Ухвала суду № 61144319, 07.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/218/16-ц 07.09.2016 07092016 07.09.2016

Справа № 490/218/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Гуденко О.А.

Провадження № 22ц/784/1568/16 Доповідач - Маляренко І.Б.

Категорія:

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Лівінського І.В., Темнікової В.І.

За участю секретаря: Лівшенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»

на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта-Групп» про спонукання до виконання ухвали про розстрочку виконання ухвали суду,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта-Групп» про спонукання до виконання ухвали суду про розстрочку виконання рішення суду, посилаючись на те, що відповідачі після постановлення даної ухвали суду погашення згідно з графіком проводили не в повному обсязі, а тому не виконали умов ухвали суду, чим порушили обумовлені рішенням суду зобов'язання.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При цьому позивач посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно

з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.03.2007 року між ВАТ "ВіЕйБі Банк" (правонаступником якого згідно із змінами до Статуту від 18.05.2010 року є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 13Ф, а згодом, 16.04.2008 року - Додаткова угода № 1 до кредитного договору № 13Ф та 27.05.2009 року - Додаткова угода № 2 до кредитного договору № 13Ф, відповідно до умов яких Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 50000.00 дол. США строком до 16.03.2012 року із розрахунку 17% річних.

19.03.2007 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ВАТ "ВіЕйБі Банк" було укладено договір застави, згідно з яким у заставу Банку було передано:

- автомобіль марки SUZUKI VITARA. 1997 року випуску, червоного кольору, державний номер НОМЕР_1;

- автомобіль марки BMW X5, 2002 року випуску, сірого кольору, державний номер

НОМЕР_2.

19.03.2007 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ТОВ "Астарта-Групп" та ВАТ "ВіЕйБі Банк" було укладено договір поруки, згідно з яким ТОВ "Астарта-Групп" солідарно з позичальником та в повному обсязі несе відповідальність перед Банком у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2012 року було стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_1, ТОВ"Астарта-Групп" на користь ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість за кредитним договором №13Ф від 19.03.2007 року у розмірі 300255 грн. 56 коп., також стягнуто із ОСОБА_1, ТОВ "Астарта-Групп" на користь ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк» судові витрати у розмірі 850 грн. з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 60 грн. з кожного.

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розстрочку вищезазначеного рішення суду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.11.2013 року, встановлено наступний графік виконання рішення суду від 11.12.2012 року у справі №2-682/11: розстрочено виплату 254117.56 грн. на строк в 36 місяців, починаючи з 01.11.2013 року шляхом сплати боргу рівними частинами в розмірі 4500.00 грн. з 1 по 35 місяць, а протягом 36 місяця - залишку боргу в розмірі 96617.56 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що з позову вбачається, що позивач фактично звертається до суду із заявою про виконання ухвали суду, яка набрала законної сили, а умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

А з положень Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що наявність ухвали про розстрочку виконання рішення суду не скасовує чинності самого рішення суду і не позбавляє права стягувача звернути це рішення до виконання в примусовому порядку.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду є законним і обґрунтованим.

Так, згідно зі ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України і виконуються встановленому Законом порядку..

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та

інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Ст. 17 Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною

виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при

Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Системний аналіз діючого законодавства дає можливість дійти висновку, що виконавчий лист відтворює резолютивну частину прийнятого судом рішення і залишається незмінним до повного виконання чи втрати ним юридичної сили у випадках, встановлених законом.

Винятки стосовно загального порядку примусового виконання судових рішень закріплено у відповідних статтях ЦПК та ЗУ «Про виконавче провадження».

Так, згідно зі статтею 373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Підставою для застосування статті 36 Закону є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

До обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Фактично діючим цивільним процесуальним законодавством передбачено дві стадії, на яких суд може вирішувати питання про розстрочку виконання рішення, а саме: при винесенні рішення по суті справи, що відображається в мотивувальній та резолютивній частинах рішення, та під час виконання рішення суду (виконавчого провадження) шляхом винесення окремого процесуального документа (ухвали) про розстрочку виконання рішення.

Як уже зазначалося вище, відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Наведене свідчить, що до ухвал, визначених у пункті 2 частини другої статті 17 Закону, належать, зокрема, ухвали про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову, які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень згідно з вимогами статей 2, 3, 5, 17 Закону без видачі виконавчого листа, оскільки мають самостійний процесуальний характер і не є актами вирішення спору по суті. Такі ухвали приймаються судом у зв'язку з необхідністю забезпечення розгляду судових справ та виконання рішення суду в майбутньому. Оскарження ухвал про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову не зупиняє їх виконання.

Аналіз ст. 373 ЦПК України і статті 36 Закону дає підстави вважати, що ухвала суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного виконавчого листа та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Така ухвала має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, і є обов'язковою для державної виконавчої служби при виконанні відповідного виконавчого листа у межах відкритого виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи стадійність цивільного процесу, процедуру виконання рішення суду на підставі виконавчого листа, юридичну природу ухвали суду про розстрочку виконання судового рішення, слід дійти висновку, що така ухвала підлягає виконанню у раніше відкритому на підставі виконавчого листа виконавчому провадженні як процесуальний акт (документ), яким лише розстрочується виконання судового рішення.

Як вбачається із змісту ухвали суду від 18 листопада 2013 року, якою було розстрочено виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2012 року (а.с. 7), для виконання даного рішення в примусовому порядку було видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження.

З урахуванням вищевикладеного безпідставними вважає колегія суддів доводи апелянта щодо можливості застосування по аналогії права процедури звернення до суду в разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди.

Згідно із ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України,

колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - відхилити, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта-Групп» про спонукання до виконання ухвали про розстрочку виконання ухвали суду - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: