Ухвала суду № 61150336, 06.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/435/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1543/2016

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Девляшевського В.А.

секретаря Мельник О.В.

з участю: ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання довіреності удаваним правочином, визнання права власності, зняття арешту за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання довіреності удаваним правочином, визнання права власності, зняття арешту - відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_2-ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що при укладенні довіреності, що є предметом спору, між сторонами насправді було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, оскільки в тексті документу сторони передбачили умови, що непритаманні змісту довіреності, зокрема ОСОБА_2 були передані всі повноваження власника, у тому числі ті, що пов'язані з розпорядженням автомобіля. Крім того, після підписання довіреності, власник авто надав розписку, в якій зазначив, що отримав кошти за переданий автомобіль.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_2 просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 та представник Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, будучи належно повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи ОСОБА_2 та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами було складено розписку датовану 31.01.2015 року, згідно якої ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 70 000 грн. за переданий йому автомобіль Мітсубіші Аутлендер 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1.

Судом також встановлено, що 31.01.2015 року від імені ОСОБА_4 було посвідчено довіреність, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_2 експлуатувати спірний транспортний засіб, представляти інтереси власника автомобіля у відповідних органах та розпоряджатися автомобілем строком до 31.01.2018 року, з правом передоручення третім особам.

Позивач також повідомив суд про те, що в листопаді 2015 року йому стало відомо про накладення арешту відділом ДВС Івано-Франківського МУЮ на транспортний засіб Мітсубіші Аутлендер 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 у зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_4 перед третіми фізичними особами.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що посвідчена між сторонами довіреність на право користування та розпорядження транспортним засобом, як і складена розписка, в сукупності складають договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між сторонами. На цій підставі просив визнати за ним право власності на спірний автомобіль та скасувати арешт.

Переглядаючи ухвалене судом рішення з огляду на доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

При цьому, правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може також проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Доводи апелянта про те, що свідченням вчинення договору купівлі продажу є довіреність на право керування та розпорядження автомобілем у сукупності із розпискою про отримання коштів продавцем, на увагу не заслуговують, оскільки довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами ( ч. 3 ст. 244 ЦК України).

В свою чергу представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

За таких обставин, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими.

Стосовно договору купівлі-продажу слід зазначити, що це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм матеріального права, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом не вважається укладеним відповідно до закону договором купівлі-продажу цього транспортного засобу та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в справі №6-688цс15.

Що стосується доводів апелянта в частині удаваності укладення правочину, зокрема приховання укладеного договору купівлі-продажу між сторонами, то слід зазначити, що відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 25 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України роз'яснив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до ч.1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього кодексу.

Разом з тим, з посвідченої довіреності вбачається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов укладення правочину, відповідає їх волевиявленню, не є удаваним та не приховує іншого правочину, та спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені договором.

Посилання позивачем на розписку, вчинену від імені ОСОБА_4 на увагу не заслуговують, оскільки зазначений документ не містить жодної інформації про вчинення договору купівлі продажу автомобіля.

Крім цього, слід зазначити, що заявляючи вимогу про скасування арешту, позивач не надав жодної інформації про те, що спірний автомобіль на даний час є обтяженим відповідними заборонами та не зазначив особи, на користь якої здійснюється стягнення.

За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не вбачається .

Керуючись ст.ст.218,307, 308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 травня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

А.Ю. Девляшевський