Ухвала суду № 61158920, 31.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 441/1294/15 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/783/3446/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 18 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що 28.02.2008 року оспорюваний кредитний договір нею не укладався, оскільки оформити в один день кредитний договір, договір іпотеки та договір купівлі-продажу будинку в різних населених пунктах (містах), відстань між яким є значною, неможливо, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема самим кредитним договором, витягами про реєстрацію іпотеки та відсутність попередніх іпотек, квитанцією № 20085 від 28.02.2008р., заявою від 28.02.2008р., та показами свідків. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

При розгляді справи в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою, представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку колегія суддів , рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивачка на момент укладення угоди не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки такий відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Вирішуючи спір суд виходив з наступних обставин.

28 лютого 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №0012/08/17-N, за яким позивачка отримала кредит з кінцевим терміном повернення 27.08.2030 р.(а.с.8,9). Згідно п.1.1 Договору Банк надає ОСОБА_2 кредит в сумі 79000 доларів США на придбання будинковолодіння на вторинному ринку (а.с.8).

Згідно з умовами п. 7.2 кредитного договору, умови кредитування відповідно до п.2 ст. 11 «Про захист прав споживачів» Позичальником отримано до укладення цього Договору (а.с.9).

З долучених до позову копій банківської ліцензії та дозволу і додатку до дозволу (а.с.35-37) Банк мав право здійснювати банківські операції в іноземній валюті.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором споживчого кредиту, було укладено іпотечний договір від 28.02.2008 року.(а.с.4,6). За умовами якого, предметом іпотеки є житловий будинок з господарськими спорудами що знаходяться в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2, згідно Договору купівлі-продажу від 28.02.2008 р.(а.с.72,73)

З копії квитанції (а.с.10) вбачається, що Банк в повному обсязі виконав свої зобов'язання за кредитним договором, 28.02.2008 р. ОСОБА_2 за особистою заявою отримала кредит в сумі 79000 дол. США, що в гривневому еквіваленті склало 398950 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладаючи оскаржуваний договір позивачка була ознайомлена з усіма істотними умовами договору (а.с.8,9).

Позивач оспорює кредитний договір та договір іпотеки на тій підставі, що кредит був наданий в іноземній валюті і зобов"язання за ним необхідно виконувати теж в іноземній валюті, що на її думку суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, основним мотивом позовних вимог є те, що законодавством не передбачено можливості використання іноземної валюти або виконання зобов'язання в іноземній валюті між резидентами. Недійсність основного зобов"язання (вимоги) позивач пов"язує з недійсністю правочину щодо його забезпечення.

У відповідності до ч.2 ст.192 та ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов"язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету.

Судом встановлено, що банк на час укладення оспорюваних договорів мав відповідну генеральну ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України, які є діючими і на момент розгляду справи, а тому здійснення ним кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Мотиви скарги про те, що спірні договори не могли бути укладені в один день, через далеку відстань між населеними пунктами, правильності висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції дані обставини були належно перевірені та належно оцінені. Дані обставини підтверджені показами свідків, із пояснень яких суд зробив правильний висновок про укладення спірних договорів в один і той же день. Доказів протилежного позивачкою не надано.

Доводи апелянта про те, що в описі предмета іпотеки у Іпотечному договорі відсутні достатні дані для його ідентифікації, оскільки не вказано до якої області Львівської чи Хмельницької належить м. Городок, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за змістом п. 1.2 Іпотечного договору чітко вказано, що предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, який належить Іпотекодавцю - ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу будинку від 28.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Львівської області Міхновим О.В. (реєстровий №217). Згідно наяваного у матеріалах справи Договору купівлі-продажу від 28.02.2008 року, за яким ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 купила будинок АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими спорудами.

За таких обставин, вважати, що іпотечний договір, який на думку позивача містить недоліки, а тому такий повинен бути визнаний судом недійсним, підстав немає.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з додержанням вимог закону.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.2 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 312, п.4 ч.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 18 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржена протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.М. Шандра

Судді: Я.А. Левик

Л.Б. Струс