Рішення № 61112459, 26.07.2016, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/867/16-ц

№ провадження 2/208/1310/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26 липня 2016 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді Івченко Т.П.,

при секретарі Трусовій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку, передбаченому ч.2 ст.197 ЦПК України, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором », -

ВСТАНОВИВ:

12.02.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором », в якому просить:

- стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за Кредитним договором № ML-308/084/2008 від 11.квітня 2008 року в розмірі 68712,59 доларів США, що еквівалентно 1703534 гривень 10 копійок;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 В,П., ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму сплаченого Банком судового збору в розмірі 25553 гривень 01 копійок.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11 квітня 2010 року ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» уклали кредитний договір № МL-308/084/2008 , позивач надав кошти у розмірі 64633,60 Доларів США на термін до 11 квітня 2028 року, відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року банк уклав зі ОСОБА_2 договір поруки, за умовами якого той відповідав перед банком за порушення мною зобов'язань за основним договором. Згідно з умовами Договору факторингу від 29 квітня 2013 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за Кредитним договором, укладеним між мною та ПАТ «ОТП Банк». Згідно з умовами Договору факторингу від 29.04.2013 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за Кредитним договором, укладеним між мною та ПАТ «ОТП Банк».

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до Позивача перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Відповідачів.

А отже, у відповідності ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк».

Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Відповідачу-1 кредит на загальну суму 64633,60 доларів США терміном по 11 квітня 2028 року (пункт 2 Частини 1 Кредитного договору).

Кредит був виданий Відповідачу-1 за умови сплати ним Банку процентів за користування грошовими коштами в розмірі плаваючої процентної ставки у розмірі суми фіксованого відсотку у розмірі 5,25% річних та РГОК (пункт 3 Частини 1 Кредитного договору). РГОК - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

11 серпня 2009 року було укладено Додатковий договір до Кредитного договору (далі -«Додатковий договір-1»). Згідно з умовами цієї угоди сторони домовились, що на період з 11 серпня 2009 року по 11 грудня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 6,5% річних, на період з 11 грудня 2009 року до повного виконання боргових зобов'язань буде використовуватись плаваюча процентна ставка у сумі фіксованого відсотку у розмірі 5,64% річних та РГОК.

11 січня 2010 року було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору (далі -«Додатковий договір-2»). Згідно положень пункту 2.1.1. Додаткового договору-2 було погоджено на період з 20 січня 2010 року до 20 квітня 2010 року встановити фіксовану процентну ставку у розмірі 6,5% річних, з 20 квітня 2010 року до 20 жовтня 2010 року встановити процентну ставку в розмірі 13,5% річних; на період з 20 жовтня 2010 до повного виконання боргових зобов'язань використовувати плаваючу процентну ставку у розмірі фіксованого відсотка у розмірі 6% річних та РГОК.

Посилаючись на ст. 509, ст. 525, ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 536, ст. 1049, ст. 1054 ЦК України, позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам Кредитного договору не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором в обумовленому порядку, порушує графік повернення кредитних коштів, в звязку з чим існує заборгованість за кредитним договором у сумі 68 712 (шістдесят вісім тисяч сімсот дванадцять) доларів США 59 центів , що еквівалентно 1 703 534 (однин мільйон сімсот три тисячі пятсот тридцять чотири ) гривні 10 копійок , що складається зокрема:

- 63 962 (шістдесят три тисячі девятсот шістдесят два ) доларів США 29 центів, що еквівалентно 1 585 625 (один мільйон пятсот вісімдесят пять тисяч шістсот двадцять пять ) гривень 16 копійок - заборгованість за тілом кредиту;

- 4 750 (чотири тисячі сімсот пятдесят ) доларів США 30 центів, що еквівалентно 117 759 (сто сімнадцять тисяч сімсот пятдесят девять ) гривень 94 копійки - заборгованість за відсотками за користування кредитом .

Відповідно до ст. 610, ст. 612 ЦК України, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника перед Банком є Договір поруки №8К-308/083/2008 від 11 квітня 2008 року (далі - «Договір поруки»), укладений між Банком та ОСОБА_2 (далі - «Відповідач-2», «Поручитель»).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору поруки, Поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Позичальником його боргових зобов'язань перед Банком за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Поручитель та Позичальник відповідають як солідарні боржники.

Згідно пунктів 2.1., 2.2. Договору поруки, викладено суть і строк забезпечених договором кредитних зобов'язань. Згідно п. 2.3. Договору поруки, Поручитель підтверджує, що від ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до пункту 4.1. Договору поруки, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

Згідно пункту 3 Додаткового договору №1 від 05 березня 2009 року, в разі зміни розміру боргових зобов'язань після укладення договору, такі боргові зобов'язання забезпечуються їх в повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до Договору поруки.

На підставі вищевикладеного та враховуючи ті обставини, що у відповідності до положень Цивільного кодексу України (статті 546-548, 553) порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання і вимоги Кредитора до Відповідача-1 за кредитним договором та до Поручителя за договором поруки пов'язані між собою єдиною підставою виникнення (порушення Відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань перед Банком за кредитним договором), то Кредитор обґрунтовано має право одночасно пред'явити позовні вимоги до Відповідача-1 та Відповідача-2 з метою погашення заборгованості Відповідача-1 перед Банком за кредитним договором, в тому числі - і за рахунок грошових коштів Поручителя, і відповідно зазначені позовні вимоги підлягають розгляду судом в рамках провадження у одній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Цивільного процесуального кодексу України, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

В судове засідання представник позивача не прибув, будучи сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, подав заяву про проведення судового розгляду без участі Позивача та підтримання позовних вимог у повному обсязі, зазначив, що проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 95).

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не визнала та надала заперечення (а.с. 78-80), згідно до яких зазначила, що вона 11.04.2008 року уклала з ЗАТ «ОТП Банк» кредитний договір, за умовами якого банк надав їй споживчий кредит в розмірі 64 633,60 доларів США з кінцевим терміном повернення до 11.04.2028 року. Кредит надавався шляхом видачі одного траншу в розмірі кредиту зі сплатою процентів, розмір яких складається з фіксованого процента в розмірі 5,25 % річних + РГОК (процентна ставка за строковими - депозитами фізичних осіб, що розміщені в. банку на строк 366 днів, у валюті, тотожній валюті кредиту з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, яка залежно від зміни вартості кредитних ресурсів банку може ним збільшуватися або зменшуватися в порядку, передбаченому кредитним договором).

Положеннями підпункту 1.9.1. цього договору був встановлений порядок дострокового виконання позичальником боргових зобов'язань за ініціативою банку, відповідно до якого банк мав право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим договором. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором 11.04.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 5К-308/083/2008, за умовами якого той поручився солідарно відповідати за виконання мною зобов'язань за кредитним договором (пункти 1.1, 1.2 договору поруки).

11.01.2010 року вона уклала з банком Додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким були внесені зміни та доповнення до кредитного договору, зокрема, Графік платежів було викладено в новій редакції (додаток № 1 до додаткового договору), узгоджений порядок нарахування процентів, повернення відповідної частини кредиту та дострокового виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку тощо.

В пункті 2.1.2. Додаткового договору № 1 передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються у день сплати процентів, що визначається у Графіку платежів (додаток № 1) на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачиваються позичальником відповідно до умов п. 2.1.2.1. цього додаткового договору та інших положень кредитного договору.

Підпунктом 2.1.2.1. Додаткового договору № 1 встановлено, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати ауітетних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що зазначені у Графіку платежів, який є невід'ємною частиною цього додаткового договору (додаток № 1) та шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Пунктом 3.1. Додаткового договору № 1 визначено, що у випадку виникнення розбіжностей між положеннями кредитного договору та цього додаткового договору, положення додаткового договору підлягають пріоритетному застосуванню, якщо інше не передбачено умовами цього додаткового договору.

29.04.2013 року, на підставі Договору факторингу, ПАТ «ОТП Банк» продало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори, в тому числі й кредитний договір № МГ-308/084/2008 від 11.04.2008 року з забезпечувальними договорами, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло всі права вимоги за цими кредитними договорами, включаючи права вимоги до боржників щодо сплати суми санкцій.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до позивача перешли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги за Кредитним договором та забезпечувальними договорами до нього.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення за невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У положеннях підпункту 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 до кредитного договору сторони встановили порядок дострокового виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку домовившись, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань понад ЗО (тридцять) календарних днів (надалі - «строк дії прострочки») дата остаточного повернення кредиту переноситься на останній календарний день строку дії прострочки, при цьому банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов'язань у повному розмірі (надалі - «вимога»), а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та цього додаткового договору, та отримав вимогу банку, в зв'язку з чим позичальник зобов'язаний погасити боргові зобов'язання в повному розмірі протягом 1 (одного) банківського дня починаючи з наступного дня після спливу строку дії прострочки (надалі - «строк виконання боргових зобов'язань у повному розмірі»).

В застереженні до цього пункту Додаткового договору № 1 зазначено, що позичальник висловив цілковиту згоду з викладеним порядком виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку, в т. ч. достроковим, та окремими елементами цього порядку.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в Додатковому договорі № 1 питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Останній платіж на погашення кредиту мною здійснено 2 листопада 2012 року, наступний платіж згідно Графіку платежів повинен був відбутися 20 листопада 2012 року, а тому за підпунктом 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 днів, тобто з 21 грудня 2012 року.

Належним доказом проведення останнього платежу на погашення кредиту саме 2 листопада 2012 року є долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором № МL-308/084/2008 від 11.04.2008 року станом на 02.02.2016 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 21 грудня 2012 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зазначеним позовом лише 12 лютого 2016 року, тобто зі спливом трьохрічного строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відповідно до частині другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

У зв'язку з порушенням умов кредитного договору щодо повернення кредиту банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право на дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплату процентів за його користування, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та підпункту 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя - протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту (з 21 грудня 2012 року), однак позовна заява подана до суду лише у лютому 2016 року, тобто після спливу строків позовної давності.

Викладене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України сформульованих в постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2875цс15 та від 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16.

В силу положень статті 3607 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частина четверта статті 267 ЦК України встановлює, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За таких обставин підстави для задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутні, так як пред'явивши вимогу до боржника і поручителя про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та процентів за його користування, первісний кредитор (ПАТ «ОТП Банк») змінив строк виконання зобов'язання, а тому змінився і строк звернення до суду його правонаступника - ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Доказів, які б підтверджували побіжність причин пропуску процесуальних строків для звернення до суду з позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надало, як не надало будь-яких доказів, які б свідчили про домовленість сторін про збільшення позовної давності.

Окрім того, відповідно до пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Керуючись статтями 253, 256, 261, 266, 267 ЦК України, статтею 128 ЦПК України,- просить суд застосувати до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» строки позовної давності, та в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором № МЬ-308/084/2008 від 11 квітня 2008 року в розмірі 68 712,59 доларів США, що еквівалентно 1 703 534,10 грн. - відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, будучи сповіщений про дату, час та місце судового розгляду подав заяву про проведення судового розгляду у його відсутність та підтримання позиції відповідача ОСОБА_1 викладеної у запереченнях. Та надав заперечення на позовні вимоги позивача (а.с. 82-82), згідно до яких 11 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклала з ЗАТ «ОТП Банк» кредитний договір умовами якого банк надав їй споживчий кредит в розмірі 64 633,60 доларів США з термін повернення не пізніше 11 квітня 2028 року.

Положеннями підпункту 1.9.1. цього договору був встановлений порядок дострокового виконання позичальником боргових зобов'язань за ініціативою банку, відповідно до якого банк мав право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручите¬лем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим договором. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором того самого дня між ним та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-308/083/2008 (далі - договір поруки), за умовами якого він поручився солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором (пункти 1.1, 1.2 договору поруки).

11 січня 2010 року ОСОБА_1 уклала з банком Додатковий договір № 1, яким внесені зміни та доповнення до кредитного договору, зокрема, Графік платежів викладено в новій редакції (додаток № 1 до додаткового договору), погоджено дострокове виконання боргових зобов'язань за ініциативи банка в іншому порядку тощо.

Пунктом 3.1. додаткового договору встановлено, що у випадку виникнення розбіжностей між положеннями кредитного договору та цього додаткового договору, положення додаткового договору підлягають пріоритетному застосуванню, якщо інше не передбачено умовами цього додаткового договору.

29 квітня 2013 року, на підставі договору факторингу, ПАТ «ОТП Банк» продав TOB «ОТП Факторинг Україна» право на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори, в тому числі й кредитний договір № ML-308/084/2008 від 11 квітня 2008 року з забезпечувальними договорами, а TOB «ОТП Факторинг Україна» набуло всі права вимоги за цими кредитними договорами, включаючи права вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до позивача перешли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги за кредитним договором № ML-308/084/2008 від 11 квітня 2008 року із змінами та забезпечуваль¬ними договорами до нього.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Отже порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки. Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Так, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконан¬ня основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'я¬зання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настан¬ня строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

- - Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 11 квітня 2028 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючи), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом України в постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

В постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним.

З укладеного ним договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручи¬теля протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручите¬ля.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконан¬ня основного зобов'язання.

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому чис¬лі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня. встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Правовий висновок щодо застосування судами частини четвертої статті 559 ЦК України з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, неодноразово сформульований Верховним Судом України в постановах від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12, від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-125цс14, від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14.

У підпункті 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 до кредитного договору визначений порядок дострокового виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку, а саме, у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань понад 30 (тридцять) календарних днів (надалі - «строк дії прострочки») дата остаточного повернення кредиту переноситься на остан¬ній календарний день строку дії прострочки, при цьому банк вважається таким, що реалізував своє право щодо вручення позичальнику вимоги про виконання боргових зобов'язань у повному розмірі (надалі - «вимога»), а позичальник вважається таким, що допустив істотне порушення умов кредитного договору та цього додаткового договору, та отримав вимогу банку, в зв'язку з чим позичальник зобов'язаний погасити боргові зобов'язання в повному розмірі протягом 1(одного) банківського дня починаючи з наступного дня після спливу строку дії прострочки (надалі - «строк виконання боргових зобов'язань у повному розмірі»).

Таким чином, ОСОБА_1 та банк врегулювали в Додатковому договорі № 1 питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Останній платіж з погашення кредиту ОСОБА_1 здійснила 2 листопада 2012 року, наступний платіж згідно Графіку платежів повинен був відбутися 20 листопада 2012 року, а тому за підпунктом 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 днів, тобто з 21 грудня 2012 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 21 грудня 2012 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право протягом шести місяців звернутися до суду з позовом до поручителя.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплату процентів за його користування, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та підпункта 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 змінив дату (строк) виконання основного зобов'язання й його правонаступник (TOB «ОТП Факторинг Україна») був зобов'язаний пред'явити позов до боржника (ОСОБА_1П.) - протягом трьох років (стаття 257 ЦК України), а до поручителя (ОСОБА_2А.) - протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту (21 грудня 2012 року), однак позовну заяву позивач подав до суду лише у лютому 2016 року.

Позивач не надав доказів того, що банк чи його правонаступник (TOB «ОТП Факторинг Україна») у будь-якій формі зверталися до поручителя з вимогою протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язань, який був змінений первісним кредитором відповідно до пункту 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 до кредитного договору.

За таких обставин підстави для задоволення позову TOB «ОТП Факторинг Україна» відсутні, так як пред'явивши вимогу до боржника про повне дострокове погашення заборгова¬ності за кредитом та процентів за його користування, первісний кредитор (ПАТ «ОТП Банк») змінив строк виконання зобов'язання, а тому змінилися і строки звернення до суду його правонаступника (позивача) з позивними вимогами до боржника та поручителя за кредитним договором.

Викладене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України щодо застосування судами норм частини другої статті 1050 ЦК України та частини четвертої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах, неодноразово сформульованими в постановах від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-106цс14, від 29 січня 2014 року у справі № 6-155цс13, 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15 та 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановле¬но, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиногУ четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-170цс13.

В силу положень статті 3607 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Проте за змістом статей 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право й кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Ужитий законодавцем у статті 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

На підставі зазначеного, просить в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про солідарне з ОСОБА_1 стягнення заборгованості за Кредитним договором № ML-308/084/2008 від 11 квітня 2008 року в розмірі 68 712,59 доларів США, що еквівалентно 1 703 534,10 грн. - відмовити.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи що відповідачі у судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно з вимогами ст.76 ЦПК України, ст.77 ЦПК України, на підставі ст. 169 ЦПК України суд вважає можливим за згодою позивача, згідно вимог ст. 224 ЦПК України, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

В звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Як встановлено під час судового розгляду, що 11 квітня 2010 року ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» уклали кредитний договір № МL-308/084/2008, позивач надав кошти у розмірі 64 633,60 Доларів США на термін до 11 квітня 2028 року, відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, що підтверджено договором (а.с. .6).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року банк уклав зі ОСОБА_2 договір поруки (а.с. 30), за умовами якого той відповідав перед банком за порушення мною зобов'язань за основним договором. Згідно з умовами Договору факторингу від 29 квітня 2013 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за Кредитним договором, укладеним між мною та ПАТ «ОТП Банк». Згідно з умовами Договору факторингу від 29.04.2013 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за Кредитним договором, укладеним між мною та ПАТ «ОТП Банк».

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобовязання в повному обсязі, шляхом видачі відповідачеві кредитних коштів, в розмірі 64 633,60 Доларів США на термін до 11 квітня 2028 року, відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними котами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с. 29), ОСОБА_1 має заборгованість 68 712 (шістдесят вісім тисяч сімсот дванадцять) доларів США 59 центів , що еквівалентно 1 703 534 (однин мільйон сімсот три тисячі пятсот тридцять чотири ) гривні 10 копійок , що складається зокрема:

- 63 962 (шістдесят три тисячі девятсот шістдесят два ) доларів США 29 центів, що еквівалентно 1 585 625 (один мільйон пятсот вісімдесят пять тисяч шістсот двадцять пять ) гривень 16 копійок - заборгованість за тілом кредиту;

- 4 750 (чотири тисячі сімсот пятдесят ) доларів США 30 центів, що еквівалентно 117 759 (сто сімнадцять тисяч сімсот пятдесят девять ) гривень 94 копійки - заборгованість за відсотками за користування кредитом .

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Посилаючись на положення ст.ст.526, 527, 549, 553-559, 625, 1054 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, що виникла за період з 11.04.2010 року по 02.02.2016 року.

Водночас відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що, дійсно мали місце обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості, що виникла через невиконання останнім взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № МL-308/084/2008 від 11.04.2008.

Разом з тим, відповідно до положення ст.256 ЦК України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

При цьому, перебіг трирічного строку позовної давності щодо місячних платежів розпочинається після несплати чергового платежу, а повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку погашення кредиту (ст.261 ЦК України).

В той же час, враховуючи що позовні вимоги також стосуються поручителя ОСОБА_2, суд виходить з того, що порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому чис¬лі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня. встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Правовий висновок щодо застосування судами частини четвертої статті 559 ЦК України з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, неодноразово сформулюваний Верховним Судом України в постановах від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12, від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-125цс14, від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14.

Як встановлено судом під час судового розгляду, останній платіж на погашення кредиту здійснено 2 листопада 2012 року, наступний платіж згідно Графіку платежів повинен був відбутися 20 листопада 2012 року, а тому за підпунктом 2.1.3.1. Додаткового договору № 1 строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 30 днів, тобто з 21 грудня 2012 року.

Належним доказом проведення останнього платежу на погашення кредиту саме 2 листопада 2012 року є долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором № МL-308/084/2008 від 11.04.2008 року станом на 02.02.2016 року (а.с. 29).

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 21 грудня 2012 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зазначеним позовом лише 12 лютого 2016 року, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності з вимогами до боржника та після спливу 6-ти місячного строку з вимогами до поручителя.

Враховуючи, що позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду за межами строку позовної давності, а відповідачами подано клопотання про застосування строку позовної давності та відмови у позові , то підлягає застосуванню вимоги ст. 267 ЦК України.

Згідно ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

В той же час, судом враховується відсутність клопотання сторони позивача про визнання строку пропущення звернення з позовом поважним, згідно до припису ч. 5 ст. 267 ЦК України, та зазначені підстави для поновлення строку на звернення з позовом, судом не встановлені.

Встановивши, таким чином, в ході розгляду справи, що, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права за межами строку позовної давності, суд, приймаючи до уваги заяву відповідачів про застосування позовної давності, вважає за необхідне у задоволенні даного позову відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись ст.88 ЦПК України, приходить до висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідачів понесених позивачем судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 257, 267 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 «про стягнення заборгованості за кредитним договором » - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦПК України, заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Згідно до ч. 2 ст. 232 ЦПК України, позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 228 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 228 ЦПК України, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Івченко Т. П.