Ухвала суду № 61133680, 30.08.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/1916/16 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/783/4430/16 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Левика Я.А.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Дане рішення оскаржила представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що позивач не маючи відомостей про виконання ОСОБА_6 зобов'язань до договором позики та відповідно, припинення зобов'язань між сторонами, в кінці листопада 2011 року також повернув одноособово відповідачу грошові кошти взяті у позику у розмірі 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою виконаною 15 жовтня 2014 року, власноручно ОСОБА_5.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду від 26 травня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення 262 429, 00 грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що 05 квітня 2011 року між ОСОБА_5 (позикодавець) і ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (позичальниками) було укладено договір позики грошових коштів.

Відповідно до п.1 даного договору, позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти готівкою у сумі 79 624 грн. 00 коп., що є еквівалентом 10 000 доларів США, згідно з курсом НБУ на день підписання цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

У відповідності п.3 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 20 листопада 2011 року.

Згідно абз.3 п. 13 договору позикодавець, згідно ст. 545 ЦК України повинен на вимогу позичальника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язань частково або в повному обсязі.

Як вбачається із розписки від 20.11.2011 року ОСОБА_5, грошові кошти, які були ним передані в позику ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за договором позики від 05.04.2011 року в сумі 10 000 доларів США в повному обсязі повернуті одноособово ОСОБА_6 20.11.2011 року. (а.с. 8)

Із копії договору позики від 05.04.2011 року вбачається, що ОСОБА_5 власноручно написано, що кошти отримані ним в повному обсязі, претензій він не має. (а.с. 7)

Згідно розписки від 15 жовтня 2014 року, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 наприкінці листопада 2011 року одноособово кошти в розмірі 10 000 доларів США на виконання договору позики від 05.04.2011 року. (а.с. 9)

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 районний суд виходив з того, що позивачем не доведено, що ОСОБА_5 набув або зберіг у себе грошові кошти позивача у сумі 10 000 доларів США.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Вищенаведена правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Колегією суддів встановлено, що спір виник щодо виконання позикового зобов'язання, яке випливає з договору позики від 05.04.2011 року, який не був визнаний у встановленому законом порядку недійсним, змінений або припиненим, а тому колегія судів вважає, що отримання ОСОБА_5 грошових коштів на виконання такого договору не може вважатись безпідставним.

Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-88цс13 від 02 жовтня 2013 року, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2015 року, задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про стягнення коштів в порядку регресу. Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 в порядку регресу в користь ОСОБА_6 78 900 грн. основного боргу, 20 427 грн. 54 коп. відсотків за користування коштами, 7 321 грн. 49 коп. - три відсотки річних та судові витрати у розмірі 1 066 грн. 50 коп., а всього 107 715 грн. 53 коп. В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_5, про стягнення суми боргу відмовлено за безпідставністю. В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсною розписки від 20.11.2011 року про отримання коштів на виконання договору позики відмовлено за безпідставністю.

Колегія суддів не бере до уваги твердження представника позивача ОСОБА_2 щодо встановлення в рішенні Шевченківського районного суду м. Львова від 06.04.2015р. визнання ОСОБА_5 факту повернення грошових коштів і ОСОБА_4, оскільки такі спростовуються рішенням суду на яке покликається представник.

Покликання ОСОБА_4 на розписку від 15 жовтня 2014 року, згідно якої він 20 листопада 2011 року також повернув одноособово відповідачу грошові кошти взяті у позику у розмірі 10 000 доларів США, як на підставу для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що не може слугувати підставою для задоволення позову і скасування рішення суду першої інстанції, оскільки таке було предметом розгляду при ухваленні рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2015 року залишене без змін та таке в касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили згідно вимог ст. 319 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні, оскільки таке ухвалене у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді М.М. Шандра

Я.А. Левик