Ухвала суду № 61161890, 07.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/761/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року по справі за їх позовом до Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» звернулися до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Христинівської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.2016 року № 0000012200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик»подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства у липні 2015 року щодо правовідносин з ТОВ «Укр Логістік» і ТОВ «Вторпромтрудресурс», за результатами якої складено акт від 30.12.2015 року № 29/23-24-22-009/31100615.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1 ст. 198 ПК України, в результаті чого у т.ч. завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень 2015 року на загальну суму податку на додану вартість - 3453,00 грн..

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 28.01.2016 року № 0000012200, яким зменшив розмір від'ємного значення ПДВ на суму 3453,00 грн., що відображена в його декларації з ПДВ за липень 2015року. При цьому, за вказаною декларацією позивач задекларував: податкові зобов'язання з ПДВ на суму 1379140,00грн., податковий кредит - 1370635,00грн., а також від'ємне значення ПДВ (рядок 19) - 3453,00грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття спірного рішення та вчинення спірних дій, судова колегія виходить з наступного.

В основу відмови в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано належних доказів реального виконання умов спірних договорів, із наданих документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, дії по формуванню податкового кредиту є неправомірними, а тому висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є обґрунтованим, що свідчить про правомірність прийнятого на його підставі спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів в підтримку вказаної вище правової позиції суду першої інстанції, відзначає слідуюче.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Так, з матеріалів справи слідує, що податкові накладні від ТОВ «Укр Логістік» виписані до договору від 01.06.2015 року № 0106-15 купівлі-продажу, предметом якого є передача у власність позивачу обладнання на умовах, визначених договором. На підтвердження придбання товару у позивача наявні видаткові накладні на придбання двох пальників газових з номенклатурою R515M-.PR.L.UA.VS 8.50 EA від 04.09.2015 №53.

Найменування, кількість, вартість та строк поставки товару згідно з умовами п.1.2. вказаного договору визначаються рахунками-фактурами. При цьому, у наведеній видатковій накладній відсутнє розшифрування підпису особи, що отримувала товар, номери та дати видачі довіреностей на отримання ТМЦ, а отже не підтверджено отримання товару конкретною особою, яка підписала ВН.

Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Така правова позиція підтримана Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13 березня 2014 року по справі К/800/30610/13.

На підтвердження використання їх у власній господарській діяльності позивач надав суду копії накладних на внутрішнє переміщення товару на складі, акти списання та ВН на реалізацію їх у готовому виробі - котлі.

З наданих документів слідує, що придбані у липні 2015 року пальники використані та продані у готовому виробі ТОВ «ТЕФФ» 17 вересня 2015 року згідно з ВН № 154.

В свою чергу, аналіз витягу з Єдиного державного реєстру податкових накладних свідчить, що ТОВ «Укрлогістик» до жовтня 2015 року газові пальники з номенклатурою, що була продана позивачу, не придбавав. Лише 31.10.2015 року ними було придбано у ТОВ «ЮПІТЕР ПЛЮС» пальник газовий такого виду та номенклатури в кількості 1шт.

Таким чином, колегія суддів повністю підтримує висновок суду першої інстанції, що ВН щодо придбання 2 шт. газових пальників не відбулося.

Також, податкові накладні від ТОВ «Вторпромтрудресурс», виписані до ВН на придбання труб від 03.06.2015 року №7 8 (труба 51*3 ст.20 ДСТУ 8732-78), від 14.07.2015 року № 79 (труба 51*3 ст.20 ДСТУ 8732-78), від 24.07.2015 року № 81 (труба 820*9 ст.20 ДСТУ 10706), від 19.08.2015 року № 84 (труба 27*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L8000), від 21.09.2015 року № 87 (труба 28*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L9000), від 25.09.2015 року № 88 (труба 28*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L9000) на загальну суму ПДВ 300749,15грн.

Колегія суддів зауважує, що позивачем вищевказані ВН складені без укладання відповідного договору поставки.

Зважаючи на вартість, номенклатуру та обсяг товару, а також враховуючи приписи п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, яким передбачено, що для правочинів між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу, а також правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу (правочини, що виконуються сторонами у момент їх виникнення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність), письмова форма є обов'язковою.

Жодних таких доказів, у т.ч. про наявність будь-яких домовленостей з контрагентом про кількість, якість, строки поставки апелянтом надано не було.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ч.1 ст.712 ЦК України встановлено істотні умови для договору поставки: вид товару та строк (строки), в який він повинен бути переданий у власність покупця. Додатково за ст.266 Господарського кодексу України - кількість і якість, комплектність, номенклатура і асортимент (сортамент), порядок поставки (навантаження та відвантаження, доставка).

Наведене вище у своїй сукупності свідчить, що сторони не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов договору, що викликає сумнів у реальності його виконання.

Більше того, надані ВН не містять розшифрування підпису особи, що отримувала товар, номери та дати видачі довіреностей на отримання ТМЦ, що вказує на не підтвердження факту отримання товару конкретною особою, яка підписала ВН.

Дослідивши ВН з накладними на внутрішнє переміщення товару, актами на списання та ВН на реалізацію котлів можна зробити висновок, що використання такої кількості товару, у т.ч. виготовлення готового виробу у формі котла наступного за датою виписки ВН дня, не узгоджується з урахуванням часу на виконання такого виду і складності робіт, необхідності затрати трудових ресурсів. Крім того, акти списання труб зі схожою номенклатурою стосується товарів із нижчою вартістю, ніж закупівельна ціна у ВН вказаного контрагента.

Апелянтом також не було надано товарно-транспортних накладних на переміщення труб і газових горілок від вищевказаних контрагентів, що додатково вказує на фіктивний характер спірних господарських операцій.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), ТТН (форма №1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів (п.11.1 Правил №363).

Вимоги до оформлення ТТН передбачені пунктом 11.6 Правил №363. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, відсутність належним чином оформлених ТТН на вищевказану кількість і габарити відповідних видів та розмірів товару є додатковим доказом безтоварності господарських операцій позивача зі вказаними контрагентами.

Посилання апелянта на необов'язковість надання ним товарно-транспортних накладних розцінюється судовою колегією критично, оскільки дана обставина не є єдиною підставою вважати, що укладені позивачем з його контрагентами угоди є такими, що не відбулися, тобто нереальними та безтоварними.

Крім того, надані апелянтом подорожні листи від 08.07.2015 та від 22.07.2015 свідчать, що водій здійснював виїзд декількома днями пізніше, ніж дата їх виписування, а також дати виписування ВН та ПН. Таким чином, з урахуванням даної обставини, поставка товару не могла відбутися з дати виписування первинно-бухгалтерського документа, а ПН виписані з порушенням правила першої події.

З огляду на викладене вище, ПН не надавали позивачу права на взяття на їх підставі відповідних сум податкового кредиту.

Судова колегія також зауважує, що вказані контрагенти позивача не є виробниками товару, зазначеного у ВН, не відображали у цьому періоді їх придбання у інших постачальників і основні фонди для можливості зберігати такий товар. Надані сертифікати відповідності правомірно не було враховано судом першої інстанції, адже правочини зі вказаними у них виробниками не відображені у податковій звітності контрагентів, а відсутній зв'язок вказаних сертифікатів з даним предметом спору.

З огляду на надані позивачем документи в підтвердження факту реальності вказаних вище господарських операцій позивачем було надано лише ті, складність складання яких заключається виключно в написанні їх на папері, що, в свою чергу, вказує на такий же характер договірних зобов'язань - «вчинені на папері». Таких документів, які б підтверджували факт використання отриманих товарів, робіт (послуг) позивачем у власній господарській діяльності матеріали справи не містять.

Таким чином, перевіривши дійсність господарських взаємовідносин апелянта з контрагентами, апеляційний суд приходить до висновку, що апелянт не мав правових підстав для формування податкового кредиту, оскільки реальність господарських операцій була виключно «на папері».

За п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6. ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до листа від 02.06.2011 року встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п. 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

порушення порядку заповнення податкової накладної;

податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що господарські операції за перевіряємий період не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, вартості наданих послуг, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Водночас, позивачем не доведено, що отримана платником податку податкова вигода є обґрунтованою. Так, податкова вигода може бути обґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту.

Позивачем не доведено, що його господарська діяльність спрямована на отримання економічного ефекту. Так, з наданих документів не можливо встановити формування основних фондів та використання отриманих послуг в його господарській діяльності, чи були реалізовані отримані послуги в іншому ланцюгу постачання (надання) послуг.

З огляду на викладене правомірним є висновок суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документи носять сумнівний та неповний характер, а господарська діяльність товариства не спрямована на настання реальних наслідків.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази свідчать про те, що господарські операції з виконання робіт фактично не мали реального характеру, замовлення послуг (робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, а відтак правомірність дій по формуванню податкового кредиту позивачем не знайшла свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

За таких обставин, у позивача були відсутні підстави для формування суми податкового кредиту з ПДВ, так як ним завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень 2015 року на загальну суму податку на додану вартість - 3453,00 грн.

Таким чином, колегія суддів не може не погодитися з доводами суду першої інстанції щодо правомірності зменшення відповідачем позивачу розміру від'ємного значення ПДВ на суму 3453,00 грн., оскільки, сама лише наявність податкових накладних, виписаних від імені контрагентів не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, пов'язаних із господарською діяльністю товариства. Господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій та винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма «Енергетик» - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.