Рішення № 61160205, 06.09.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 р.Справа № 917/1118/16

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарство "Полтаватеплоенерго", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а

до Колективного підприємства "Полтавський м"ясокомбінат", 36014, м. Полтава, вул. Харчовиків, 6

про стягнення грошових коштів у сумі 54183,36 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомив дату складання повного тексту рішення.

Суть спору: Розглядається позов про стягнення з відповідача 54183,36 грн заборгованості за договором №3698 від 10 грудня 2013 р. на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, з яких: основний борг - 26481,13 грн; інфляційне збільшення - 969,92 грн; 3 % річних - 251,18 грн, пеня - 26481,13 грн.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягає, з підстав, викладених у позовній заяві, зокрема вказує, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Представник відповідача позовні вимоги визнає та надав заяву про зменшення неустойки. Суд відмовляє в задоволенні вказаної заяви з підстав, які будуть викладені в мотивувальній частині рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд, встановив:

10.12.2013 р. між сторонами був укладений Договір № 3689 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (далі - Договір, а.с. - 13-14), згідно умов якого теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщень споживача до межі розподілу балансової належності теплових мереж будівель, згідно Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1 Договору).

Пунктом 18 договору визначено, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії за розрахунковий період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень.

Тариф на теплову енергію, що виробляється та постачається підприємством «Полтаватеплоенерго», встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Указаною Комісією тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів встановлені в такому розмірі:

- 1403,42 грн./Гкал (без ПДВ) з 1 травня 2015 року на підставі постанови № 1388 від 30.04.2015.

- 1354,31 грн./Гкал (без ПДВ) з 1 листопада 2015 року на підставі постанови № 2690 від 29.10.2015.

- 1304,87 грн./Гкал (без ПДВ) з 1 лютого 2016 року на підставі постанови № 54 від 28.01.2016.

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (надалі Правила) розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі.

Відповідно до п. 18 договору кінцевий розрахунок вартості теплової енергії визначеної з урахуванням фактичної температури повітря, проводиться відповідачем (споживачем) до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі виписаного рахунку.

Факт отримання "Споживачем" теплової енергії фіксується щомісячно Актом приймання-передачі теплової енергії, який складається сторонами відповідно до вимог чинного законодавства і Договору. У разі неповернення "Споживачем" Акту приймання-передачі теплової енергії в 5-денний термін, як це передбачено п. 12 Договору, він, підписаний "Теплопостачальною організацією" в односторонньому порядку вважається оформленим відповідно до вимог чинного законодавства і підтверджує факт надання "Споживачу" теплової енергії. (п. 19 Договору).

Пунктом 20 Договору передбачено, що у випадку несплати у вказані в договорі строки вводиться пеня в розмірі 1% за кожний день прострочки платежу, але не більше 100% боргу згідно Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", а також стягується 3% річних з простроченої суми та інфляційні втрати, згідно статті 625 ЦК України.

Як зазначає позивач, за період з 01.10.2015 по 30.04.2016 за відпущену теплову енергію нараховано до сплати 30181,61 грн. Проте, відповідачем було сплачено лише 3700,48 грн.

Таким чином, на момент подання позову заборгованість відповідача, за даними позивача, в частині оплати за отриману теплову енергію за період з 01.10.2015 по 30.04.2015 за відпущену теплову енергію становить 26481,13 грн.

Крім того, позивач на підставі договору (п. 20 Договору), ст. 230 ГК України та 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 26481,13 грн. пені за період з 15.11.2015 р. до 08.06.2016 р. на грошові зобов'язання за жовтень 2015 р. - квітень 2016 р., 251,18 грн. - 3% річних за цей же період та 969,92 грн. збитків від інфляції за грудень 2015р. -травень 2016 р.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 54183,36 грн.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору про надання послуг, за яким в силу ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Статтею 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 26481,13 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір №3689 від 10.12.2013 р. року на відпуск теплової енергії в гарячій воді, рахунки на оплату послуг та докази їх надсилання, Акти приймання-передачі теплової енергії) та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом здійснено перевірку правильності нарахувань сум, заявлених до стягнення, за результатами якої суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення річних та інфляційних.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 26481,13 грн пені.

06.09.2016 р. відповідач надав клопотання про зменшення на 50% розміру пені.

Так, дійсно, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач посилається на те, що починаючи з 2015 р. КП "Полтавський мясокомбінат" припинив свою виробничу діяльність, продукція підприємством більше не виробляється, працівники підприємства скорочені, майновий стан відповідача дуже складний. Суд також зауважує, що саме по собі посилання на тяжкий фінансовий стан відповідача (до того ж без подання жодних доказів у його обґрунтування - балансу підприємства, фінансового звіту, тощо) не є підставою для зменшення неустойки.

У даному випадку, враховуючи усі обставини справи у їх сукупності, врахувавши інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення пені.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, зясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, покладається на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Колективного підприємства "Полтавський м"ясокомбінат", 36014, м. Полтава, вул. Харчовиків, 6, код ЄДРПОУ 00424214) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарство "Полтаватеплоенерго", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а, код ЄДРПОУ 03338030) 26481,13 грн. основного боргу, 26481,13 грн. пені, 251,18 грн. 3% річних, 969,92 грн. інфляційних втрат та 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.09.2016 р.

Суддя Н.Г. Гетя