Постанова № 61160640, 05.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р. Справа№ 910/1197/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Мочинський А.Р. (довіреність б/н від 10.11.2015 р.)

від відповідача - не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р.

у справі №910/1197/16 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Приватного підприємства «Кондитерський магазин»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про усунення перешкод у користуванні та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Кондитерський магазин» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з нежитлового приміщення кафе загальною площею 143,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення неустойки в сумі 30800,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 усунути перешкоди Приватному підприємству «Кондитерський магазин» в користуванні приміщенням шляхом виселення з нежитлового приміщення кафе, загальною площею 143,7 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства «Кондитерський магазин» суму неустойки в розмірі 30800,00 грн. та суму судового збору в розмірі 2740,00 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в дохід Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 16,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням фактичних обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з неналежною оцінкою письмових доказів, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Проте, через відділ інформаційного забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відрядженні.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з тим, що до клопотання відповідачем не додано належних та допустимих доказів на підтвердження перебування його представника у відрядженні.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 18.08.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

07.09.2012 р. між Приватним підприємством «Кондитерський магазин», як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна № 1, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення - кафе загальною площею 143,7 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об'єкт оренди).

Згідно п. 1.2 договору, власником об'єкта оренди є ПП «Кондитерський магазин» на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2006 р. № 1101.

Пунктом 2.1 договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

Сторонами у п. 3.1 договору встановлено, що місячна орендна плата складає 7000,00 грн.

Також сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою останні погодили ремонтні, дизайнерські роботи та використання рекламних засобів в порядку, передбаченому п.5.2 та п. 5.3 договору.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавцем передано, а орендарем прийнято у тимчасове користування об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 07.10.2012 р., підписаного сторонами договору та скріпленого відбитками їх печаток.

Додатком № 3 до договору сторони встановили, що орендна плата за договором з 01 лютого 2015 року складає 7700,00 грн.

Відповідно до п. 11.1. договору, договір оренди нежитлового приміщення укладається на строк 2 роки 11 місяців. Договір вважається автоматично пролонгованим, якщо жодна із сторін не попередила за 2 місяці до закінчення строку дії договору про його розірвання.

Листами-повідомленнями від 06.07.2015 р., 07.09.2015 р. та 25.09.2015 р. позивач повідомляв відповідача про відсутність наміру продовжувати строк оренди та просив про звільнення останнім орендованого приміщення. Вказані листи залишились без відповіді та задоволення зі сторони відповідача.

У зв'язку з тим, що відповідач не повернув позивачу об'єкт оренди у передбачені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 4 ст. 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Враховуючи положення п. 2.1. договору та підписаного сторонами акта приймання-передачі об'єкту оренди від 07.10.2012 р., строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 07.09.2015 р.

Відповідно до п. п. 2.3., 2.5. договору, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Листом від 06.07.2015 р. позивач повідомив відповідача про необхідність укладення нового договору та обговорення нових умов оренди приміщення, а також про те, що договір №1 від 07.09.2012 р. автоматично пролонгуватись не буде.

Листом від 07.09.2015 р. позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору та просив останнього звільнити приміщення за актом прийому-передачі відповідно до умов договору.

Листом від 25.09.2015 р. позивач повторно повідомив відповідача про припинення між сторонами орендних правовідносин та вимагав від відповідача звільнити приміщення за актом прийому-передачі відповідно до умов договору.

Станом на час розгляду даної справи в суді, сторонами до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження звільнення відповідачем орендованого ним приміщення.

Таким чином, позивачем у передбачений договором строк було повідомлено відповідача про закінчення строку дії договору та відмову від автоматичного продовження його дії, що також було встановлено судами при розгляді справи №910/28745/15 до закінчення розгляду якої зупинялося провадження у даній справі та відповідно до приписів ст. 35 ГПК України вказана обставина не потребує доказування при розгляді даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначено вище, строк дії договору закінчився 07.09.2015р., а орендоване відповідачем приміщення позивачу не повернуто.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Щодо заперечень відповідача, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору пов'язує момент повернення об'єкту оренди з відшкодування йому вартості невід'ємних поліпшень.

При цьому, стягнення вартості невід'ємних поліпшень не входить до предмету даного позову та з наданих до матеріалів справи судових рішень є предметом інших судових проваджень.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на ст. 594 ЦК України, відповідно до якої кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини ( ст. 595 ЦК України).

Доказів повідомлення позивача про притримання орендованого приміщення відповідачем до матеріалів справи не надано.

Посилання відповідача на вказану норму цивільного законодавства є безпідставним, оскільки відповідно до положень ч. 3 ст. 595 ЦК України, останній не має права користування об'єктом оренди. У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач продовжує користуватись орендованим приміщенням без належної правової підстави.

Доводи відповідача щодо схвалення позивачем автоматичного продовження дії договору спростовуються матеріалами справи, а саме направленими на адресу відповідача листами про відмову від продовження дії договору, про що було зазначено вище.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні, шляхом виселення відповідача з орендованого ним приміщення за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем на підставі ст. 785 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача суму неустойки за безпідставне користування приміщенням в розмірі 30800,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого майна позивачу в порядку, визначеному укладеним між сторонами договором після закінчення строку його дії, а тому до нього можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені чинним законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені ст. 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в ч. 2 ст. 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми ст. 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Дослідивши всі обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі 30800,00 грн. підлягають задоволенню. За приписами ст. 785 ЦК України наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Проте, позивачем завлено до стягнення неустойку у розмірі однієї місячної орендної плати за чотири місяці з 10.09.2015 р., а відтак неустойка у розмірі 30800,00 грн. є обгрунтованою.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням фактичних обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з неналежною оцінкою письмових доказів, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 р. у справі №910/1197/16 залишити без змін.

Справу №910/1197/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк