Рішення № 61117037, 06.09.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/17601/15-ц Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н. Ф.

Категорія 21 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.С., Зарицької Г.В.

з участю секретаря судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 Аваль", третя особа: ОСОБА_3 України в особі управління ОСОБА_3 Банку України в Житомирській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридичне Бюро Омега Плюс", про стягнення інфляційних коштів за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 20 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог (а.с.83) просив стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 Аваль" (надалі - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль») 15063,36 грн. інфляційних коштів та судові витрати посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку не виконував рішення суду та намагався штучно затягувати виконання своїх зобовязань. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що у липні 2014 року він звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», Житомирської обласної дирекції ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», третя особа - ОСОБА_5, про стягнення грошових коштів. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 06.11.2014 року у задоволенні позову було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2014 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2015 року, скасовано рішення суду першої інстанції та частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1. Стягнуто з ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» на користь ОСОБА_1 17 843,60 грн. сплачених за договором від 02.11.2007 року та 121.80 грн. судового збору. Грошові кошти на рахунки позивача надійшли лише 04 та 05.08.2015 року, що на думку ОСОБА_1 свідчить про затягування відповідачем виконання своїх зобовязань та підставою для стягнення з нього інфляційних витрат.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 20 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "ОСОБА_2 Аваль", третя особа: ОСОБА_3 України в особі управління ОСОБА_3 Банку України в Житомирській області, ТОВ «Юридичне Бюро Омега Плюс» про стягнення інфляційних коштів відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Зазначає, що суд не дав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, які встановлені рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2014 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2015 року. До того ж судом проігноровано відповідь ОСОБА_3 Банку України на офіційний лист позивача з приводу того яку суму грошових коштів повинен сплатити ПАТ "ОСОБА_2 Аваль" позивачу за користування коштами в період з 22.10.2010 року по 05.08.2015 року, відповідно до якого вказана сума інфляційних нарахувань становить 183,9% тобто 17 843 грн.

Представник ПАТ "ОСОБА_2 Аваль" заперечує у задоволенні скарги.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що після ухвалення судового рішення про стягнення коштів правовідносин сторін регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а тому застосування ст.625 ЦК України є неможливим.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2014 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2015 року, частково задоволено позовні вимоги про стягнення з ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» на користь ОСОБА_1 17843,60 гривень сплачених за кредитним договором №014/7201/82/123023 від 02 листопада 2007 року та 121.80 гривень судового збору (а.с.19-20,24-25).

Рішення суду виконано 5 серпня 2015 року (а.с.29).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частинах третій, пятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, актів цивільного законодавства, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Як вбачається із рішення апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2015 року, кошти в сумі 17843,60 грн. стягнуто на підставі ч.1 ст.216 ЦК України у звязку із визнанням недійсним кредитного договору від 02.02.2007 року, укладеного між ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1, як таких, що сплачені останнім на його виконання.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦПК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все те, що вона одержала на виконання цього правочину.

У звязку із цим застосуванню підлягає стаття 1212 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це положення застосовується і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Кредитний правочин від 02.02.2007 року визнано недійсним рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 02.06.2014 року (набрав законної сили 13.06.2014 року), яким встановлено, що позивач не отримував кредитних коштів за вказаним договором і останній не підписував (а.с.16).

Згідно вимог ч.3 ст.60 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, після набрання законної сили рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 02.06.2014 року про визнання правочину недійсним у ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» виникло грошове зобовязання щодо повернення безпідставно отриманих коштів.

Таким чином, між сторонами виникли зобовязальні відносини, до яких підлягають застосуванню вимоги ч.2 ст.625 ЦК України, що передбачає на вимогу кредитора сплатити боржником суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, для застосування ст. 625 ЦПК України необхідно встановити: чи існує грошове зобов'язання, у який строк воно повинно бути виконано, чи допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2015 року лише підтверджено існування між сторонами зобовязання, яке виникло до його постановлення, тобто констатовано факт наявності грошового зобовязання, а тому висновок суду першої інстанції про неможливість застосування ч.2 ст.625 ЦК України до вказаних правовідносин є помилковим.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справах №№6-2168цс15, № 6-113цс14.

Виходячи з обставин даної справи, право позивача на отримання сплачених за договором коштів у зв'язку з визнанням його недійсним об'єктивно виникло з дня визнання договору недійсним та, відповідно, цьому право кореспондується обов'язок відповідача по поверненню указаних грошових коштів. Враховуючи, що чинним законодавством не встановлено строку виконання обов'язку сторони недійсного договору повернути іншій стороні все отримане за договором, тому таке зобов'язання є зобов'язанням без встановленого строку, а тому відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України повинно бути виконано протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позасудовому порядку вимоги до відповідача про повернення вказаних коштів не висував.

Вимога про сплату заборгованості заявлена в липні 2014 року, а тому з цього часу настав строк його виконання. Зупинення 23.01.2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2014 року до закінчення касаційного розгляду не зупиняло виконання грошового зобов'язання, строк якого настав на підставі законодавства, а не судового рішення.

Приклад обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації наведено у додатку 1 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року.

Розрахунок індексу споживчих цін та величина приросту індексу споживчих цін для проведення індексації проводиться шляхом множення індексів інфляції, помноження суми на 100 та віднімання 100. Таким чином визначається величина приросту індексу споживчих цін для проведення індексації у процентах від суми боргу.

При обрахунку не застосовуються індекси інфляції за місяць, в якому виникла заборгованість, та місяць погашення боргу.

Індекси інфляції з серпня 2014 року по липень 2015 року становили : серпень 2014 року 100,8; вересень 2014 року 102,9; жовтень 2014 року 102,4; листопад 2014 року 101,9; грудень 2014 року 103; січень 2015 року 103,1; лютий 2015 року 105,3; березень 2015 року 110,8; квітень 2015 року 114; травень 2015 року 102,2; червень 2015 року 100,4; липень 2015 року 99,0.

(1,008х1,029х1,024х1,019х1,03х1,031х1,053х1,108х1,14х1,022х1,004х0,99х100)-100=55,29%.

Стягненню з боржника підлягає сума : 17843,6х55,29%=9865,73 грн.

Вимоги про врахування індексів інфляції з 22.10.2010 року по 30.06.2014 року задоволенню не підлягають, оскільки строк виконання зобовязання по поверненню коштів настав у липні 2014 року.

Враховуючи наведене, рішення суду першої підлягає скасуванню у звязку із неправильним застосуванням норми матеріального права та ухваленням нового про часткове задоволення позову.

При цьому, розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, з урахуванням частки задоволених вимог, що становить 66,23 %. Також, колегія суддів враховує, що до вказаних правовідносин не застосовуються вимоги Закону України «Про захист прав споживача», а тому за розгляд справи у суді першої інстанції позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 551,2 грн. за вимогу майнового характеру, яка підлягає стягненню із сторін на користь держави в залежності від задоволених вимог (186,14 грн. з позивача, 365,06 грн. з відповідача).

Керуючись ст. ст.209, 303, 304, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 20 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 Аваль" на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 9976,36 грн. за порушення грошового зобовязання (інфляційні втрати).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 Аваль" на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 401,57 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 Аваль" на користь держави судовий збір в сумі 365,06 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 186,14 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: