Постанова № 61136679, 05.09.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016 року Справа № 904/1108/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Березкіна О.В.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №1965 від 06.04.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №ББУ/ПУ208/ББ/15 від 10.12.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2016р. у справі №904/1108/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес", м.Київ

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м.Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки у сумі 406530 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2016р. у справі №904/1108/16 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" заборгованості у розмірі 374311 грн. 49 коп., пеню в розмірі 18715 грн. 57 коп., три проценти річних у розмірі 4882 грн.44 коп., інфляційні втрати в розмірі 15931 грн. 11 коп., судовий збір у розмірі 6207 грн. 61 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. Задовольняючи позов частково, суд вказав, що позивач необґрунтовано збільшив інфляційні втрати та три проценти річних.

Відповідач (ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля"), не погодившись з означеним рішенням місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій вважає його таким, що прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку відповідача, судом були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновок про задоволення позовних вимог не ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства. Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2016р. у справі №904/1108/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Посилаючись на п.4.3, п.5.4. договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. та ст. 212 Цивільного кодексу України, відповідач звертає увагу на те, що умовами договору визначено, що обов'язок покупця по оплаті настає з моменту отримання рахунку та надання постачальником податкової накладної. Відповідач вказує, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт передачі відповідачу рахунку-фактури на оплату. Також відповідач вважає безпідставним посилання позивача на набуття права вимоги у порядку зворотного відступлення з 24.11.2015р. за договором факторингу №Ф-КІЕ-160 від 18.09.2015р., що був укладений між ТОВ "Еквівес" і ПАТ "Перший український міжнародний банк", оскільки жодних додаткових угод до договору №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. між сторонами не укладалось, що підтверджує факт зміни кредитора за договором поставки. Вказує, що не зважаючи на пояснення відповідача з приводу неналежного відповідача у справі №9904/1108/16, суд не здійснив заміну неналежного відповідача ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на ПАТ "Перший український міжнародний банк". Вказує, що при розгляді справи суд першої інстанції здійснив правову оцінку договору факторингу, а саме його виконання між сторонами ПАТ "Перший український міжнародний банк" та ТОВ "Еквівес" та на підставі цього зробив висновок стосовно належного кредитора по договору №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. Зі своєї сторони відповідач наголошує, що договір факторингу №Ф-КІЕ від 18.09.2015р. не є предметом спору по цій справі, а лише на підставі укладення договору факторингу між позивачем та іншою юридичною особою вносились зміни до основного договору. У доповненнях до апеляційної скарги відповідач стверджує, що з огляду на укладення між ПАТ "Перший український міжнародний банк" та ТОВ "Еквівес" договору факторингу №Ф-КІЕ від 18.09.2015р. та додаткової угоди від 25.09.2015р. до договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. має місце факт заміни кредитора за договором поставки, а тому саме банк є кредитором за означеним договором поставки та має право на звернення до відповідача з відповідним позовом. До того ж відповідач вважає, що оскільки на рахунок позивача відкритий в ПАТ "Перший український міжнародний банк" Фактор відповідно до умов договору перерахував відступлену суму клієнту (ТОВ "Еквівес"), то й зобов'язання за договором факторингу з регресом №Ф-КІЕ-160 від 18.09.2015р. сторонами договору виконано повністю, тобто припинено відповідно до умов договору, у зв'язку з чим заборгованість за договором факторингу відсутня.

Позивач (ТОВ "Еквівес") у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що товар було прийнято відповідачем без жодних зауважень та претензій з боку покупця до постачальника товару, адже видаткова накладна не містить з цього приводу жодного застереження, отримання відповідачем рахунку на оплату підтверджує прінт-скрин з з екрану, де представник відповідача направляв позивачу рахунок з відмітками "к оплате" начальником відділу ГШО ОСОБА_3. Водночас звертає увагу суду на те, що чинним законодавством виставлення рахунку не ототожнюється із обов'язком його надання контрагенту, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність чи відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати товар. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" у повному обсязі, а оскаржене судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (Постачальник) був укладений договір поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. В порядку і на умовах, передбачених цим договором, Постачальник зобов'язався поставити у власність Покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі "продукція"), в асортименті, кількості, у строки, по ціні і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у цьому договорі і Специфікаціях, які є невід'ємними частинами до цього договору. Покупець зобов'язався прийняти і оплатити продукцію, яка поставляється у його власність відповідно до умов договору (п.п.1.1-1.2).

Згідно з п. 4.1. договору, поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і у строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях до договору.

В п. 4.3. договору сторони погодили, що Постачальник зобов'язаний надати Покупцю наступні документи: рахунок; податкову накладну; видаткову накладну; відповідні товаросупроводжувальні накладні (залізничну/товарно-транспортну накладну); сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт; сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації); дозвіл Держгірпромнагляду (у випадку, якщо отримання даного документа обов'язкове згідно нормам діючого законодавства); інструкцію (керівництво) по експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений); технічну документацію, передбачену п. 2.4. цього договору.

Документи (крім податкових накладних), Постачальник зобов'язався надати Покупцю разом з продукцією, що поставляється.

Відповідно до п. 4.6. договору вказані в даному договорі документи надаються Постачальником у повній мірі, в належному стані, оформлені відповідно до вимог діючого законодавства України.

Пунктом 4.7. договору визначено, що датою поставки вважається дата, вказана представником Покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих Постачальником.

За умовами пунктів 5.1., 5.2. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх Специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору. У будь-якому випадку, загальна орієнтовна сума договору не повинна перевищувати суму еквівалентну 1000000,00 грн. з ПДВ на дату укладення договору. Ціни на продукцію, що поставляється встановлюються сторонами у відповідних Специфікаціях до договору.

Як обмовили сторони у п. 5.4. договору, розрахунки за продукцію, що поставляється Постачальником за цим договором здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових засобів на поточний рахунок Постачальника протягом 5 робочих днів з 30 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого Покупцем рахунка і при умові надання Постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 договору, якщо інший більший строк відстрочки не обговорений у відповідній Специфікації. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця. Остаточні взаєморозрахунки між Покупцем і Постачальником проводяться на підставі даних якості, кількості, асортименту і комплектності продукції, визначених у відповідності з розділом 2 договору.

Специфікацією від 12.02.2015р. до договору визначено, що поставці підлягає шламовий насос PUMPEX SPS 30 (2128) у кількості 4 шт., загальною вартістю з ПДВ 374311,49 грн. зі строком поставки до 15.09.2015р. Умови поставки, місце призначення поставки: СРТ "Инкотермс-2010", Дніпропетровська область, м. Павлогад, вул. Тернівська, 5 ЦБ "ПУМТС ПАТ "ДТЕК "Павлоградвугілля".

Судом першої інстанції вірно встановлено факт поставки позивачем відповідачу продукції на виконання договірних зобов'язань, що підтверджується видатковою накладною №Е-1261 від 01.10.2015р.

Про отримання продукції відповідачем свідчить підпис його представника 05.10.2015р. на видатковій накладній. Представник відповідача за довіреністю №222621/П від 30.09.2015р. прийняв продукцію без будь-яких зауважень.

Враховуючи п. 5.4. договору та дату поставки продукції - 05.10.2015р., строк оплати продукції виник у відповідача 11.11.2015р.

Відповідач свої зобов'язання з оплати не виконав, що стало підставою для звернення позивача з позовом.

Доводи відповідача щодо причин невиконання ним свого обов'язку з оплати поставленого товару ґрунтуються на тому, що він не отримав від позивача рахунку-фактури на оплату продукції, як це передбачено умовами договору поставки.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що такі доводи відповідача були в повній мірі досліджені судом першої інстанції та не можуть слугувати підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Пунктами 4.8. та 4.9. договору поставки сторони погодили, що зобов'язання Постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження Покупця у погоджене місце призначення поставки у асортименті, кількості, строки, з якісними характеристиками, погодженими сторонами у договорі і Специфікаціях до договору. ОСОБА_4 власності на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від Постачальника до Покупця з дати поставки продукції.

Вищенаведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач є таким, що виконав свій обов'язок з поставки товару.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Щодо рахунку на оплату товару, на відсутність якого посилається відповідач, то слід врахувати, що Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009р. у справі №37/405 вказав, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а отже, наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Крім того, за приписами ст. 666 Цивільного кодексу України, покупцю надано право у випадку не передачі продавцем документів, договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

ОСОБА_4, як вбачається з матеріалів справи та має бути враховано у даному спорі, наведеним правом відповідач не скористався.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. 6.8. вказаного договору поставки, у разі несвоєчасної оплати продукції, Покупець, за письмовою вимогою Постачальника, сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно несплаченої продукції.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, перевіривши розрахунки позивача, у яких позивач визначив, що останній день оплати настав: за видатковою накладною №Е-1261 від 01.10.2015р. - 11.11.2015р., колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 374311,49 грн. заборгованості, 18715,57 грн. - пені, 4882,44 грн. - трьох процентів річних, 15931,11 грн. - інфляційних втрат є законними і відповідають обставинам справи, тому обґрунтовано були задоволені місцевим господарським судом, а в задоволенні решти вимог відмовлено.

Щодо решти доводів апеляційної скарги відповідача про те, що на час розгляду справи судом позивач не є кредитором за договором №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р., а отже у нього немає права на звернення до суду, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції також правомірно та обґрунтовано відхилені ці заперечення відповідача з наступних мотивів.

Стаття 1078 Цивільного кодексу України визначає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Під час розгляду даного спору місцевий господарський суд вірно встановив факт укладення між позивачем, як Клієнтом, і ПАТ "Перший український міжнародний банк" (Банк або Фактор) договору факторингу з регресом №Ф-КІЕ-160 від 18.09.2015р. предметом якого є зобов'язання Фактора передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах факторингу з регресом.

Відповідно до наведеного в означеному договорі визначення терміну «факторинг з регресом» - це факторингове фінансування, за яким ризик невиконання або неналежного виконання Боржником грошових зобовязань за Контрактом повністю покладається на Клієнта і при цьому Клієнт виступає поручителем Боржника перед Фактором за виконання грошових зобовязань Боржника за Контрактом в обсязі, визначеному ст. 3 цього Договору.

Пунктом 1.3. договору факторингу з регресом встановлено, що право вимоги є відступленим Клієнтом (набутим Фактором) з моменту підписання сторонами Реєстру, що містить таке право вимоги.

28.10.2015р. сторонами підписано реєстр №5, за яким Фактором було прийнято придбання права вимоги стосовно договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. на суму 374311,49 грн. згідно видаткової накладної №Е-1261 від 01.10.2015р.

25.09.2015р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р., у якій (п. 1. Додаткової угоди) сторони прийшли до згоди, що в зв'язку з тим, що права грошових вимог до Покупця, які виникли на підставі Договору, відступаються Постачальником ПАТ "Перший український міжнародний банк" на підставі договору факторингу, укладеному між Постачальником та Фактором, починаючи з дати набрання сили Додаткової угоди всі платежі за Договором здійснюються виключно в безготівковій формі за визначеними у цій Додатковій угоді реквізитами.

Відповідно до банківської виписки про рух коштів по рахунку №26006962498964 за 28.10.2015р. ТОВ "Еквівес" були отримані від ПАТ "Перший український міжнародний банк" грошові кошти в сумі 78000,00 грн. з призначенням: "перерахування фінансування по договору Ф-КІЕ-160 від 18.09.2015, реєстр 5 від 28.10.2015".

10.11.2015р. ТОВ "Еквівес" звернулось до ПАТ "Перший український міжнародний банк" із листом вих. № 1583, в якому просило Банк (Фактора) повідомити на підставі чого зобов'язання за договором факторингу з регресом були виконані частково на суму 78000,00 грн., в не на повну вартість вимоги в сумі 299449,19 грн., з урахуванням % авансу та періоду очікування (60 к.д.).

Як вбачається з листа ПАТ "Перший український міжнародний банк" від 19.11.2015р. вих. №КІЕ-54.3/37, у відповідь на звернення ТОВ "Еквівес" Банк (Фактор) повідомив Клієнта про виникнення обставин, які віднесені до несприятливих подій, а тому керуючись п. 10.2.7. Договору факторингу, з дати направлення цього повідомлення Банк частково призупиняє фінансування за Договором факторингу.

У зв'язку із отриманням від Банку (Фактора) повідомлення про призупинення подальшого фінансування за договором факторингу (лист №КІЕ-54.3/37 від 19.11.2015р.), ТОВ "Еквівес" звернулося до банку із листом-клопотанням №1937 від 23.11.2015р. про здійснення зворотного викупу права вимоги за договором поставки.

Листом від 24.11.2015р. №КІЕ-54.3/38 Банк (Фактор) повідомив ТОВ "Еквівес" (Клієнта) про прийняття останнім права вимоги у порядку зворотного відступлення з дати підписання Фактором реєстру зворотного викупу, а саме з 24.11.2015 року.

Згідно п. 10.4.2. договору факторингу з регресом Клієнт має право у будь-який час здійснити зворотній викуп будь-якого права вимоги на умовах, встановлених ст. 9 цього договору, шляхом направлення банку відповідного листа-клопотання.

"Зворотнє відступлення/викуп ОСОБА_4 (ОСОБА_4) вимоги/ (Зворотнє відступлення/викуп)" - це передбачений умовами цього Договору правочин, відповідно до якого без укладення Сторонами будь-яких додаткових угод/договорів та оформлення документів, Фактор вважається таким, що відступив, а Клієнт вважається таким, що набув/прийняв від Фактора раніше відступлені ОСОБА_4 вимоги. Зворотнє відступлення здійснюється в порядку і на умовах, визначених в ст. 9 цього Договору.

Так у пункті 9.1. ст. 9 Договору факторингу сторони обумовили, що зворотнє відступлення Боржником ОСОБА_4 вимог здійснюється без необхідності укладення між Сторонами будь-яких додаткових правочинів на підставі письмового повідомлення, яке Фактор має право направити Клієнту, зокрема у випадку настання будь-якої з Несприятливих подій, визначених п. 8.2. Договору ( в тому числі, але не виключно, якщо Фактору стане відома інформація про наявність обставин, передбачених п. 6.3. цього Договору).

За умовами п. 9.2 договору факторингу Фактор вважається таким, що відступив, а Клієнт вважається таким, що прийняв (набув) ОСОБА_4 вимоги у порядку Зворотного відступлення, з дати, вказаної у відповідному повідомленні Фактора Клієнту. Зворотнє відступлення ОСОБА_4 вимоги здійснюється за вартістю цього ОСОБА_4, яке не було сплачене Боржником. В письмовому повідомленні зазначається Перелік та вартість ОСОБА_4 вимоги, щодо яких здійснюється Зворотнє відступлення, підстави Зворотного відступлення, а також ціна, яку Клієнт має сплатити Фактору за Зворотнє відступлення.

Як вірно встановив місцевий господарський суд, в матеріалах даної справи наявний Реєстр зворотного викупу, що був направлений ПАТ "Перший український міжнародний банк" на адресу ТОВ "Еквівес" разом із листом від 24.11.2015р., в якому Банк підтвердив той факт, що Фактор вважається таким, що відступив, а Клієнт вважається таким, що прийняв (набув) ОСОБА_4 вимоги у порядку зворотного відступлення, з дати підписання Фактором Реєстру зворотного викупу (що додається), а саме - з 24.11.2015р.

В реєстрі Зворотного викупу зазначено перелік та вартість ОСОБА_4 вимоги, щодо яких здійснюється зворотнє відступлення - 374311,49 грн.

Таким чином, ПАТ "Перший український міжнародний банк" передав ТОВ "Еквівес", а останній прийняв з 24.11.2015р. право вимоги до відповідача на суму 374311,49 грн., тобто на повну суму без врахування суми 78000,00 грн. отриманої позивачем від Фактора у якості часткового фінансування за договором факторингу.

На час розгляду справи судом першої інстанції відповідач доказів оплати як суми 374311,49 грн. основного боргу, так і додаткових нарахувань (штрафних санкцій) у зв'язку з простроченням оплати суми основного боргу на користь позивача чи Банка (Фактора) до матеріалів справи не надав.

Відповідно до умов договору факторингу за своїм призначенням отримана позивачем від Банка (Фактора) сума 78000,00 грн. є "Авансовим платежем" - первісною сумою грошових коштів в межах ліміту, що сплачується Фактором Клієнтові в рахунок Факторингового фінансування за відступленими Факторові Правами вимоги, після підписання Сторонами Реєстру, яка становить певний відсоток від вартості ОСОБА_4 вимоги згідно Реєстру, за виключенням випадку, передбаченого п. 2.12. цього Договору.

Отже, факт отримання позивачем від Банку (Фактора) означених вище грошових коштів в сумі 78000,00 грн. за договором факторингу не може визнаватися як факт виконання саме відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки.

Щодо правової оцінки зобов'язань, які виникли у сторін внаслідок укладення та виконання умов додаткової угоди до договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р., то колегія суддів виходить із того, що обов'язковість укладення додаткової угоди до Контракту між Клієнтом і Боржником щодо заміни реквізитів рахунку для перерахування коштів за Контрактом на рахунок Банку була прямо передбачена умовами п.2.5.7 ст. 2.5. Договору факторингу з метою визначення порядку його виконання у розрахунках між Боржником, Фактором та Клієнтом. Однак оскільки в подальшому, сторони договору факторингу (Фактор та Клієнт) досягли згоди та вчинили дії, які свідчать про зворотнє відступлення права вимоги від Фактора до Клієнта, то подальше виконання умов договору факторингу має відбуватися саме в порядку встановленому для зворотного відступлення - без укладення між Сторонами будь-яких додаткових правочинів (п. 9.1. Договору факторингу), тобто й без врахування додаткової угоди до договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. При цьому оскільки за своїм змістом додаткова угоди до договору поставки №540-ПУ-УМТС від 12.02.2015р. не є правочином, який змінює первісне зобов'язання, а лише визначає порядок його виконання, тому її укладення не мало наслідком заміну кредитора у зобов'язанні в порядку, визначеному статтями 512-516 Цивільного кодексу України, як помилково вважає відповідач.

Відтак посилання відповідача на необхідність здійснення заміни його як неналежного відповідача на належного - ПАТ "Перший український міжнародний банк" та на відсутність у позивача права вимоги щодо стягнення спірної суми заборгованості - є безпідставними.

Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції позивач зі своєї сторони надав до матеріалів справи виписки зі свого банківського рахунку №26006962498964 у Відділенні №5 ПУМБ в м.Київ, із яких вбачається, що відповідач добровільно здійснив перерахування на користь позивача грошові кошти в оплату товару за означеним договором поставки в сумі 75842,10 грн. - 30.05.2016р., в сумі 61000,00 грн. - 02.06.2016р., в сумі 74311,49 грн. - 09.06.2016р., в сумі 50000,00 грн. - 16.06.2016р., в сумі 50000,00 грн. - 29.06.2016р.

Однак, враховуючи, що частиною 1 статті 104 ГПК України не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду, колегія суддів відповідно до роз'яснень, що були надані господарським судам у п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України, доходить висновку щодо відсутності підстав для скасування оскарженого у даній справі рішення місцевого господарського суду за фактами часткового добровільного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, які мали місце після прийняття судового рішення. Правова оцінка цих фактів може бути надана, а наслідки враховані сторонами та державним судовим виконавцем в порядку примусового виконання зазначеного судового рішення.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржуване рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 ГПК України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2016р. у справі №904/1108/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено 07.09.2016р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

СуддяН.Л. Величко

СуддяО.В. Березкіна