Вирок № 61116010, 06.09.2016, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/1480/16-к

Номер провадження 1-кп/623/151/2016

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання: Вовк І.В.

прокурора: Молодовського І.О.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника: (свідоцтвоНОМЕР_4) ОСОБА_2

потерпілого: ОСОБА_3

представник потерпілого: ОСОБА_4

представник ПАТ «Страхова компанія «Уніка» не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016220320000342 від 06 березня 2016 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця м. Краматорськ, Донецької області, громадянина України, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, працюючого старшим майстром цеха №16 ПАО НКМЗ, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

06.03.2016 року, близько 07 години 20 хвилин, ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем ЗАЗ ТF696Р, реєстраційний номер НОМЕР_2, в районі 630 км + 400м автошляху Київ-Харків-Довжанський, рухаючись зі сторони м. Слов'янськ Донецької області в напрямку м. Ізюм Харківської області, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій ОСОБА_1 не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу, та безпечно керувати ним, чим грубо порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого втратив контроль над керуванням, допустив виїзд автомобілю у правий кювет по напрямку руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого осколкового перелому правого плеча, які відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 повідомив суд, що 06.03.2016 року о 07 год. 20 хв. прямував в сторону м. Харкова разом з друзями. ОСОБА_3 сидів з-заді з правої сторони. Наближаючись до місця ДТП побачив 2 дорожні знаки - «дорога не рівна» та «дорога слизька», швидкість руху становила 60 км/год., оскільки дорога була слизькою. Зазначив, що дорога не рівна та в ямах, виконуючи маневр, зацепив обочину. Виїжджаючи на проїжджу частину відчув, що втрачає керування та стабілізувати автомобіль не вдалося, і через 20 м автомобіль почало заносити вправо. Усвідомлюючи свої дії, щоб не перекинулася машина вирішив з'їхати в кювет, який був в цьому районі високий. Після удару з автомобіля вийшов ОСОБА_3, тримаючись за руку та повідомив, що йому потрібна допомога. ОСОБА_3 доправили до Ізюмської центральної міської лікарні. Потім обвинувачений повідомив, що після ДТП зателефонував на номер 102 та в страхову компанію «Уніка».

Цивільні позови прокурора не визнає, стосовно цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 зазначає що добровільно сплатив частину грошей на лікування у розмірі 10000,00 грн.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 повідомив суд, що 06.03.2016 року о 07 год. 20 хв. їхав на автомобілі ЗАЗ під керуванням ОСОБА_1 Наближаючись до м. Ізюма зреагував коли автомобіль зачепив узбіччя та виїхав на праву сторону, та різко в кювет. Удар прийшовся на праву сторону автомобіля. Коли вийшов з машини тримався за руку та повідомив, що потрібна допомога. Потім сів в проїжджаючу машину, яка доставила його до Ізюмської центральної міської лікарні. Зазначив що обвинувачений ОСОБА_1 добровільно сплатив потерпілому ОСОБА_3 10000 грн.

Підтримує цивільний позов в повному обсязі, покладається на розсуд суду в частині призначення покарання.

Представник ПАТ «СК «Уніка» ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення, в яких заперечив проти позову та просив суд розглядати справу без його участі.

Захисник ОСОБА_2 підтримав обвинуваченого, просив суд призначити мінімальне можливе покарання, відмовити в задоволенні цивільних позовів прокурора, оскільки їх потрібно подавати до страхової компанії "УНІКА", відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілого щодо позовних вимог до обвинуваченого.

Представник потерпілого ОСОБА_4 просив суд задовольнити цивільний позов потерпілого в повному обсязі, додатково зазначив що не було вказано призначення платежу під час перерахування коштів обвинуваченого потерпілому, а також залишив на розсуд суду покарання обвинуваченого та цивільні позови прокурора.

Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами, а також задовольнити цивільні позови прокурора, цивільний позов потерпілого залишив на розсуд суду.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, стосовно доказів, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1, захисник ОСОБА_2, потерпілий ОСОБА_3 та прокурор правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінивши у сукупності досліджені в судовому засіданні докази, показання обвинуваченого та потерпілого, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особистість обвинуваченого, суд вбачає наступне:

ОСОБА_1 офіційно працює, є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання скарг на нього не надходило, за місцем роботи характеризується позитивно, не служив, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню доньку - ОСОБА_6, про що свідчать: довідки лікарів, характеристики з місця проживання, характеристика з місця роботи, вимога щодо судимості та його свідчення, довідка з військкомату, посвідчення серія НОМЕР_5, свідоцтво про народження ОСОБА_6 (том 1, а.с. 53-70).

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, скоєного останнім.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до злочину невеликої тяжкості.

Обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_6 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди на лікування потерпілого.

Обставини, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 - судом не встановлено.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до злочину невеликої тяжкості, особу винного, обставини, визнані судом такими, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи тяжкість злочину, позицію потерпілого стосовно міри покарання, особу винного, який характеризується позитивно у соціальному статусі - має на утриманні неповнолітню дитину, характеризується за місцем проживання, роботи позитивно, та у правовому статусі - відсутні судимості, з урахуванням наведених вище обставин справи, суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення ОСОБА_1 можливо без ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе призначити основне покарання у вигляді штрафу.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає як основні покарання, так і додаткове покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Суд враховує щире каяття, усунення заподіяної шкоди в сумі 10000 тисяч гривень, особу обвинуваченого, відсутність судимості, те що він за місцем проживання характеризується позитивно, вину свою визнає повністю, відсутність обставин, що обтяжують покарання, і тому приходить до висновку не застосовувати додаткове покарання та не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами.

Дослідивши заявлені цивільні позови прокурора та потерпілого, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони на лікування потерпілого від цього злочину.

Частина 3 цієї статті встановлює, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Згідно ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину» визначено, що витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають

відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно ч.3 ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Прокурором на підтвердження понесених державою витрат на стаціонарне лікування потерпілого надав довідку з Комунальної медичної установи «Міська лікарня №3» на суму 342,64 грн. та довідки з Донецького національного медичного університету ім. М. Горького №1 від 31.05.2016р. та №2 від 29.06.2016р. на загальну суму 19268,83 грн.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ №545 від 16.07.1993р. сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу.

Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що вимоги, поставлені у цивільному позові прокурора мають бути заявлені і до страховика - ПАТ "СК "УНІКА", однак прокурор у судовому засіданні не просив залучити як співвідповідача страхову компанію, а тому немає підстав для задоволення цивільних позовів прокурора до обвинуваченого ОСОБА_1, який застрахований згідно полісу АІ/8827960 обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що не позбавляє прокурора підстав подати цивільний позов в порядку цивільного судочинства до належних відповідачів

Потерпілим заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди у розмірі 20000 грн., а також стягнення з ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» суми завданого матеріального збитку в розмірі 25082,51 грн., а також моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

В обгрунтування цивільного позову потерпілий посилається на ст. 16, 22, 526, 979, 981,983,988,990,1166,1194 ЦК України, ст. 20 ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,те, що цивільно - правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована в ПАТ «Страхова компанія «УНІКА», з 06.03.2016р. по 19.04.2016р. він знаходився на лікуванні в медичних закладах, де особисто було витрачено на лікування (придбання ліків, пластини, гвинтів) 25082,51 грн.

Крім того, потерпілий зазначає що відчуває постійні моральні страждання, переживання, депресії та пригнічений стан, порушено звичайний розпорядок дня.

Під час допиту потерпілий підтвердив що обвинувачений добровільно сплатив потерпілому 10000,00 грн.

Відповідач - ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» надав заперечення проти позову, відповідно до яких просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що витрати у розмірі 25082,51 грн. мають бути документально підтверджені відповідним закладом охорони здоров`я, щодо моральної шкоди, яка визначається на підставі рішення суду, то у відповідності до ст. 26-1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моральна шкода відшкодовується у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а тому не більше ніж 1254,13 грн. (том 1, а.с. 86-89).

Вирішуючи цивільний позов потерпілого, суд приходить до висновку про наступне.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно п.23.1 ст. 23 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до п.24.1 ст. 24 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.

До матеріалів справи потерпілим додано виписку з історії хвороби №14878 та виписний епікриз №557, виданих ДМУ ім. М. Горького, виписку з історії хвороби №1913, виданої КМУ «Міська лікарня №3» в якій наведено перелік медикаментів та медичних препаратів для операції, які придбавались потерпілим та його родичами.

Дослідивши надані потерпілим фіскальні чеки, суд зазначає, що тільки в фіскальних чеках №60098 від 11.03.2016р., №60333 від 17.03.2016р., №60332 від 17.03.2016р. та №60092 від 11.03.2016р., №3000086753 від 06.03.2016р. наведені медикаменти, медичні препарати та засоби, які співпадають назвою та кількістю з тим переліком, що є вищенаведених виписках з історії хвороби, з урахуванням чого суд задовольняє в цій частині вимоги потерпілого в сумі 6770,95 грн., в решті вимог в сумі 18311,56 грн. з урахуванням ст. 10,60 ЦК України слід відмовити, оскільки потерпілим не підтверджено документально будь - якими іншими довідками закладів охорони здоров`я щодо придбання медичних препаратів та інших предметів, заявлених в цивільному позові та додатках до нього (том 1,а.с. 10-16).

Відносно вимог щодо стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Уніка» моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. та з обвинуваченого ОСОБА_1 -20000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 26-1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Згідно абз. 2 ст. 9 ЗУ «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу,якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що в результаті неправомірних дій обвинуваченого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що призвело до закритого осколкового перелому правого плеча та потягнуло тривалий розлад здоров`я.

Таким чином, суд вважає, що з вини обвинуваченого, потерпілому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з тілесними ушкодженнями, терпів фізичний біль, знаходився на лікуванні, в результаті чого змінився нормальний життєвий уклад потерпілого, виникла необхідність в лікуванні, очевидно, що потерпілий ОСОБА_3 переніс і душевні страждання із-за тривалої безпомічності, незручності, нервового стресу.

При визначенні судом розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди опираючись на п. 9 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд виходить з вимог розумності, виваженості та справедливості та враховує обставини, викладені вище. Розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд оцінює в сумі 5000 грн., яку слід стягнути з ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» на користь потерпілого.

З урахуванням вищевикладеного, того що обвинуваченим було сплачено на користь потерпілого грошові кошти в сумі 10000,00 грн. (а.с. 63-64) в якості моральної шкоди як зазначав потерпілий під час допиту та зазначає у цивільному позові в розділі І.ІІ. про моральну шкоду, то суд вважає за необхідне в цій частині не задовольняти вимоги потерпілого до обвинуваченого оскільки вважає достатніми та справедливими сплачені обвинуваченим кошти в сумі 10000 грн. та присуждені потерпілому 5000 грн., які підлягають стягненню з страхової компанії.

Посилання цивільного відповідача - ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» на те, що здійснення відшкодування моральної шкоди розраховується, виходячи з фактичної страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, суд не приймає до уваги, оскільки страхова виплата згідно ст. 9 ЗУ «Про страхування» та полісу серії АІ №8827960 від 16.11.2015р. встановлена у фіксованому розмірі - 100000,00 грн., а фактична страхова виплата згідно ст. 9 ЗУ «Про страхування» має назву страхове відшкодування, і за своєю правовою суттю ці поняття відрізняються.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили не обирати.

Судові витрати згідно ч.2 ст. 124 КПК України, а саме витрати пов'язанні з проведенням експертизи технічного стану транспортного засобу у розмірі 1231,44 грн. та витрати на проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 2111,04 грн., що проводилась експертами НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 (а.с. 71-73).

Речові докази - автомобіль ЗАЗ TF696P, реєстраційний номер НОМЕР_2 повернуто власнику під розписку.

Керуючись ст.ст. 50, 65-67, ч.1 ст. 286 КК України, ст. ст. 100, 124, 129, 349, 370, 374 КПК України, ст.ст. 10, 60, 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1195, 1206 ЦК України, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину», ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ЗУ «Про страхування», суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України і призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян що складає 6800,00 грн. без застосування додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відмовити в задоволенні цивільного позов прокурора в інтересах держави в особі комунальної медичної установи «Медична лікарня №3» до ОСОБА_1.

Відмовити в задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі Донецького національного медичного університету ім. М. Горького до ОСОБА_1.

Частково задовольнити цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" та ОСОБА_1

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 70-А, ідентифікаційний код 20033533) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) матеріальну шкоду в розмірі 6770,95 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили не обирати

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати:

1)за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу № 247/16 від 10.05.2016 року в розмірі 1231,44 грн., які підлягають перерахуванню до Державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова);

2)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 306/16 від 13.04.2016 року в розмірі 1055,52 грн., які підлягають перерахуванню до Державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова);

3)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 418/16 від 25.05.2016 року в розмірі 1055,52 грн., які підлягають перерахуванню до Державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова).

Речові докази - автомобіль ЗАЗ TF696P, реєстраційний номер НОМЕР_2 повернуто власнику, вважати повернутим.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, прокурору.

Головуючий суддя: М.П. Одарюк