Постанова № 61160480, 07.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа№ 910/8531/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: Самойленко П.М. за довіреністю від 12.04.2016;

від відповідача: Каплуненко А.С. за довіреністю від 30.12.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016

у справі №910/8531/16 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА страхування" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення грошових коштів у розмірі 13849грн задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" грошові кошти: 12 849,72грн. страхового відшкодування В іншій частині позову відмовлено. Видано наказ.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2016, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16 скасувати і прийняти нове рішення, яким яким відмовити в позові в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В., Шапрана В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі 910/8531/16 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.09.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі №910/8531/16 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання 07.09.2016 з'явились представники позивача та відповідача. Представники позивача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16 скасувати і прийняти нове рішення, яким яким відмовити в позові в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

20.11.2013 між позивачем (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредит Європа Лізинг" (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 0689а/13к/ки (надалі - Договір або Договір добровільного страхування).

Предметом Договору є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням, в т.ч., автомобілем марки "Фіат", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння збитків, в тому числі, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідний страховий випадок настав 08.08.2013 в м. Києві на вул. Кільцева дорога - Ватутіна, 50, коли водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем "Чері", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не впевнився у кріпленні причепа та розміщенні вантажу, внаслідок чого відбулося його падіння під час руху, що призвело до пошкодження автомобіля марки "Фіат", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано страхове відшкодування в розмірі 13 849,71 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 61 110 від 30.09.2013.

Позивач стверджує, що його страхувальнику було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення Правил дорожнього руху України водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за полісом АС/1010794.

Відповідач у відзиві вказав, що позивач не звернувся із заявою про здійснення регламентної виплати протягом 1 року на підставі пп. 37.1.4. п. 31.1. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими правовими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить відповідне право вимоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати суму страхового відшкодування у страховика винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди особи.

Згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 03.09.2013 року у справі № 760/17411/13-п, дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України. Останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 14 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

З урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування (ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_5 застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Чері", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом укладення з відповідачем поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/1010794.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем з ОСОБА_5 полісу страхування цивільно-правової відповідальності №АС/1010794, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Чері", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Відповідно до вищевказаних норм, ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до відповідача, як страховика цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу "Чері", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Як вбачається з рахунку №РАСС074660 від 26.08.2013 (складено ТОВ "Росавто") та калькуляції № 1.001.13.1 від 26.08.2013 року розмір матеріального збитку завданого власнику автомобіля "Фіат", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 14430,50 грн.

Відповідно до листа Верховного суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно частини 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Враховуючи викладене, з урахуванням положень ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", те, що полісом № АС/1010794 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 50 000,00 грн. та франшизу в сумі - 999,99 грн., сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті відповідачем за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу "Чері", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, складає 12 849,72 грн. з розрахунку 13 849,71 грн. (відшкодована шкода) - 999,99 грн. (франшиза).

Щодо тверджень апелянта про порушення позивачем строку на звернення із заявою про страхове відшкодування, передбаченого пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з цим, відповідна правова норма регулює правовідносини між сторонами договору страхування - страхувальника і страховика. Тобто, пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не підлягає застосуванню до правовідносин між позивачем, як особою до якої перейшло право вимоги страхувальника, та відповідача, як страховика винної особи.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002, своє право на отримання страхового відшкодування він може реалізувати шляхом подання відповідного позову до суду. Неподання збоку позивача заяв про страхове відшкодування до відповідача відповідно до ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» упродовж одного року з моменту скоєння ДТП не є підставою для відмови у виплаті відшкодування.

Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного суду України від 15.04.2015.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/8531/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8531/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді В.В. Шапран

Л.В. Кропивна