Постанова № 61160628, 31.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2016 р. Справа№ 910/20048/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.04.2016

у справі № 910/20048/15 (суддя Головіна К.І)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська рада,

про розірвання договору оренди НОМЕР_2 від 01.08.2008, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 33 955,29 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Швед Я.О. - представник (довіреність №37 від 26.01.2016);

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Костюк О.М. - представник (довіреність № 225-КМГ-4093 від 06.11.15),

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі - КП «Київський метрополітен», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) про розірвання договору оренди №267-УПР(ДВ)-08 від 01.08.2008, виселення відповідача з нерухомого орендованого майна, демонтаж тимчасово огороджуючої конструкції та стягнення 33 955,29 грн заборгованості за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську міську раду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» орендну плату у сумі 28 949,91 грн, 3 % річних у сумі 247,43 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 006,99 грн. Виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з нерухомого майна - частини вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПП Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 6,0 кв.м. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 демонтувати належну їй тимчасову огороджувальну конструкцію (кіоск), загальною площею 6,0 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_2. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20048/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження, скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я. та призначено до розгляду на 13.07.2016.

12.07.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від КП «Київський метрополітен» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 31.08.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

Відповідач свого уповноваженого представника у судове засідання не направив, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляв, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення даній особі поштового відправлення.

Вислухавши думку представників позивача та третьої особи щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі уповноваженого представника відповідача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та за відсутності зазначеного учасника судового процесу.

31.08.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.08.2008 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (в тексті договору - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - орендар) був укладений договір оренди НОМЕР_2 (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 15.03.2007 №272/933 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПП Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря за адресою: АДРЕСА_2, для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до пункту 2.1. договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, загальною площею 6,0 кв.м. згідно з викопіюванням зі схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

За умовами пункту 2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Згідно з пунктом 3.1. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 15.03.2007 № 272/933 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28 вересня 2006 року №34/91, яка на дату підписання договору становить 362,24 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 2 173,47 грн без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.2. договору).

Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендаря.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №272/933 діє з 01.08.2008 по 30.07.2009. Після закінчення строку дії цього договору, його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (пункти 9.1., 9.3. договору).

Матеріали справи свідчать, що в подальшому сторонами були підписані додаткові угоди, якими вносились зміни та доповнення до договору.

Згідно з пунктом 1. Додаткової угоди від 28.09.2011 №192 до договору сторони підтверджують, що ними дотримані умови, визначені в пунктах 1.1., 1.2. та 1.3. рішення Київської міської ради від 14.07.2011 №402/5789, виконання яких дозволяє відповідно до вказаного рішення продовжити до 31.03.2012 дію договору оренди майна територіальної громади міста Києва, термін дії якого закінчився.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно вимог статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що орендоване майно є комунальною власністю, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про застосування до правовідносин, що склалися між суб'єктами господарювання за договором оренди положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносини, пов'язаних з передачею майна в оренду.

Судом першої інстанції встановлено, що факт приймання-передачі відповідачеві в строкове платне користування об'єкту оренди, визначеного в пункті 1.1. договору, підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 01.08.2008, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Як стверджує позивач, КП «Київський метрополітен» надіслало на адресу відповідача повідомлення від 26.08.2014 №490-Н3К про демонтаж конструкції відповідача, яка знаходиться на території АДРЕСА_2, та передачу її орендодавцю за актом прийому-передачі, оскільки розміщення даної тимчасової конструкції не відповідає Правилам пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 №335.

Однак, відповідач об'єкт оренди позивачеві не повернув.

Також позивач стверджує, що відповідач не виконував свої зобов'язання з оплати орендованого приміщення у зв'язку з чим КП «Київський метрополітен» звернулося до нього з претензією від 25.05.2015 №417-ПДД про сплату 25 598,66 грн заборгованості з орендної плати.

Відповідач на вказаний лист не відповів, суму заборгованості не оплатив, а тому, на думку позивача, наявні підстави для розірвання договору оренди, виселення орендаря з приміщення, демонтаж тимчасово огороджуючої конструкції (кіоску) та стягнення з відповідача заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди, суд першої інстанції вказав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/25569/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016, було встановлено, що договір оренди припинив свою дію 31.03.2012, а відтак, враховуючи положення частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання вказаного правочину у зв'язку з припиненням строку його дії.

Колегія суддів з таким висновком місцевого суду погодитись не може, вважає його помилковим, проте таким, що не призвів до неправильного вирішення спору.

Як вбачається зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/25569/15, судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про визнання договору оренди продовженим у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. При цьому, Господарським судом міста Києва не досліджувалися обставини припинення дії спірного договору оренди, а тому вказані обставини не мають преюдиційного значення у даній справі.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказана стаття також кореспондується зі статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до частини другої якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" слідує, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (абзац 2 пункту 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Суд першої інстанції, зважаючи на наявність заперечень позивача проти продовження дії договору на новий строк дійшов висновку про те, що такий був припинений 31.03.2012.

Проте, колегією суддів встановлено, що КП «Київський метрополітен» надіслало на адресу ФОП ОСОБА_2 лист від 27.07.2015 №312-НЗК, в якому зазначено, що термін дії договору оренди закінчився 24.07.2015 та висловлено заперечення щодо його продовження на новий строк (т.1, а.с.39).

Дана обставина свідчить про визнання позивачем продовженим договору оренди після закінчення строку, на який його було укладено - 31.03.2012 та припинення його дії лише 24.07.2015.

Оскільки станом на дату подання позовної заяви до суду (вх.№20048/15 від 04.08.2016) укладений між сторонами договір оренди припинив свою дію, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги КП «Київський метрополітен» про його розірвання.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно пункту 7.5. договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом прийому-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Докази повернення відповідачем орендованого майна за актом приймання-передачі у матеріалах справи відсутні.

Оскільки з припиненням договору відповідач втрачає статус орендаря, колегія суддів підтримує позицію місцевого суду про те, що вимога позивача про виселення відповідача з орендованих приміщень за договором є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Як наслідок, вимога позивача про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать відповідачу та знаходяться за адресою АДРЕСА_2, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вище зазначено, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач, починаючи з грудня 2014 року неналежним чином виконував свої зобов'язання в частині здійснення орендних платежів у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість, яка станом на 21.07.2015, складала 28 949,91 грн.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати орендних платежів не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовується доводами відповідача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 28 949,91 грн.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань за договором, позивач заявив до стягнення 4 742,11 грн пені за період з 21.01.2015 по 21.07.2015 за кожним орендним платежем окремо.

Відмовляючи у задоволенні вказаної позовної вимоги, місцевий суд зазначив, що договір припинив свою дію 31.03.2012, а тому домовленість сторін щодо нарахування пені з цього часу також втратила свою дію.

Оскільки судова колегія дійшла висновку про припинення дії договору 24.07.2015, наявні підстави для стягнення з відповідача пені за період за заявлений позивачем період.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Колегія суддів, здійснивши розрахунок пені, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги у заявленому позивачем розмірі - 4 742,11 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних, що за його розрахунком становить 263,27 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що правильний розмір 3 % річних становить 247,43 грн, а відтак, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про часткове задоволення вказаної позовної вимоги.

Твердження апелянта про те, що у КП «Київський метрополітен» відсутнє право власності чи інші речові права (право господарського відання, право оперативного управління) на спірне майно, а тому позивач не мав повноважень ним розпоряджатися відхиляються колегією суддів з огляду на те, що за КП «Київський метрополітен» на підставі Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2003 №98 на праві господарського відання було закріплено, в тому числі, АДРЕСА_2.

Пунктом 5.2. Статуту КП "Київський метрополітен" передбачено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Правомірність дій КП "Київський метрополітен" та визначення його повноважень як орендодавця спірного майна підтверджується також Порядком передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 №34/91, який був чинним на момент укладення договору оренди.

Крім того, на момент звернення позивача з даним позовом до суду чинним є Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, яким також передбачені повноваження комунальних підприємств бути орендодавцями майна, закріпленого за ними на праві господарського відання (з усіма правами сторони договору оренди, в тому числі право на розірвання договору в судовому порядку та пред'явлення вимог про виселення).

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що КП "Київський метрополітен" є належним позивачем у даній справі.

Колегією суддів відхиляються як безпідставні твердження відповідача про те, що він має бути звільненим від виконання зобов'язання щодо сплати на користь позивача орендної плати за договором після 01.04.2015 через обставини, за які він не відповідає та які умисно і незаконно створені позивачем внаслідок припинення подачі електричного струму до торговельного кіоску відповідача.

Так, відповідно до пункту 2.19. Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 №335, у метрополітені забороняється розміщувати об'єкти комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних і надземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20 м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом "Вхід" та "Вихід" (на виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки; розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у підвуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу).

Крім того, згідно з пунктом 3.11. договору орендар має право звернутись до Київради з клопотанням щодо відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови, передбачені цим договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди не з вини орендаря.

Доказів того, що орендар скористався своїм правом звернення до Київради з відповідним клопотанням матеріали справи не містять.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду у відповідно до статті 104 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовної вимоги КП «Київський метрополітен» про стягнення пені, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі №910/20048/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі №910/20048/15 скасувати частково.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03135, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913) орендну плату у сумі 28 949 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн 91 коп., пеню в сумі 4 742 (чотири тисячі сімсот сорок дві) грн 11 коп., 3 % річних у сумі 247 (двісті сорок сім) грн 43 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 262 (чотири тисячі двісті шістдесят дві) грн 15 коп».

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі №910/20048/15 залишити без змін.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/20048/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук