжного доручення від 29.09.2015 № 1, а тому як наслідок позивач звільняється від відповідальності у зв'язку з ненадходженням до бюджету суми єдиного податку в розмірі 166 462 грн.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про те, що факт подання до установи банку платіжного доручення від 29.09.2015 № 1 на перерахування суми коштів в рахунок оплати єдиного податку, яке було одержано банком 29.09.2015, свідчить про те, що, та обов'язок ОСОБА_2 щодо сплати податку в сумі 166 462 грн. припинився до 29.09.2015 відповідно, у зв'язку з чим у контролюючого органу не було підстав для формування вимоги про сплату боргу.

Стосовно правомірності позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 28.12.2015 № 10432/к/26-57-23-31 суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 88.1 і 88.2 ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно до пп. 89.1.1 п. 89.1 ст. 89 цього Кодексу право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Отже, виходячи зі змісту вказаних вище норм ПК України право податкової застави виникає виключно з дня виникнення податкового боргу.

З аналізу норм чинного податкового законодавства вбачається пряма залежність права податкової застави до наявності податкового боргу у платника податків, а відтак, у зв'язку з відсутністю такого боргу, у контролюючого органу відсутнє право податкової застави.

Положеннями п. 2.1 Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 572 (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1841/24373) встановлено, що опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення про опис майна у податкову заставу. Таке рішення приймається керівником органу доходів і зборів і надається платнику податків, що має податковий борг.

Таким чином, з урахуванням того, що станом на день винесення рішення про опис майна у податкову заставу, факт формування податкового боргу позивача у відповідності до норм ПК України документально не підтверджено, зазначене рішення від 28.12.2015 №10432/к/26-57-23-31, в свою чергу, було прийнято з порушенням пп. 89.1.1 п. 89.1 ст.89 ПК України, п. 2.1. Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, а тому також є протиправним і відповідно підлягає скасуванню.

В силу норми пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України, яка кореспондується з наведеними вище положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.11.2015 № 3226-23.

Визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу від 28.12.2015 № 10432/к/26-57-23-31.

Стягнути судові витрати у сумі 859 грн. на користь ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39479227) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов