Постанова № 61137019, 06.09.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

06 вересня 2016 року Справа № 814/1577/16

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54001

доГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 провизнання протиправним та скасування рішення від 20.07.2016р. № 000080/03-40, ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ДФС) про визнання протиправним і скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 20.07.2016 р. № 000080/03-40.

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що відповідачем допущені грубі порушення норм чинного законодавства, а в діях позивача відсутній склад правопорушень, який зазначений в акті перевірки. Так, позивач має ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та види діяльності (код КВЕД 56.10 і 56.30), які надають їй право на продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці. Вважає, що в її діях немає складу правопорушення щодо зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, оскільки на вітрині був муляж, тобто пуста пляшка і біля неї розміщено відповідну позначку.

Відповідач позов не визнав, зазначивши в письмових запереченнях, що факти продажу алкогольних напоїв на розлив суб'єктом господарювання без статусу суб'єкта господарювання громадського харчування та зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку зафіксовані в акті перевірки.

Позивач подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню частково, виходячи з наступного:

На підставі наказу і направлень на перевірку від 22.06.2016 р. працівниками відповідача проведена фактична перевірка з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами у відділі по АДРЕСА_2, в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач. За результатами даної перевірки складено акт від 24.06.2016 р. № 1114/14-29-40-12/НОМЕР_1. Перевірка проведена в присутності позивача.

Перевіркою встановлено факт реалізації 1 порції коньяку "Шустов" (50 г за ціною 18,00 грн.) на розлив суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, а також факт зберігання 1 пляшки настоянки "Абсент" 0,75 л з маркою акцизного податку непередбаченого зразка (граничний термін споживання до 24.05.2015 р.).

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято рішення від 20.07.2016 р. № 000080/03-40, яким до позивача застосовано фінансові санкції в розмірі 6800,00 грн. за продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, і в розмірі 17000,00 грн. за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку.

Що стосується застосування фінансової санкції за реалізацію алкогольного напою на розлив, суд погоджується з позицією відповідача про відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання громадського харчування.

Позивач не заперечила факт продажу 1 порції коньяку "Шустов" (50 г за ціною 18,00 грн.) на розлив і навіть за відсутності чеку на придбання алкоголю суд вважає факт продажу напою на розлив таким, що не потребує доведення на підставі ч. 3 ст. 72 КАС України.

На думку позивача, нею не допущено порушення ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Закон № 481), так як згідно КВЕД 56.10 і 56.30 вона має право на ведення ресторанного господарства та має ліцензію на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Суд вважає таку позицію хибною з наступних підстав.

Приписами ч. 12 ст. 15 Закону № 481 передбачено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою і лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим (далі - алкогольні напої) і спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торговельного обслуговування визначаються Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 р. № 854 (далі - Правила № 854), які поширюються на всіх суб'єктів господарювання на території України незалежно від форм власності, які зареєстровані в установленому порядку і мають ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, отриманий згідно з вимогами законодавства (п. 1, 3 Правил № 854).

Відповідно до п. 2 Правил № 854 роздрібна торгівля алкогольними напоями - діяльність з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших закладах ресторанного господарства.

Згідно п. 22 Правил № 854, продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці здійснюється тільки закладами ресторанного господарства та спеціалізованими відділами підприємств, що мають статус закладів ресторанного господарства, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Основні вимоги щодо роботи суб'єктів господарської діяльності (закладів, підприємств) усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері ресторанного господарства регламентуються Правилами роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219 (далі - Правила № 219).

Відповідно до п. 1.4 Правил № 219 суб'єктами господарської діяльності здійснюється діяльність у сфері ресторанного господарства після їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Роздрібна торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами в закладах (підприємствах) ресторанного господарства здійснюється суб'єктами господарської діяльності за наявності відповідних ліцензій.

Згідно п. 1.5 Правил № 219 заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс).

Пунктом 1.6 Правил № 219 визначено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції. Відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.

Приписами ч. 6 ст.15-3 Закону № 481 визначено, що продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Таким чином, роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється суб'єктом господарювання в закладах (підприємствах) ресторанного господарства, що має статус підприємства громадського харчування чи підприємства з універсальним асортиментом товарів, за погодженням з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби, та за наявності відповідної ліцензії.

Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 15.11.2006 р. та здійснює підприємницьку діяльність за основними видами економічної діяльності (КВЕД): 56.10 - Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.30 - Обслуговування напоями (основний).

Роздрібну торгівлю алкогольними напоями здійснює в орендованому приміщенні - частина нежитлового приміщення бару по АДРЕСА_2, на підставі ліцензії від 06.04.2016 р. зі строком дії до 09.04.2017 р., виданої Головним управлінням ДФС у Миколаївській області.

Незважаючи на те, що позивач здійснює підприємницьку діяльність за основними видами економічної діяльності (КВЕД) та на підставі ліцензії, які надають їй право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, у позивача відсутні докази погодження продажу алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці з органами місцевого самоврядування та установами державної санітарно-епідеміологічної служби, та докази належності орендованої господарської одиниці до закладу (підприємства) ресторанного господарства, що має статус підприємства громадського харчування чи підприємства з універсальним асортиментом товарів.

Відтак, така господарська одиниця позивача не є спеціалізованим закладом у розумінні Закону № 481, Правил № 219 і Правил № 854, що виключає право здійснювати в ньому продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.

Згідно абз. 7 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 у разі порушення вимог ст. 15-3 цього Закону до суб'єктів господарювання застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу - 6800 гривень.

Таким чином, відповідачем правомірно застосовано до позивача фінансові санкції в розмірі 6800 грн. за продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 13.02.2012 р. у справі № 21-371а11.

У той же час, суд вважає протиправним застосування до позивача фінансової санкції за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку.

Перевіркою виявлено знаходження у відділі позивача 1 пляшки настоянки "Абсент" 0,75 л з маркою акцизного податку непередбаченого зразка, граничний термін споживання якої сплинув. Під час перевірки позивач вказала перевіряючим на те, що пляшка є муляжем (імітацією, зразком) продукції, яку позивач реалізує. При цьому, сама пляшка пуста і реалізації не підлягає. Наявна була і відповідна позначка на вітрині.

Абзацом 3 ч. 4 ст. 11 Закону № 481 передбачено, що алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Згідно абз. 12 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб'єктів господарювання застосовується фінансові санкції у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.

З диспозиції вказаної статті вбачається, що санкція передбачена за зберігання саме алкогольного напою без марок акцизного податку встановленого зразка. Зберігання пустої пляшки без належної марки акцизного податку після спливу граничного терміну споживання не тягне за собою відповідальності, передбаченої Законом № 481. Перевіряючі не пересвідчилися в наявності алкоголю в пляшці настоянки "Абсент", хоча позивач на цьому наголосила, а відтак суд вважає недоведеним факт зберігання позивачем алкогольних напоїв без марок акцизного податку.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів перед судом законність рішення від 20.07.2016 р. № 000080/03-40 лише в частині застосування фінансових санкцій у розмірі 6800,00 грн. За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення від 20.07.2016 р. № 000080/03-40 в частині застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 17000,00 грн. за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивач надав суду квитанцію про сплату судового збору в сумі 1378,00 грн. Таким чином, присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати в сумі 978,38 грн.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 20.07.2016 р. № 000080/03-40 в частині застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 фінансових санкцій у розмірі 17000,00 грн. за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) судовий збір у сумі 1378,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич