Постанова № 61160495, 06.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/28686/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Дідиченко М.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Ільїнова І.В.

від відповідача: Безугла С.О.

від третьої особи 1: Заплішна О.Д.

від третьої особи 2: не з'явився.

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 02.06.2016 року

у справі №910/28686/15 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний Банк України

про застосування наслідків нікчемності правочину та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт"на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження.

Представником позивача подано клопотання про проведення повторної судової оціночно-будівельної експертизи. Дане клопотання відхилено колегією суддів оскільки відсутні будь-які підстави для проведення повторної судової оціночно-будівельної експертизи, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи письмові пояснення позивача колегія суддів приймає додатковий доказ, а саме копію рецензії на звіт про оцінку майна Нв10/10 від 20.10.2015 року. Заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції.

В судове засідання 06.09.2016 року представник третьої соби 2 не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника третьої соби 2, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 30.09.2015 року Банком (продавець) та Товариством (покупець) було укладено Договір, за умовами якого:

- продавець передає (продає), а покупець приймає у власність (купує) нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16) (далі - нежилі приміщення), загальною площею 1 169,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 58 (пункт 1.1 Договору);

- за домовленістю сторін продаж нежитлових приміщень вчинено за 45400000 грн., в тому числі ПДВ 7566666,67 грн., які покупець перераховує на рахунок продавця № 373990005, відкритий у Банку, МФО 322465 у такому порядку:

22200000 грн., у тому числі ПДВ 3700000 грн., покупець перераховує продавцю у день укладення Договору;

23200000 грн., у тому числі ПДВ 3866666,67 грн., покупець перераховує продавцю не пізніше 05.10.2015 року (пункт 2.1 Договору);

- відповідно до звіту про оцінку майна, наданого суб'єктом оціночної діяльності ПП "ТА-Експерт-Сервіс" станом на 31.08.2015 року оціночна вартість нежитлової будівлі складає 41178634 грн. з врахуванням ПДВ (пункт 2.2 Договору);

- згідно довідки від 30.09.2015 № 21/12-4260, наданої Банком балансова вартість нежилих приміщень складає 42338194,82 грн. (пункт 2.3 Договору);

- покупець набуває право власності на нежилі приміщення після нотаріального посвідчення Договору та реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та підписання акту прийому-передачі вказаних нежилих приміщень. Продавець та покупець дійшли згоди, що право власності буде зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я покупця в день підписання Договору (пункт 3.1 Договору).

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Укладений сторонами Договір за своє правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Позивач та третя особа просили застосувати наслідки нікчемності правочину, посилаючись на таке:

- постановою Правління Національного банку України від 06.10.2015 № 671 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних;

- відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 06.10.2015 № 183 розпочато процедуру виведення Банку "Контракт" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 07 жовтня 2015 року по 06 січня 2016 року (включно); призначено Шкурка Віктора Михайловича, якому делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Банку, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 39 Закону;

- відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 37 Закону уповноважена особа діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені Банку;

- на виконання вимог частини другої статті 38 Закону щодо зобов'язань Фонду забезпечити протягом дії тимчасової адміністрації перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону, було видано наказ від 19.10.2015 № 42/1 про здійснення в Банку перевірки договорів (правочинів), укладених за період з 07 жовтня 2014 року по 06 жовтня 2015 року, на предмет виявлення нікчемних правочинів;

- за результатами даної перевірки виявлено, що:

сторонами було укладено Договір;

30.09.2015 було здійснено приймання-передача нежилих приміщень, про що складено відповідний акт;

право власності на нерухомість зареєстровано за Товариством в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується Витягом від 30.09.2015 № 44852474;

станом на 20.10.2015 в рахунок оплати за Договором Товариством сплачено грошові кошти: 22 200 000 грн. сплачено 01.10.2015; 6 269 000 грн. - 02.10.2015; 599 994 грн. - 06.10.2015;

таким чином, станом на 20.10.2015 заборгованість Товариства перед Банком становила 16 331 006 грн., тобто, з врахуванням набуття відповідачем права власності на нежилі приміщення ще 30.09.2015, фактичне відчуження відбулося за ціною 29068994 грн.;

- з метою виконання покладених на нього завдань, відповідно до вимог Закону, Банк звернувся до суб'єкта оціночної діяльності "Українська універсальна біржа" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 18.02.2014 № 16049/14, виданий Фондом Державного майна України) для визначення ринкової вартості об'єкту оцінки (нежилих приміщень);

- за результатами проведеної оцінки було отримано звіт з незалежної оцінки майна від 20.10.2015 № Нв 10/10 (оцінка проведена оцінювачем ОСОБА_7 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії НОМЕР_1, видане ФДМУ 12.02.2011, свідоцтво про реєстрацію в ДРО від 07.07.2011 НОМЕР_2), відповідно до якого ринкова вартість нежилих приміщень станом на 07.10.2015 становила 70 532 210 грн.;

- на думку позивача, вбачається, що ціна, вказана у Договорі на 36,7 % менша за ринкову вартість, зазначену у звіті з незалежної оцінки майна від 20.10.2015 №Нв 10/10, а фактична ціна продажу - 29 068 994 грн. на 36 % менша ціни, зазначеної у Договорі - 45 400 000 грн.;

- пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з ряду підстав, в тому числі у разі якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

- відповідно до пункту 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін;

- відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу;

- відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, відповідно до договору;

- з врахуванням порушень, зафіксованих у акті від 20.10.2015 № 1 про результати проведення перевірки, Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію Банку Шкурко В. М. було видано наказ від 20.10.2015 № 45 про визнання Договору нікчемним; підстава для визнання даного правочину нікчемним: пункт 3 частини третьої статті 38 Закону - Банк здійснив відчуження нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, 58, загальною площею 1 169,3 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82663580000, за ціною, нижчою від звичайної (тобто оплата на 20 % і більше відрізняється від вартості майна банку);

- 20.10.2015 позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення № 41/07-4439 про визнання Договору нікчемним з вимогою повернення отриманого майна відповідно до частини п'ятої статті 38 Закону, у якій визначено, що у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни;

- вимога позивача була залишена відповідачем без виконання.

У свою чергу, Товариство заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відсутні підстави для визнання Договору нікчемним і як наслідок повернення нерухомого майна позивачу.

Товариством були надані документи, що спростовують доводи позивача, зокрема, рецензію від 25.01.2016 на звіт від 20.10.2015 № Нв10/10, з якої вбачається, що вказаний звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний як доказ у справі.

Між сторонами виник спір щодо вартості майна, яке було відчужено за Договором, оскільки, Товариство та Банк подавали суду першої інстанції заперечення щодо експертиз та не погоджуються з вартістю, яка ними визначалась.

Встановлення вартості спірного майна є необхідним для правильного вирішення справи та її визначення потребує спеціальних знань, які у суду відсутні.

При цьому, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно з частинами другою-третьою статті 41 ГПК України учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру експертної служби МВС України; на вирішення експерта поставлене таке питання:

- Яка ринкова вартість станом на 30.09.2015 нежилих приміщень (в літері А) з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з №1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16) - офіс, загальною площею 1 169, 3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 58?

Твердження позивача в апеляційній скарзі щодо передчасності дій суду по задоволенню клопотання відповідача про призначення по справі судової експертизи, не заслуговують на увагу. Призначення по справі експертизи є правом суду, визначеним процесуальним законодавством, до того ж з урахуванням наявності у матеріалах справи суперечливих даних щодо ринкової вартості спірного об'єкту нерухомості, призначення експертизи було не лише доцільним, але й необхідним, для встановлення обставин щодо дійсної ринкової вартості об'єкту купівлі-продажу, адже без їх встановлення неможливо було б правильно вирішити спір.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відсутності у суду підстав призначення по справі судової експертизи, оскільки, на думку позивача на той час у матеріалах справи був наявний наданий самим же позивачем доказ - Звіт № Нв 10/10 від 20.10.2015 року, на основі якого суд і мав робити висновки про дійсну ринкову вартість об'єкту купівлі-продажу, та не брати до уваги Звіт з незалежної оцінки майна № 138 від 18.01.2016 року, складений на замовлення відповідача, так як він містить неточності та грубі помилки.

15.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшов Висновок, в якому судовий експерт вказав таке:

- ринкова вартість нежилих приміщень (в літері А) з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з №1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16) - офіс, загальною площею 1 169, 3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 58, складає 41941000 грн.

Позивач заперечував проти вказаного експертного висновку, посилаючись на необхідність його рецензування.

Разом з тим, жодних клопотань щодо виклику судового експерта, у зв'язку із необхідністю роз'яснення питань щодо проведеного експертного дослідження, або ж проведення повторної експертизи, Банком не заявлялись.

Не подано жодного документального підтвердження того, що судова експертиза була проведена з порушенням чинного законодавства, є неповною чи містить неточності.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Підставою визнання Договору нікчемним, на думку позивача, є те, що ціна визначена у правочині більше ніж на 20% відрізняється від вартості нерухомого майна, яке було продано відповідачу.

Разом з тим, судовою експертизою було визначено ринкову вартість нерухомого майна станом на день купівлі-продажу, яка є нижчою (41941000 грн.), ніж та, яку сторони узгодили (45 400000 грн.).

Отже, Банк продав майно за ціною більшою ніж ринкова вартість на день укладення правочину.

Посилання позивача на звіти оцінки, які були проведені після укладення Договору, не є належними доказами, оскільки, ринкова вартість визначалася не на день укладення оспорюваного правочину (30.09.2015), а станом на 07.10.2015 року.

Тенденції ринку нерухомості мають властивість значних коливань цін, навіть за такий короткий проміжок часу як один тиждень.

Колегія суддів вважає, що при встановлені обставин ринкової вартості майна суд першої інстанції правомірно послався на висновок судового експерта від 12.04.2016 року №19/12-3/15.

Враховуючи протилежні висновки щодо вартості нежилих приміщень подані сторонами (звіти з незалежної оцінки, рецензії на звіти) перевагу має висновок судового експерта.

Чинним законодавством встановлені гарантії незалежності експерта та правильності його висновку, які полягають в тому, що питання призначення та проведення експертизи регулюються Господарським процесуальним кодексом України. Судовий експерт може бути учасником судового процесу. Судовий експерт несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку та за дачу завідомо неправдивого висновку, дані про кваліфікацію експерта містяться в Державному реєстрі атестованих судових експертів.

Відповідно до спист. 9, 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, дані про них вносяться до Державного Реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судову експертизу» незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються: - процесуальним порядком призначення судового експерта; - забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; - кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; - присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

Разом з тим, призначення господарським судом оцінки, рецензування звітів про оцінку процесуальним законодавством не передбачено. Зазначені питання регулюються нормами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». З аналізу норм вказаного Закону вбачається, що вони не містять гарантій незалежності оцінщика та правильності його висновку, аналогічних зазначеним гарантіям щодо діяльності судового експерта та правильності складеного ним висновку.

Часткова оплата не є підставою для визнання Договору нікчемним або ж недійсним та не тягне за собою такий наслідок як повернення майна тому, доводи Банку про те, що фактично ним було відчужено нерухоме майно за 29 068994 грн., є безпідставні.

Аргументи Фонду не вказують на недійсність договору та спростовані доказами і поясненнями прдеставників Банку і самого Фонду.

Так, відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Водночас частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбаченим договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Оскільки позовні вимоги в частині повернення нерухомого майна є необґрунтованими, то вимога скасування запису в реєстрі про право власності як похідна, також не підлягає задоволенню.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не надав належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відмову у позові.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі №910/28686/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/28686/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам та третім особам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді М.А. Дідиченко

Л.Г. Сітайло