Постанова № 61135270, 30.08.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р. Справа № 914/712/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Малех І.Б.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон, м. Львів, вх. №01-05/3344/16 від 07.07.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2016 року

у справі № 914/712/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон, м. Львів

до відповідача: ОСОБА_2 сільської ради, с. Камяна гора, Жовківського району, Львівської області

про: стягнення 37 015,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник на підставі довіреності б/н від 23.2015 року;

від відповідача: ОСОБА_4 сільський голова;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2016 року у справі №914/712/16 (суддя Манюк П.Т.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон, до відповідача ОСОБА_2 сільської ради, про стягнення 37 015,00 грн. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 сільської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон суму в розмірі 13 722, 58 грн., з яких: - 4 179, 67 грн. - 3% річних; - 9 050, 38 грн. інфляційні втрати; - 492, 53 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2016 року у справі №914/712/16, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон, подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції проігнорував квітень місяць 2015 року і не врахував інфляційні втрати в розмірі 114% за нього. Також апелянт зазначає, що відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 31.08.2011 № 16/587-22/430 чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2016 р. у справі № 914/712/16 та задовольнити позов повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2016 року, справу №914/712/16 розподілили головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, а саме: суддям Желік М.Б. та Малех І.Б..

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 р. поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 09.08.2016 року.

Ухвалою суду від 09.08.2016 року розгляд справи відкладався з мотивів, наведених у ній.

Представникам сторін розяснено їх права та обовязки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 30.08.2016 року зявився представник відповідача, проти поданої апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції від 30.05.2016 року вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник апелянта в судовому засіданні подану ним апеляційному скаргу підтримав, з підстав наведених у ній, надав усні пояснення по суті спору.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 16.04.2015 р. господарським судом Львівської області у справі № 914/844/15 були задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон до ОСОБА_2 сільської ради Жовківського району Львівської області про стягнення з останньої 87195,60 грн. основного боргу, 6951,75 грн. 3% річних, 40964,58 грн. інфляційних втрат. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 05.05.2015 р. 12.05.2015 р. На його виконання був виданий відповідний наказ про примусове виконання рішення.

У зв'язку із невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо вчасної оплати заборгованості, присудженої до стягнення рішенням господарського суду Львівської області від 16.04.2015р. у справі № 914/844/15, позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 26.04.2015 р. по 27.05.2016 р. 4180 грн. 3% річних та 32835 інфляційних втрат.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Факт неналежного виконання відповідачем умов договору та розмір його заборгованості перед позивачем встановлені судовим рішенням у справі № 914/844/15.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що ч. 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Стаття 599 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як зазначено у п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Здійснивши перерахунок, колегія суддів дійшла висновку про підставність та правильність стягнення суми 3 % річних, які суд першої інстанції задоволив.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 32835 грн., суд підставно встановив недотримання рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р, а саме не враховано, що сума боргу, яка нараховується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу нараховується з 16 по 31 день місяця, індексується з наступного місяця. Розрахунок інфляційних позивачем здійснено за період з 26.04.2015 р. однак при вказаному розрахунку позивачем безпідставно включено нарахування інфляції за квітень 2015 року. За період з 29.10.2015 р. по 04.03.2016 р., виходячи із суми заборгованості відповідача, інфляційні втрати повинні становити 4297,84 грн., а при розрахунку інфляційних втрат за період з 04.03.2016 р. по 06.04.2016 р. позивачем допущено помилку при їх нарахуванні (нараховано 5592 грн. замість 1233,13 грн.). Відтак, позовні вимоги в цій частині були підставно задоволені частково. Мотиви апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2016 року у справі № 914/712/16 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція з повернення боргів Рубікон, м. Львів, вх. №01-05/3344/16 від 07.07.2016 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2016 року у справі № 914/712/16 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 05.09.2016 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Желік М.Б.