Ухвала суду № 61156958, 06.09.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/726/2016(м)

263/10682/15-ц

Категорія 45 Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Зайцевої С.А., Ігнатоля Т.Г.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом житлово-комунального підприємства «Жилкомплекс» до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року представник житлово-комунального підприємства «Жилкомплекс» (далі ЖКП «Жилкомплекс») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач був споживачем наданих послуг та співвласником 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, однак не вносив плату за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 1833,88 грн. Відповідно до мирової угоди, визнаної та затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 19 червня 2013 року, ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання сплатити заборгованість за надані комунальні послуги, пов'язані з утриманням належної йому 1/2 частини вищевказаної квартири. Відповідач у добровільному порядку суму боргу не сплачує, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми боргу у примусовому порядку, а також просив стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

27 липня 2016 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території за період з 01 червня 2010 року по 30 червня 2013 року в сумі 1539,36 грн., інфляційні витрати в розмірі 153,45 грн. та 3% річних у розмірі 141,07 грн., а всього - 1 833,88 грн., а також відшкодувати витрати по оплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 липня 2016 року позовні вимоги ЖКП «Жилкомплекс» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг - задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЖКП «Жилкомплекс» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території за період з 06 лютого 2011 року по 30 червня 2013 року в сумі 1 223 гривні 56 копійок.У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що заборгованість по комунальним послугам повинна бути стягнута з наймача житла - ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що за рішенням Маріупольської міської ради № 974 від 22 березня 2005 року та згідно протоколу засідання ліквідаційної комісії від 19 травня 2010 року житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі та обслуговуванні ЖКП «Жилкомплекс».

Згідно реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2, на підставі договору дарування від 19 жовтня 2007 року, належала 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.44-45).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19 червня 2013 року було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, на підставі якої право власності на зазначену 1/2 частину спірної квартири набув ОСОБА_4 Судове рішення набуло чинності 26 червня 2013 року. Згідно п. 3 мирової угоди, ОСОБА_2 зобов'язався сплатити заборгованість за надання комунальних послуг та по іншим обов'язковим платежам, які пов'язані з утриманням належної йому 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 до 01 липня 2013 року (а.с.4).

Згідно представленого ЖКП «Жилкомплекс» розрахунку, заборгованість відповідача по оплаті за надані послуги становила 1 539,36 грн. за період з 1 червня 2010 року до 30 червня 2013 року (а.с.5-8,105). На дану суму заборгованості позивачем, у відповідності до положень ст.625 ЦК України, були нараховані 3% річних у розмірі 141,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 153,45 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ЖКП «Жилкомплекс», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, як власник житла, повинен нести відповідальність по погашенню заборгованості, яка утворилася перед підприємством, в межах трирічного строку позовної давності, а також відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Висновки суду є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 був співвласником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.44-45).

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. ст. 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Разом із тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року № 6-59цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вимогами ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, обов'язками споживача є оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуг» виробник має право вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих послуг від виконавців.

За положеннями ч. 1 ст. 32 вищезазначеного закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, і цих обставин відповідач не заперечує, оплата послуг ЖКП «Жилкомплекс» за період з 1 червня 2010 року до 30 червня 2013 року не проводилася, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 1 539,36 грн., порушення прав та законних інтересів позивача і, як наслідок, звернення підприємства до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позивач просив про стягнення заборгованості за межами трирічного строку позовної давності, а відповідач подав заяву, згідно ст.267 ЦК України, про застосування строку позовної давності, яка була врахована при постановленні рішення.

Колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням заяви відповідача, дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення вимог ЖКП «Жилкомплекс» та стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по оплаті житлового - комунальних послуг в сумі 1223,56 грн. за період з 06 лютого 2011 року по 30 червня 2013 року, оскільки власність зобов'язує. При цьому, підстав для покладення відповідальності на наймача житла ОСОБА_3 суд першої інстанції не знайшов, зважаючи на те, що між позивачем і вказаною особою будь-яких договірних відносин не існувало.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилався на те, що вимоги ЖКП «Жилкомплекс» не підлягають задоволенню, оскільки він є неналежним відповідачем у даній справі, ніколи не мешкав у зазначеній квартирі, не був зареєстрований у ній, не користувався послугами позивача та не укладав угоди з позивачем про сплату комунальних послуг.

Наведені відповідачем заперечення на рішення колегія суддів вважає неспроможними, оскільки ці обставини були предметом дослідження суду першої інстанції та їм дана відповідна правова оцінка. Вирішуючи спір, суд послався на норми матеріального права, згідно яких ОСОБА_2, як власник частки житла, повинен нести відповідальність по погашенню заборгованості незалежно від проживання та реєстрації в цьому жилому приміщенні.

Доводи відповідача про те, що сплачувати борг повинна ОСОБА_3, оскільки за умовами договору найму від 1 квітня 2010 року, оплату житлово-комунальних послуг несе наймач, а не власник квартири, апеляційний суд вважає безпідставними (а.с.39).

Як вбачається з договору майнового найму жилого приміщення, укладеного між ОСОБА_2(власник) та ОСОБА_3(наймач), цим договором передбачені обов'язки наймача перед власником переданого у найм житла і, в тому числі, з приводу оплати комунальних платежів.

Зміст цього договору не було узгоджено з ЖКП «Жилкомплекс», ніяких зобов'язань перед комунальним підприємством ОСОБА_3 не брала, а тому, законних підстав для заміни відповідача та стягнення заборгованості з ОСОБА_3, до якої позов не пред'являвся, у суду першої інстанції не було. Правовідносини за цим договором виникли між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і за цим договором ніяких зобов'язань перед ЖКП «Жилкомплекс» наймач житла не брала.

Посилання відповідача на те, що з 01 липня 2016 року ЖКП підлягають ліквідації, а отже стягнення боргу є незрозумілим до уваги не приймаються, оскільки позов подано 2 вересня 2015 року і даних, які б ставили під сумнів цивільну правоздатність юридичної особи матеріали справи не містять.

Доводи ОСОБА_2 представлені суду апеляційної інстанції у письмовому вигляді про те, що суд безпідставно стягнув заборгованість по 30 червня 2013 року, в той час, як судовий наказ було видано про стягнення заборгованості по 1 червня 2013 року, апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу.

У відповідності з положеннями ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності з вимогами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст.118,119 ЦПК України, позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в письмовій формі до суду першої інстанції.

Цих вимог закону ЖКП «Жилкомплекс» дотрималося і звернулося до Жовтневого районного суду м.Маріуполя з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за період з 1 червня 2010 року до 19 червня 2013 року (а.с.1-3). В подальшому, скориставшись правами, наданими позивачу ст.31 ЦПК України, ЖКП «Жилкомплекс» змінило позовні вимоги і просило стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з утримання житлового будинку, споруд та прибудинкової території за період з 1 червня 2010 року по 30 червня 2013 року.

Вимоги комунального підприємства визнані обгрунтованими, але позов задоволено частково з відповідним обгрунтуванням строку, за який стягується заборгованість.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А.Зайцева

Т.Г.Ігнатоля