Рішення № 61112012, 30.08.2016, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/466/16-ц

Провадження №2/173/385/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючої судді Петрюк Т.М.

При секретарі Рудовій Л.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору добро вільного розподілу майна дійсним та визнання права власності на майно та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та стягнення орендної плати,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася позивач ОСОБА_1, з позовом про визнання договору добровільного розподілу майна дійсним та визнання права власності на майно до відповідача ОСОБА_2, згідно якої просить: визнати дійсним договір добровільного розподілу майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 20.11.2015 року. Визнати за нею право приватної власності на магазин (нежитлове приміщення), розташований за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка, 33/2 загальною площею 62,9 кв.м. Визнати за відповідачем право приватної власності на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1. Припини право спільної сумісної власності подружжя на магазин (нежитлове приміщення та на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1 посилаючись на наступне: з 1999 року по теперішній час вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 В період з 02.09.2003 року по 03.05.2008 року вона з відповідачем були розлучені, але продовжували сумісне проживання та з 03.05.2008 року знову зареєстрували шлюб у відділі РАЦС.

В період шлюбу у них народилось двоє дітей: син - Микола, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька Марія, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Сімейні стосунки з чоловіком не складаються із-за постійних зрад останнього. З цих причин в квітні минулого року вона вкотре звернулась до Верхньодніпровського районного суду з позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей, але на прохання відповідача вона відмовилась від своїх вимог стосовно розірвання шлюбу і справу було закрито.

На даний час вона з чоловіком мешкають окреме одне від одного. Враховуючи, що їхня сім',я фактично розпалась вона з метою врегулювання майнових відносин неодноразово зверталась до відповідача з пропозицією добровільно розподілити їхнє майно, розірвати шлюб та почати влаштовувати кожному своє подальше життя. Навесні 2015 року вони з чоловіком навіть досягли згоди поділити спільне майно. Вона замовила експерту оцінку майна, вартість якого оплатила самостійно, але відповідач відмовився від добровільного розподілу майна.

На даний час питання поділу сумісно нажитого майна подружжям з чоловіком не вирішене, чим порушуються її права та інтереси, а тому вважає за можливе вирішити це питання в судовому порядку.

За час сумісного проживання з відповідачем вони придбали наступне майно, яке підлягає розподілу:

1. магазин (нежитлова будівля), загальною площею 62.9 кв.м. розташований за адресою: м.Вверхньоднірповськ вул.. Авраменка, 33/2 (колишня адреса магазину: вул.. К. Лібкнехта, 33/) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.03.2011 засвідчений державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори та за реєстрований у реєстрі за № 585. На даний час магазин переобладнано в перукарню «Медея», та являється її місцем роботи.

2. Автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1. придбаний у 2012 році та зареєстрований в МРЕВ на її ім'я.

20 листопада 2015 року вони з відповідачем все ж таки досягли певної згоди та уклали договір добровільного розподілу майна подружжя. Згідно умов якого вона передала у власність відповідача автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1. Документи на нього і надала згоду на володіння ним, а відповідач зобов'язувався передати їй у власність свою частку у перукарні «Медея».

Зазначеним вище договором вони засвідчили, що не будуть створювати один одному перешкод у користуванні вказаним майном, уповноважили одне одного на самостійність у прийнятті рішень стосовно майна і при необхідності відчуження майна, зобов'язувались не мати заперечень стосовно самостійних дій сторін і засвідчили, що дали згоду на відчуження своїх часток майна .

Договір вони склали в двох примірниках, поставили особисті підписи та вирішили , що при першій нагоді оформлять право власності на отримане одне від одного майно належним чином. Відповідач завірив її, що після передачі автомобіля, який йому потрібен для роботи, буде виконувати всі умови договору та не чинитиме їй перешкод в користуванні перукарнею.

Але останнім часом відповідач відмовляється від виконання умов договору. Самостійно приходить до перукарні, як до себе додому, та навіть наполягає на виплаті половини щомісячних доходів, які вона отримує від експлуатації перукарні, що суттєво порушує умови договору.

На момент підписання договору добровільного розподілу майна подружжя відповідач самостійно прийняв рішення про закриття перукарні. Перерізав дроти електропостачання та розігнав увесь штат, заборонивши навіть їй там працювати. Саме ця подія і стала причиною укладення вищезазначеного договору. Вона вважала, що договір стане гарантією її безпеки та сподівалась, як не на порядність відповідача, то хоча б на його законослухяність. Натомість відповідач ігнорує умови договору, пояснюючи це тим, що укладений між ними договір не засвідчений нотаріально, а тому вважає, що він не має законної сили і виконувати його не обов'язково, що й стало п підставою звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_2М,. звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, згідно якої просить визнати за ним право власності на ? частину автомобіля RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя та стягнути із ОСОБА_1, ? частину орендної плати за нежитлове приміщення р розташоване в м. Верхньодніпровськ по вул. Авраменка, №№/2 за період з 01.03.2015 року по 01.05.2016 року в сум і 34300 грн., свої позовні вимоги відповідач обґрунтовує наступним : підтверджуючи обставини перебування у шлюбі та придбання зазначеного в первісній позовній заяві майна позивач за зустрічною позовною заявою посилається на наступне: після придбання ними в 2011 році нежитлового приміщення, воно було переобладнане в салон краси «Медея», в яком з 2011 року по теперішній час працює ОСОБА_1

Окрім того, що ОСОБА_1М, сама працює в салоні краси - перукарем, в ньому також працюють сім осіб, які сплачують щомісячно орендну плату в сумі 700 грн., кожен. Крім того, орендатори самостійно оплачують комунальні платежі та інші витрати по у триманню приміщення.

З 2011 року по лютий 2015 року орендна плата від здачі приміщень використовувалась ними спільно, а починаючи з березня 2015 року ОСОБА_1, самостійно почала отримувати прибутки від оренди приміщення, при цьому вона забрала в нього ключі від салону, а на салон поставила додаткові замки. З березня 2015 року в нього відсутня можливість потрапити до салону.

На сьогоднішній день ОСОБА_1, також повність користується їхньою спільною квартирою, а також всім іншим нажитим ними рухомим майном.

В зв'язку з чим просить визнати за ним право власності на ? частину автомобіля та стягнути з ОСОБА_1М, орендну плату за нежитлове приміщення за період з 01.03.2015 року по 01.05.2016 року в сумі 34300 грн.

В судовому засіданні позивач та представники позивача позовні вимоги за первісною позовною заявою підтримали в повному обсязі та просять їх задовольнити. Давши пояснення фактично установлені матеріалами справи. Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою визнали частково, при цьому пояснили, що позивач ОСОБА_1, згодна на визнання за відповідачем ОСОБА_2, права власності на автомобіль в цілому. Відносно якого пояснила, що вона брала автомобіль та деякий час користувалась ним, в цей час автомобіль знаходився в гаражі її батьків. Після того як ОСОБА_2М,. звернувся до поліції з приводу зникнення автомобіля, вона віддала йому автомобіль та на цей час відповідач сам ним користується, не надаючи їй а ні ключів, а ні можливості ним користуватись. Салон - перуканя «Медея» після того, як відповідач розігнав штат до січня цього року не працював, тому ніяких прибутків вона від нього не отримувала. Та навіть не могла працювати сама. Крім того ніяких договорів оренди з працюючими в салоні не укладалось, вони за оренду приміщення сплачують лише орендну плату Спільно з відповідачем вони не можуть користуватись належним їм на праві спільної сумісної власності майном. Тому просить визнати за кожним з них право власності на об'єкти даного майна в цілому, припинивши право спільної сумісної власності.

Відповідач ОСОБА_2. позовні вимоги за первісною позовною заявою не визнав, позовні вимоги за зустрічною позовною заявою підтримав, при цьому пояснив, що в 2015 році відповідачка взяла автомобіль, щоб поїхати на ньому до батьків після цього він автомобіля протягом певного періоду часу більше не бачив. І автомобіль йому повернули лише після того як він звернувся до органів поліції. На даний час він сам користується автомобілем. Давати його ОСОБА_1М,. не має наміру, так як побоюється, що в по дальшому він знову не побачить належного їм автомобіля. Проти того, щоб за ОСОБА_1, визнали право власності на салон він заперечує, так як ним вкладались великі кошти в обладання та ремонт цього салону. Крім того значні кошти вкладені і в ремонт квартири, яка також є їхньою спільною сумісною власністю. До цього часу він навіть не розрахувався із боргами за дане майно. Крім того вартість салону є значно більшою за вартість автомобіля. Здійснюючи свою діяльність в салоні ОСОБА_1М,. отримує прибутки у вигляді орендної плати з осіб, які також здійснюють свою підприємницьку діяльність перукарів. Докази, про те, що ці особи сплачують орендну плату та її розмір є в банку, в якому вони оформляли кредит на купівлю автомобіля та надавали туди відомості про прибутки. Що стосується укладеного між ними договору, то він вважає, що даний договір не створює ніяких для них обов'язків, так як відсутні правові норми, що регулюють укладення таких договорів, та договір не посвідчений в нотаріуса. Даний договір він підписав в результаті примусу, так як його підписання було єдиною умовою повернення йому автомобіля, який потрібен йому для здійснення своєї діяльності.

Вислухавши осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково за наступними підставами.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1999 року по теперішній час. З 02.09.2003 року по 03.05.2008 року шлюб між сторонами був розірваний, але вони продовжували сумісне проживання, що сторонами не заперечується. З 03.05.2008 року сторони знову зареєстрували шлюб у відділі РАЦС Верхньодніпровського РУЮ, на даний час шлюб між сторонами не розірваний, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

В період шлюбу у сторін народилось двоє дітей: син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька Марія, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом встановлено, що в період шлюбу та спільного проживання сторонами було придбане наступне майно:

1)за договором купівлі-продажу від 12.04.2002 року сторони в рівних частинах, по ? кожна, придбали 3-кімнатну квартиру в АДРЕСА_1 ( на сьогоднішній день адреса квартири АДРЕСА_2.

2)за договором купівлі-продажу від 14. 03.2011 року сторони в рівних частинах по ? кожна придбали магазин (нежитлове приміщення площею 62.9 кв.м. в м. Верхньодніпровську Дніпропетровської області по вул. К. Лібкнехта, 33/2 ( на сьогоднішній день адреса нежитлового приміщення м. Верхньодніпровськ вул. Авраменко, 33/2);

3) за договором купівлі-продажу (кредит в банку «Агриколь») - автомобіль «Рено Дастер» державний номер АЕ 40-64, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію САО 054728 від 27.07.2012 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_1

Відповідно до заявлених позовних вимог за первісним та зустрічним позовом подружжя Галюк вимоги щодо розподілу квартири не ставлять тому дане питання судом не розглядається.

Спір між сторонами виник щодо розподілу магазину (нежитлового приміщення) яке на даний час переобладнано в перукарню, проте відповідна перереєстрація не проведена та стовно автомобіля.

Як вбачається з наданих матеріалів справи восени 2015 року між сторонами почали виникати спори з приводу користування даним майном. Сторони почали вчиняти дії, якими позбавляли іншу сторону можливості користуватись нежитловим ьїм на праві спільної сумісної власності приміщенням та автомобілем . Так автомобіль «Рено-Дастер» протягом певного періоду перебував у виключному володінні ОСОБА_1, і ОСОБА_2М,. доступу до даного автомобіля не мав, що підтверджується копіями наданих матеріалів за кримінальним провадженням № 120150404300000918 від 06.10.2015 року та не заперечується ОСОБА_1

В свою чергу і ОСОБА_2, створював перешкоди ОСОБА_1М ,. в користуванні нежитловим приміщенням ( перкарнею) до тимчасового припинення її діяльності.

Тому з метою врегулювання даної ситуації сторони 20.11.2015 року уклали договір добровільного роз поділу майна подружжя, відповідно до якого сторони засвідчили, що не будуть створювати один одному перешкод у користуванні вказаним майном, уповноважили одне одного на самостійність у прийнятті рішень стосовно майна і при необхідності відчуження майна, зобов'язувались не мати заперечень стосовно самостійних дій сторін і засвідчили, що дали згоду на відчуження своїх часток майна .

Договір вони склали в двох примірниках, поставили особисті підписи. Посилання відповідача за первісним позовом на те, що свій підпис на даному договорі він постави в результаті примусу, так як це був єдиний спосіб користуватись належним їм автомобілем, суд вважає безпідставними. Так як відповідач мав можливість звернутись до суду про розподіл сумісно придбаного майна, а саме автомобіля, визначити порядок користування ним чи іншим чином усунути порушення свого права.

Тому підписання даного договору на момент його укладення на думку суду відповідало дійсній волі відповідача та усувало порушення його права. Так як відповідач ОСОБА_2М,. отримав автомобіль у своє користування і по даний час одноособово ним користується, що відповідачем не заперечується. Крім того з його пояснень встановлено, що надати даний автомобіль в сумісне користування позивачу ОСОБА_1М , не має наміру, так як побоюється знову втрати можливість ним користуватись.

Таким чином протягом певного часу укладений між сторонами договір вирішив конфліктну ситуацію між ними та виконувався сторонами.

Проте, подання позивачем даного позову вказує на те, що згодом між сторонами знову виник спір з приводу користування зазначеним майном.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог про визнання договору про розподіл майна подружжя дійсним суд вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного

ОСОБА_4 кодексу України чітко не регламентують правовідносини між подружжям з приводу укладення договору щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя.

Лише ч. 1 ст. 64 СК України передбачено, що дружи на та чоловік мають право на укладання між собою всіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином сторони могли укласти договір щодо розподілу спільної сумісної власності подружжя, що відповідає і вимогам ст. 7 СК України.

Так, згідно ч. 2 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками

Проте так як нормами СК України не передбачене детальне правове регулювання договору щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, до нього застосовуються загальні вимоги щодо регулювання договорів, передбачені нормами ЦК України, відповідно до ст. 8 СК України.

Так відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на вимкнення, зміну або при чинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином посилання відповідача за первісним позовом на те, що в договорі невірно викладені його умови суд вважає безпідставними, так як перелік обов'язкових умов для даного виду договору законом не визначений і сторони були вільні у виборі умов цього договору, а підписавши його погодились з ними. Крім того оцінюючи зміст договору, суд не вбачає, що викладені в ньому умови суперечать нормам цивільного Кодексу чи іншим актам цивільного та сімейного законодавства. Напроти, викладені в договорі умови на час його укладення вирішили конфлікт між сторонами, та відповідали вимогам розумності та справедливості.

Безпідставними суд вважає і посилання відповідача про те, що в договорі зазначено об'єкт спільного сумісного майна подружжя перукарня «Медея» , в той час як ними було придбано магазин (нежитлове приміщення) так як згідно і позовних вимог зазначених в зустрічній позовній заяві, судом встановлено, що нежитлове приміщення переобладнане сторонами в перукарню «Медея», що відповідачем не заперечується і навіть ставиться питання про стягнення орендної плати за її оренду.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Враховуючи те, що договір, укладений з приводу розподілу нерухомого майна (нежитлового приміщення) та автомобіля, стосовно яких відповідно до норм ст. 209, 210 ЦК України та норм закону, що регулюють особливості укладення договорів даного виду договір, повинен бути укладений в письмовій нотаріально посвідченій формі та підлягає державній реєстрації, недотримання даної форми у відповідності до ст.. 220 ЦК України визначає даний договір як нікчемний тобто такий, що не створює прав та обов'язків між сторонами .

Визнати даний договір дійсним відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України суд не має можливості, так як правочин з приводу відчуження нерухомого майна підлягає не лише нотаріальному посвідченню, а державній реєстрації. Тому в задоволенні даних вимог суд вважає за можливе відмовити .

Позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на магазин (нежитлове приміщення), розташований за адресою: м. Верхньодніпровськ вул.. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м., а за відповідачем право приватної власності на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1 та припинення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2М та Галюк О,М. на магазин (нежитлове приміщення), розташований за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м., та на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1, на думку суду підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку доходу.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлене домовленістю між ними або шлюбним договором в період перебування шлюбу.

Судом встановлено, що купуючи магазин (нежитлове приміщення), розташований за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м., сторони при укладенні договору визначили за кожним з них право власності на дане приміщення в розмірі ? частини. Автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований на позивача ОСОБА_1. проте є об'єктом права спільної сумісної власності, як майно набуте сторонами за час шлюбу.

На даний час сторони не можуть спільно володіти та користуватись зазначеним вище спільним майном. Тому суд вважає недоцільним задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання за по змивачем ОСОБА_2, права власності на ? частину автомобіля RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1, так як з пояснень самого позивача за зустрічною позовною заявою вбачається, що він на даний час сам користується даним автомобілем і навіть при задоволенні позовних вимог в цій частині він не надаватиме можливості ОСОБА_1, користуватись даним автомобілем, що слідує із наданих ним пояснень.

Тому виходячи з того, що обидва позови ґрунтуються із правовідносин що регулюють спільну сумісну власність подружжя, а саме виникають із розподілу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи порядок користування даним майном, який на даний час склався між сторонами. А саме ОСОБА_1М,. використовує неж тлове приміщення для заняття п підприємницькою діяльністю перукаря. ОСОБА_2М,. сам користується автомобілем в тому числі і для здійснення ним своє професійної діяльності. А також враховуючи той факт, що згідно наданих суду доказів вартість даних об'єктів права спільної сумісної власності є майже однаковою. Згідно кредитного договору вартість автомобіля RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1 складає 166350 грн. Згідно звіту про оцінку майна в вартість магазину (нежитлового приміщення), розташованого за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м складає 173681 грн. Суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1М ,. право приватної власності на магазин (нежитлове приміщення), розташоване за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м, а за ОСОБА_2, право власності приватної на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя, припинивши їх право спільної сумісної власності на дане майно. На думку суду такий розподіл спільного сумісного майна відповідатиме інтересам сторін, принципу розумності та справедливості та призведе до припинення спору між сторонами. Посилання відповідача ОСОБА_2, на те, що вартість нежитлового приміщення значно більша, що сторонами вкладені значні кошти в її переобладнання та, що на даний час ще повернені борги за переобладнання даного приміщення ніякими доказами не підтверджуються.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою про стягнення ? частини орендної плати за нежитлове приміщення за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 за період з 01.03.2015 року по 01.05.2016 року в сум і 34300 грн., суд вважає за потрібне в задоволенні даних позовних вимог відмовити, виходячи з наступного.

Позивачем за зустрічною позовною заявою не надано будь-яких доказів про те, що дане приміщення здається в оренду. Так, безпосередньо договір оренди стосовно даного приміщення не укладався. Відповідач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1, не заперечує, що в у вказаному приміщенні працюють інші перукарі, проте пояснила, що з ними договір оренди не укладався, орендна плата ними не сплачується, сплачуються лише комунальні послуги та інші необхідні платежі. Тому у суду відсутні будь які відомості про те ким орендується дане приміщення, на яких умовах, який розмір орендної плати та за який період орендарі сплачують за оренду даного приміщення. Позивач за зустрічною позовною заявою посилався на те, що такі відомості надані в банк для отримання кредиту, але на запит суду підтверджуючі цей факт документи не надані. Проте якщо вони і були б отримані судом, то застосувати їх до правовідносин, що існують на час розгляду спору на думку суду не можливо, так як дані відомості подались на час укладення кредитного договору в 2012 році. На даний час могли змінитись як кількість орендарів так і сума орендної плати , якщо така сплачувалась. Тому дані вимоги не знайшли свого підтвердження при розгляді сп рави

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суми сплаченого сторонами судового збору за первісною та зустрічною позовною заявою в сумі по 551 грн., 20 коп., підлягають взаємозарахуванню між сторонами.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 за позовом до ОСОБА_2 про визнання договору добровільного розподілу майна дійсним та визнання права власності на майно - задовольнити частково.

В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_2, зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 право приватної власності на магазин (нежитлове приміщення), розташований за адресою: м. Верхньодніпровськ вул.. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН2778112095, зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 право приватної власності на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1.

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на магазин (нежитлове приміщення), розташований за адресою: м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 загальною площею 62.9 кв.м., та на автомобіль RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на ? частину автомобіля RENAULT-DASTER, державний номерний знак НОМЕР_1. та про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 орендної плати за нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Верхньодніпровськ вул. Авраменка (ОСОБА_5), 33/2 за період з 01.03.2015 року по 01.05.2016 року в сум і 34300 грн.,- відмовити.

Понесені позивачами за первісною та зустрічною позовною заявою: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 551 грн. 20 коп., взаємозарахувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Верхньодніпровський районний суд. Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Рішення набирає чинності після закінчення строку на подання апеляційної скарги якщо апеляційна скарга не подавалась. У випадку подання апеляційної скарги, рішення суду набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції якщо не було скасоване не або змінене.

Суддя Петрюк Т.М.