Ухвала суду № 61124376, 05.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/3436/15-ц 05.09.2016 05.09.2016 05.09.2016

Провадження №22-ц/784/1984/16

Головуючий першої інстанції: Лазарєва Г.М.

Категорія -43 Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1І

.

У Х В А Л А

Іменем України

2016 р., вересня місяця, 05 дня м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Серебрякової Т..В.

ОСОБА_2

із секретарем: Андрієнко Л.Д.

з участю:

позивачки - ОСОБА_3

відповідачки - ОСОБА_4

представників:

позивачки - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.06.2016 р., у справі за

позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення, за зустрічним

позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особою, яка втратила право користування житловим приміщенням,

встановила:

06.08.2015 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення.

Позивачка зазначала, що 22.08.2007 року вона подарувала відповідачці, яка є її онукою, належний їй на праві власності житловий будинок № 58 по вул. Волгоградській м. Миколаєва.

В той же час, вона залишилася проживати у цьому будинку, за погодженням з обдарованою, в якості члена її сімї.

Незважаючи на ці обставини, відповідачка вигнала її з дому у березні 2014 р. та перешкоджає їй користуватися будинком для проживання.

Посилаючись на ці обставини позивачка просила про задоволення позову та її вселення.

28.01.2016 р. відповідачка звернулася до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про визнання особою, яка втратила право користування житловим будинком.

При цьому, відповідачка посилалася на те, що позивачка добровільно, без примусу, покинула належний їй будинок та переїхала на проживання до своєї доньки ОСОБА_6 за адресою м. Миколаїв, вул. Фруктова, 94, а в 2014 р.також добровільно переїхала до своєї другої доньки - ОСОБА_7 за адресою м. Миколаїв, вул. Красна, 8.

Відповідно, вона втратила право користування будинком, оскільки без поважних причин більше одного року не користується ним.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.06.2016 р. постановлено про відмову у задоволенні зустрічного позову та задоволено вимоги про усунення перешкод і вселено позивачку до спірного будинку.

В апеляційній скарзі відповідачка ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову, вважаючи, що суд не врахував усіх доказів і обставин, які свідчать про наявність підстав для визнання позивачки такою, що втратила право користування спірним будинком та відповідно, не має права на вселення.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст.. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з приписами ст.156 ЖК України члени сімї власника будинку, які проживають разом з ним в будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням будинку нарівні з власником.

Член сімї власника будинку втрачає право користування цим житлом у разі відсутності його в будинку без поважних причин, понад рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Визначення сімейного статусу осіб, які проживають у будинку разом з його власником наведене у ст. 64 ЖК України.

Так, до членів сімї належать дружина, діти і батьки, а також інші особи, які постійно проживають разом з ним та ведуть з ним спільне господарство.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, яка була власницею будинку № 58 по вул. Волгоградській м. Миколаєва, подарувала його за договором дарування від 22.08.2007 р. своїй онуці - ОСОБА_4

Після дарування вона залишилася проживати в будинку.

Нова власниця за погодженням з нею зареєструвала її постійне місце проживання у цьому будинку. ( а. с. 4. 6)

В 2009 році ОСОБА_4 почала проведення реконструкції будинку шляхом демонтажу, через що в 2010 р. позивачка була змушена покинути будинок та переїхала до доньки ОСОБА_6

В 2014 році позивачка здійснила намагання вселитися до будинку, але їй було відмовлено власником.

Надані сторонами докази підтверджують неможливість проживання позивачки у будинку через проведення ремонту, починаючи з 2010 р. та відмову власника будинку щодо вселення позивачки до нього після фактичного завершення впорядкування житлових приміщень будинку у 2014 р.

Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та прийшов обгрунтованого цими доказами висновку про наявність неправомірних перешкод позивачці щодо користування будинком, які мають бути усунені шляхом її вселення.

Одночасно, суд прийшов достовірних висновків, щодо поважності причин, з яких позивачка була тривалий час відсутньою у спірному будинку.

З врахуванням цих висновків, які відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону, судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову позивачки, її вселення та відмову у задоволенні зустрічних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка добровільно покинула будинок і тривалий час без поважних причин не проживала в ньому, не заслуговують на увагу.

Адже достовірними доказами зокрема, актами про не проживання, декларацією про готовність будинку до експлуатації та поясненнями свідків, доведено, що позивачка, через проведення реконструкції будинку, змушена була його покинути, а після фактичного завершення впорядкування жилих приміщень будинку у вселенні до нього позивачці було відмовлено.

Посилання на недостовірність цих доказів є безпідставним, оскільки обставини непроживання позивачки у будинку та їх причин, суд перевіряв безпосередньо у судовому засіданні, у відповідності до приписів ст. ст.159, 179, 180, 185 ЦПК України, шляхом дослідження письмових та інших доказів та разом з допитом свідків, що не викликає сумніву у їх достовірності.

Посилання на пропуск позивачкою строку позовної давності також не може бути враховане, оскільки судом достовірно встановлено, що вперше з перешкодами стосовно вселення до будинку позивачка стикнулася у 2014 році, а з позовом до суду вернулася у 2015 році, тобто до закінчення перебігу загального строку позовної давності.

Посилання на неприйняття будинку до експлуатації та відсутність підстав для виникнення права власності на будинок, є лише формальною обставиною для вирішення питання про житлові права позивачки.

Так, в Декларації, поданій лише у 2015 році, самим власником підтверджена фактична готовність будинку до проживання, що не перешкоджає ухваленню рішення про вселення позивачки до будинку.

Безпідставними є посилання на неправильне застосування норм Житлового кодексу України до спірних правовідносин.

Адже вселення та визначення права на проживання у житловому приміщення, незалежно від того, кому воно належить, врегульовано нормами ЖК України і саме тому, судом з належних підстав при вирішенні справи, застосовані норми цього кодексу.

Посилання на порушення процесуального права не заслуговують на увагу, оскільки апеляційна скарга не містить достовірних та переконливих доказів того, що відповідні процесуальні порушення призвели до неправильного вирішення спору та ухвалення незаконного рішення.

Встановлене не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.06.2016 р.- залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Т.В. Серебрякова

ОСОБА_2