Рішення № 61160008, 06.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2016Справа №910/11550/16За позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства

"БАТЬКІВЩИНА"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія

"Фактор Плюс"

2. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю

"Батьківщина"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний

Банк"

про визнання договору недійсним

Суддя: Домнічева І.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: Сичик М.В. - за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явились;

від третьої особи: Мельник Б.О. - за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "БАТЬКІВЩИНА" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовані ні тим, що Договір про відступлення права вимоги №12/10-15-1 є договором факторингу, а оскільки Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «БАТЬКІВЩИНА» не має статусу фінансової установи, то вказаний договір є недійсним.

Ухвалою від 29.06.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.07.2016 р.

14.07.16р. через відділ діловодства суду відповідачем 2 подано заперечення на позовну заяву в яких проти позову заперечує.

Судове засідання 19.07.2016 р. не відбулося.

Наступне судове засідання було призначено на 28.07.2016 р.

28.07.16р. через відділ діловодства суду відповідачем 2 подано заперечення на позовну заяву в яких проти позову заперечує.

Ухвалою від 28.07.2016 р. залучено ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, розгляд справи було відкладено на 25.08.2016 р.

23.08.16р. через відділ діловодства суду третя особа подала відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує.

25.08.16р. через відділ діловодства суду відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує.

Ухвалою від 25.08.16р. через відділ діловодства суду розгляд справи відкладено на 06.09.16р.

В судовому засіданні 06.09.16 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.04.2013р. між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ПОСП «Батьківщина» укладений Кредитний договір № DNI-22- 482/13 (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору, Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі 5 500 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені Кредитним договором.

13.10.2015 між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 1761/61, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І.В., зареєстрований в реєстрі за № 836 (надалі - Договір № 1761/61).

Відповідно до умов Договору № 1761/61 первісний кредитор частково, у сумі 20 862 941,01 грн. відступає права вимогу новому кредитору, а новий кредитор набуває частину прав вимог за Кредитним договором та укладеними Договорами забезпечення (перелічені в ч. II Договору № 1761/61).

У подальшому між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (первісний кредитор) та СТОВ «Батьківщина» (новий кредитор) було укладений договір про відступлення права вимоги за № 12/10-15-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І.В., зареєстрований в реєстрі за 3 837.

Позовні вимоги мотивовані ні тим, що Договір про відступлення права вимоги №12/10-15-1 є договором факторингу, а оскільки Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «БАТЬКІВЩИНА» не має статусу фінансової установи, то вказаний договір є недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015р. за позовом ПАТ «ПУМБ» по справі № 904/10253/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2015р., позов задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором № DNI22-482/13 від 18.04.2013р., договором поруки № DNI-22-488/13 від 18.04.2013р., договором поруки №DNI-22-489/13-II від 07.05.2013р. та договором поруки №DNI-22-483/13 від 18.04.2013р. в розмірі 4 937 162,71 доларів СІЛА - заборгованості за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотків за користування кредитом, 1 934 473 грн. 05 коп. - пені; стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Батьківщина» на користь позивача судовий збір в сумі 73 080 грн. 00 коп.

20.11.2015р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» звернулося до господарського суду з заявою в порядку ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 року у справі № 904/10253/14 було замінено сторону у виконавчому провадженні № 48037968 з примусового виконання наказу № 904/10253/14, виданого господарським судом Дніпропетровської області від 12.06.15р., про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Батьківщина» на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № Б№22-482/13 від 18.04.2013 р., договором поруки № DNI-22-488/13 , договором поруки № DNI-22-489/13-G від 07.05.13р. та договором поруки № ОМ-22-483/13 від 18.04.2013 р. в розмірі 4 937 162,71 доларів США - заборгованості за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотків за користування кредитом, 1 934 473,05 грн. - пені в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 0№22-482/13 від 18.04.2013 р. відповідно до підп. (в) п. 2.1. договору про відступлення прав вимоги за № 12/10-15-1 від 13.10.2015 р. в сумі 20 862 941,01 грн., що згідно із офіційним курсом НБУ станом на день укладення цього договору еквівалентно 956 237,76 доларам США, з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на іншого стягувача: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина».

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених вище норм дає змогу для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Позивачем у позовній заяві жодним чином не наводяться які саме його права були порушені укладанням оскаржуваного Договору про відступлення прав вимоги № 12/10-15-1 від 13.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І.В., укладеного Відповідачами, та стороною за яким він не є, що є прямою підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому в подальшому, позивач вживає поняття заміни сторони у виконавчому провадженні у зв'язку з укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) на договір факторингу.

Цесія - похідне від основного зобов'язання, що зазнало широкого застосування у сучасному діловому обігу; правочин, на підставі якого відбувається передача права вимоги (до боржника) від первісного кредитора (цедента) до нового кредитора (цесіонарія). Операція відступлення права вимоги є одним з поширених способів вирішення проблем, пов'язаних з погашенням заборгованості.

Цивільний Кодекс України (ст.512) визначає відступлення права вимоги, - одним із способів заміни кредитора у зобов'язанні. Податковий Кодекс України (ст.153) визнає під відступленням права вимоги - операцію з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Стаття 513 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно, якщо основний правочин укладений у письмовій нотаріальній формі, то й цесія підлягатиме нотаріальному посвідченню. Якщо основний договір підлягає державній реєстрації, то й цесія підлягатиме.

В той же час існує подібність цесії із договором факторингу, оскільки в його основі також лежить відступлення права вимоги, але сама цесія виступає лише елементом договору факторингу. Варто звернути увагу, що відступлення права вимоги, за Цивільним Кодексом виступає способом зміни кредитора у зобов'язанні (загальне), а факторинг,- цілісний самостійний вид договору (спеціальне). Отож, не кожна оплатна цесія може визнаватись факторингом.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2015 року у справі № 6-301 цсі5.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається іактором клієнту за оплату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Як видно з матеріалів справи та, зокрема, оспорюваного договору, при укладенні договору про відступлення права вимоги сторони керувалися положеннями статей 512, 513, 514 ЦК України.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов 'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов 'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 даного Кодексу визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, суд прийшов до висновку, оспорюваний договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивач по справі не навів належних та допустимих доказів, які б вказували на порушення його порушених чи оспорюваних прав як на момент укладення договору про відступлення права вимоги, так і на майбутнє.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.09.16 р.

Суддя І.О. Домнічева