Постанова № 61164379, 07.07.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 р. cправа № 804/2772/16 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпропетровської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и в:

18.05.2016 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпропетровської міської ради про стягнення на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 617 059,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Комунальне підприємство «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпропетровської міської ради при середньообліковій чисельності штатних працівників - 628 осіб, повинно було створити у 2015 році 25 робочих місць, на які працевлаштувати інвалідів. Натомість, відповідач не виконав зазначений норматив щодо 11 осіб, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 617 059,74 грн., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника. В добровільному порядку відповідач суму заборгованості не сплачує, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

В судове засідання 07.07.2016 року сторони не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача за довіреністю Кошарний М.Ф. надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача за довіреністю Оскаленко М.Ю. також надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, а також письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що відповідачем вживались всі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, створені робочі міста для інвалідів у кількості, передбаченій нормативом, направлялися звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів до Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська. Однак, не з вини відповідача наявні вакансії залишилися не зайнятими інвалідами. Тому, вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи, що сторони в судове засідання не прибули, та подали заяви про розгляд справи без їх участі, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто без участі сторін в порядку письмового провадження.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У частині 1 статті 20 зазначеного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпропетровської міської ради перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2016 року Комунальним підприємством «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпропетровської міської ради подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2015 рік за формою № 10-ПІ (річна), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42, згідно якого, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2015 році становила 628 осіб.

Відповідно, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених згідно вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 25 осіб.

Проте, у 2015 році на підприємстві працювало 14 штатних працівників, яким встановлена інвалідність, що підтверджено звітом відповідача за формою № 10-ПІ.

У зв'язку з цим, позивачем зроблено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незайняте робоче місце для працевлаштування інвалідів на суму 617 059, 74 грн.

Враховуючи, що в добровільному порядку відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що з наведених обставин формально вбачається склад правопорушення у вигляді невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 11 осіб.

Водночас, у зв'язку з наявністю вакансій для інвалідів (операторів котельні, фельдшеру з предрейсового огляду водіїв, водіїв автотранспортних засобів, касира та інших), відповідачем протягом 2015 року направлялись на адресу Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів на зазначені посади (від 23.01.2015, 26.02.2015, 25.03.2015, 08.04.2015, 24.04.2015, 25.05.2015, 10.06.2015. 24.07.2015, 27.08.2015, 14.09.2015, 26.10.2015, 25.11.2015, 14.12.2015 р.).

Відповідно до п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 передбачено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наявність відповідних вакансій у вказаних періодах відображена у штатних розкладах підприємства.

Факт повідомлення центру зайнятості про наявність вакансій для інвалідів підтверджується також долученим до матеріалів справи листом Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 06.05.2016 р. № 01-821.

Листом Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 04.07.2016 р. № 01-1018 також підтверджено, що представник КП «Автопідприємство санітарного транспорту» заступник директора з кадрів Горбань В.В. у 2015 р. неодноразово приймала участь у міському ярмарку вакансій (28.05.2015, 17.09.2015, 22.10.2015, 26.11.2015, 10.12.2015).

Крім того, відповідачем вживались заходи для самостійного пошуку працівників шляхом публікації на протязі 2015 року оголошень в друкованих засобах масової інформації про наявність відповідних вакансій.

Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості відповідно до нормативу, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Випадків безпідставної відмови у працевлаштуванні інвалідів на заявлені вакансії з боку відповідача позивачем також не доведено.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативів ст.19 Закону, у 2015 році відповідачем були виконані, оскільки протягом року на підприємстві були створені робочі місця для інвалідів у необхідній за нормативом кількості, направлялися звіти до центру зайнятості про існування вакансій для такої категорії працюючих. Також, з власної ініціативи підприємством вживалися заходи для самостійного пошуку працівників даної категорії. Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів виконав.

Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу ч. 3 ст. 18 цього закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Отже, за умови виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про безпідставну відмову інваліду у прийнятті на роботу, не виникає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 02.04.2013 у справі № 21-95а13 та від 26.06.2012 у справі № 21-105а12.

За викладених обставин, позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпропетровської міської ради адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, задоволенню не підлягають.

Керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Чорна