Рішення № 61117006, 06.09.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/2400/16-ц Головуючий у 1-й інст. Хавронюк О. Л.

Категорія 24 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.С., Зарицької Г.В.

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Трейд» про захист прав споживача та стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Трейд» (далі ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд») про стягнення грошових коштів в сумі 254 368 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 21.10.2015 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №00212. Предметом даного договору є комбайн та кукурудзяна жатка, які згідно умов договору відповідач мав передати позивачу. ОСОБА_2 зазначив, що на вимогу менеджера він вніс авансовий платіж в сумі 290 000 грн. Вказана сума, на думку позивача, була частковою оплатою придбаної техніки, а тому, згідно умов договору, на протязі трьох днів, він повинен був отримати техніку. Проте, відповідач не виконав своїх зобовязань перед позивачем та не надав йому техніку, в звязку з чим, позивач просив розірвати договір та повернути йому сплачені кошти. Відповідачем 30.12.2015 року на рахунок позивача було перераховано 210 800 грн. та зазначено, що решту коштів повернуто не буде, оскільки згідно п.12 ст.12 даного договору, сума 79 200 грн. є платежем за оформлення цього договору. Позивач вважає дії відповідача протиправними і такими, що обмежують його права як споживача, зазначає, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», так-як договір укладено поза межами торговельного чи офісного приміщення, споживач має право на розірвання укладеного договору та повернення грошових коштів протягом 30 днів з моменту повідомлення про розірвання договору, а також на отримання неустойки за затримку повернення коштів. Зазначає, що положення договору про сплату коштів за оформлення договору звужують його права як споживача, а тому повинні тлумачитися на його користь. Просить стягнути з відповідача на його користь сплачені ним та неповернуті відповідачем кошти в сумі 79 200 грн. за договором фінансового лізингу №00212 від 21.10.2015 року; неустойку за несвоєчасне повернення коштів в розмірі 107 712 грн., а також неустойку за несвоєчасне повернення частини сплачених коштів в сумі 67 456 грн. в звязку із розірванням договору, укладеного поза торговельним або офісним приміщенням.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд» на користь ОСОБА_2 79 200 грн. та на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 792,00 грн. В решті вимог відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, просить рішення суду змінити та стягнути з ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд» на його користь сплачені за договором фінансового лізингу № 00212 від 21.10.2015 року та неповернуті кошти у сумі 79 200 грн., неустойку за їх неповернення у сумі 107 712 грн., а також неустойку у сумі 67 456 грн. за несвоєчасне повернення частини сплачених за договором коштів, а всього 254 368 грн. у звязку із розірванням договору поза торговельним або офісним приміщенням відповідача. Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, зробивши висновки про недійсність договору, хоча такої вимоги не заявлялося.

Позивач просить розглянути справу без його участі.

Відповідач вважається повідомленим згідно ч.5 ст.74 ЦПК України, оскільки судом виконано всі вимоги передбачені ст.74 ЦПК України щодо повідомлення ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд» по місцю реєстрації юридичної особи, шляхом надіслання повісток, повідомлення на електронну пошту, а також телефонограмою, однак судові повістки відповідачем не отримуються, внесені в ЄДРПУ телефонні номери є недійсними, відповіді з електронної адреси до суду не надійшло.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що договір фінансового лізингу є змішаним договором і підлягав нотаріальному посвідченим, укладений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а тому є нікчемним, у звязку із чим стягненню підлягає лише отримана відповідачем сума. Стягнення неустойки за нікчемним правочином не передбачено.

Колегія суддів не може повністю погодитися із таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом встановлено, що 21.10.2015 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд» укладено договір фінансового лізингу №002212 (далі - Договір)

Відповідно до умов даного Договору позивач (лізингоодержувач) зобовязався придбати у відповідача (лізингодавця) комбайн та жатку вартістю 880 000 грн., авансовий платіж становить 50 000 грн., щомісячний лізинговий платіж - 11 657,31 грн..

21.10.2015 року, на виконання умов зазначеного Договору, позивачем сплачено на рахунок відповідача кошти в розмірі 290 000 грн.

29.10.2015 року та 19.11.2016 року, повторно, ОСОБА_2 направив на адресу ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд» вимогу щодо розірвання Договору та повернення сплачених ним коштів.

Згідно листа №106 від 19.11.2015 року ТзОВ «ОСОБА_3 Трейд» повідомило позивача про розірвання договору фінансового лізингу № 00212 від 21.10.2015 року на підставі заяви ОСОБА_2 від 29.10.2015 року та розяснено, що повернення сплачених коштів відбувається у відповідності до положень п.12.1. ст.12 Договору фінансового лізингу і сплачений ОСОБА_2 платіж за оформлення Договору поверненню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просив застосувати наслідки розірвання договору, вчиненого поза торговельними або офісними приміщеннями, за заявою лізингоодержувача, з посиланням на вимоги ч.ч.3, 4 ст.12 Закону України «Про захист прав споживача», а також врахувати звуження його прав споживача у п.12.1 Договору без визнання останнього недійсним.

Суд першої інстанції, вважаючи Договір недійсним та нікчемним, вийшов за межі позовних вимог та помилково застосував наслідки нікчемності правочину щодо всього договору.

Так, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин у момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому е дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів у момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх зацікавленою особою і винесення судом рішення про його недійсність.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживача» (далі «Закон») містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що у разі його розірвання за заявою лізингоодержувача за власним бажанням підлягає поверненню авансовий платіж. Платіж за оформлення договору в такому випадку поверненню не підлягає.

За умовами Договору («визначення термінів») розмір такого платежу складає 9 % від вартості предмета лізингу, тобто 79200 грн.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, договір лізингу є нікчемним в частині, що стосується умов найму плати за користування, який починається з моменту передачі предмета лізингу за Актом приймання-передачі, а позивач просить стягнути кошти, внесені як платіж за оформлення договору, що не стосується умов найму.

Таким чином, договір фінансового лізингу в частині несправедливості його умови щодо неповернення платежу за оформлення договору (п.12.1 Договору), є оспорюваним правочином. Одним із доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що він не просив визнати умови Договору недійсними.

Оскільки позивачем вимогу про визнання недійсною вказаної норми Договору у звязку із порушенням вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживача» не заявлено, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення платежу за оформлення договору.

Відмова у стягненні зазначеної суми з підстав, заявлених у позові, не позбавляє позивача права звернутися до суду із позовом про визнання п.12.1 Договору недійсним та застосування наслідків недійсного правочину.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.12 Закону у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж. У разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.

Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ОСОБА_3 Трейд» зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_1, про що також вказано у Договорі від 21.10.2015 року щодо місця його укладання.

Однак, з наданих позивачем доказів (квитків, квитанції про сплату платежу), фактично договір було укладено в м.Запоріжжя, де відсутні торгівельні або офісні приміщення продавця.

Аналізуючи зміст п.п.3,18 та 19 ст.1 Закону щодо понять «виконавець», «продавець» та «продукція» у взаємозвязку із ч.ч.3, 4 ст.12 Закону слід зробити висновок про можливість застосування останньої до відносин фінансового лізингу.

Позивач повідомив відповідача про розірвання договору 29.10.2015 року, що вбачається із реєстрації заяви ОСОБА_2 в ТОВ «ОСОБА_3 Трейд», а тому повинен був повернути сплачені гроші не пізніше 30 днів з моменту повідомлення, тобто по 28.11.2015 року.

Кошти в сумі 210800 грн. повернуто 30.12.2015 року. Прострочення становить 32 дні, а тому розмір неустойки складає : 210800х1%х32=67456 грн.

Враховуючи відсутність підстав для стягнення з відповідача платежу за оформлення договору в сумі 79200 грн. з підстав, заявлених у позові, не підлягає задоволенню і вимога про стягнення пені, нараховану на вказану суму згідно ч.ч.3, 4 ст.12 Закону.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ст. ст.209, 218, 303, 304, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Трейд» на користь ОСОБА_2 неустойку в сумі 67456 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Трейд» на користь держави судовий збір в сумі 674,56 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: