Ухвала суду № 61163002, 07.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

07 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/4408/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року №0000221700,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 0000221700.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що господарські операції, укладені позивачем з ТОВ «Константа-Імпекс», ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс» вчиненні реально, що підтверджується первинними документами, позивач не допускав порушення норм Податкового Кодексу України, тому податкове повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 0000221700 необхідно скасувати.

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у позові, оскільки позивачу правомірно донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість, в зв'язку з встановленням нереальності господарських операцій позивача з контрагентами.

На підставі ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000221700 від 03.02.2015 року. Присуджено на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 834,37 грн. (вісімсот тридцять чотири гривні 37 коп.), сплачений квитанцією № 0.0.480933554.1 від 23.12.2015 року.

Баштанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області звернулася до суду з апеляційною скаргою на вказану постанову, просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, згідно акту перевірки від 12.01.2015 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року встановлено порушення п.198.2,198.6 ст.198 ПК України - безпідставно завищено податковий кредит ПДВ по операціях з ТОВ «Константа-Імпекс» щодо придбання нафтопродуктів за березень, квітень 2014 року на суму 50 211,98 грн. та по операціях з ТОВ «Нафто-сервіс Плюс» за березень 2014 року на суму 16 537,08 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 0000221700, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 66 479,07 грн. - за основним платежем та 16 687,26 грн. - за штрафними санкціями. Не погоджуючись з вищенаведеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернулася до суду.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами зведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

В період, що перевірявся податковою інспекцією, позивач фактично займалась роздрібною торгівлею паливом на АЗС. ФОП ОСОБА_2 у березні та квітні 2014 року закуплено нафтопродукти, які в подальшому реалізовані кінцевому споживачу (населенню).

В акті перевірки зазначено, що від Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області отримано акти від 25.11.2014 року про результати зустрічної звірки ТОВ «Константа-імпекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків з ПП «Аріс», їх реальності та повноти відображення обліку за березень, квітень 2014 року, в яких зазначено, що перевіреою не підтверджено здійснення господарських операцій по взаємовідносинах ТОВ «Константа-Імпекс» із ПП «Аріс».

На запит податкової інспекції позивач надав рахунки-фактури № СФ-000083 від 12.03.2014 року, СФ-0000128 від 10.04.2014 року, податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 01-19к від 27.01.2014 року, укладений з ТОВ «Константа-Імпекс» та товарно-транспортні накладні №52 від 12.03.2014 року, № 80 від 10.04.2014 року. Розрахунки проводились у безготівковій формі згідно платіжних доручень.

В акті зазначено, що в ТТН відсутній номер подорожнього листа, не надано копії журналу обліку надходжень нафтопродуктів.

Від Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області отримано акт перевірки від 24.11.2014 року про результати зустрічної звірки ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків з ПП «Аріс», ТОВ ТД «Гарант» їх реальності та повноти відображення обліку у березні 2014 року документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин.

На запит Казанківського відділення Баштанської ОДПІ від 12.12.2014 року позивач надав рахунки-фактури № СФ 0000042 від 24.03.2014 року, податкова накладна № 21 від 24.03.2014 року, платіжні доручення, видаткова накладна № РП - 0000037 від 24.03.2014 року, договір купівлі-продажу нафтопродуктів, укладений з ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс», товарно-транспортну №41 від 24.03.2014 року. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі. В товарно-транспортній накладній не вказано номер подорожнього листа.

Перевіркою встановлено факти укладання між ТОВ «Константа-Імпекс», ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс» та позивачем недійсних правочинів, тому право на податковий кредит на підставі податкових накладних на виконання недійсних правочинів не виникає.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового Кодексу України

Відповідно до п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

Аналіз норм Податкового кодексу свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльність відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

В матеріалах справи містяться податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, договори купівлі-продажу, укладені з ТОВ «Константа-Імпекс», ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс» від 27.01.2014 року, 08.01.2014 року відповідно. У п.3.1 договорів зазначено, що товар поставляється Покупцеві партіями на підставі погодженої заявки. Таким чином, умовами договору визначено, що поставляє товар позивачу продавець - ТОВ «Константа-Імпекс», ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс». Недоліки товарно-транспортних накладних, зазначені відповідачем в акті перевірки, не можуть привести до визнання угоди нереальної та донарахування позивачу грошових зобов'язань.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що угоди, які були укладені між позивачем та ТОВ «Константа-Імпекс», ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс» спрямовані на реальне настання наслідків, умовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням вільного, господарського і податкового законодавства, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Товар, який придбавалися позивачем притаманний його господарській діяльності та використовувалися ним для здійснення господарської діяльності, тому формування позивачем податкового кредиту за результатами господарської діяльності з цим контрагентом є правомірним.

Колегія суддів зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог податкового законодавства, за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами ТОВ «Константа-Імпекс», ТОВ «Нафто-Сервіс Плюс».

Що стосується нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «... вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про - визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Разом з тим, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців припинено діяльність ФОП ОСОБА_2 за власним рішенням, запис від 29.12.2014 року № 25130060005000523.

Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі - у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Згідно з приписами ч.2 ст.203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, відповідно до вимог ст.203 КАС України, вважає за необхідне постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі № 814/4408/15 - визнати нечинною, а провадження у справі - закрити.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 203; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі № 814/4408/15 - визнати нечинною, провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року №0000221700 - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: А.В.Крусян