Ухвала суду № 61104174, 30.08.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/383/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

30 серпня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", про визнання дій приватного нотаріуса неправомірними та скасування державної реєстрації.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року позов задоволено. Рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису: 12676426, від 22.12.2015 року визнано протиправним та скасовано.

Не погодившись з прийнятим судовим рішення, третя особа - ТОВ "Кей-Колект" подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач та треті сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інвестиційним банком "УкрСиббанк" (далі- АКІБ "УкрСиббанк") укладено договір про надання споживчого кредиту № 11135853000, згідно з яким ОСОБА_3 надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 60000 доларів США із кінцевим терміном погашення 31 березня 2017 року.

Для забезпечення виконання цього зобов'язання, позивачем та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір іпотеки від 02 квітня 2007 року, відповідно до якого, позивач ОСОБА_3 передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру під номером АДРЕСА_1 та належить їй на праві власності.

12 грудня 2011 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором. В подальшому, 22 грудня 2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., керуючись п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року, за результатами розгляду заяви ТОВ "Кей-Колект" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 15018686, прийнято рішення № 27368001, згідно з яким проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 12676426, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1, за ТОВ "Кей-Колект", податковий номер 37825968.

Позивач вважає рішення відповідача № 27368001, згідно з яким проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 12676426, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, протиправним, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято не за місцем розташування нерухомого майна, без вчинення нотаріальної дії; на підставі нормативно-правового акт, що втратив чинність, відтак, не відповідає переліченим у статті 2 КАС України критеріям, зокрема, щодо добросовісності, не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою.

Частина 1 ст. 15 Закону України № 1952-IV встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Абзацом 2 частини 1 ст. 9 Закону України №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

На час вчинення відповідачем спірних дій порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначався Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 (надалі - Порядок № 868). Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року на час виникнення спірних правовідносин втратив чинність.

Так, відповідно до п. 2 Порядку № 868 від 17.10.2013 року державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Відповідно до п.п. 1 п. 37 Порядку № 868 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Як встановлено ч. 3 статті 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Крім того, у абзаці 7 пункту 2 Порядку № 868 зазначено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, законодавець пов'язує державну реєстрацію прав з вчиненням відповідної нотаріальної дії та встановлює, що нотаріус як спеціальний суб'єкт уповноважений вчиняти реєстраційні дії у випадку вчинення відповідних нотаріальних дій.

Так, стаття 34 Закону № 3425-XII встановлює перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, а саме: посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо); вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину; видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; проведення опису майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчення справжності підпису на документах; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчення факту, що фізична особа є живою; посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці; посвідчення час пред'явлення документів; передача заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймання у депозит грошових сум та цінних паперів; вчинення виконавчих написів; вчинення протестів векселів; вчинення морських протестів; прийняття на зберігання документів. На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

З урахуванням наведених вище положень Закону колегія суддів дійшла висновку, що проведення нотаріусом як спеціальним суб'єктом державної реєстрації прав на нерухоме майно відбувається поряд із вчиненням нотаріальних дій, які безпосередньо пов'язані з правом на майно, зокрема, посвідчення правочинів відчуження (купівля - продаж, дарування тощо).

Однак, у спірних правовідносинах у справі відповідач провів державну реєстрацію права на предмет іпотеки - квартиру без вчинення відповідної нотаріальної дії.

На підставі встановлених у справі обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо відсутності необхідності вчинення відповідачем окремих нотаріальних дій з нерухомим майном для проведення реєстрації прав на спірну квартиру, оскільки доводи апеляційної скарги щодо можливості посвідчення нотаріусом правочинів за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину суперечать чинному законодавству, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частини 7 статті 3 Закону України №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п 'ятої цієї статті

За змістом статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" (далі - Закон України № 3425-ХП), визначено, що нотаріальний округ - це територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом (ч. 3 ст. 13-1 Закону № 3425-XII).

Так, предметом договору іпотеки є нерухоме майно, яке знаходиться у АДРЕСА_1.

Однак, як свідчать матеріали справи, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено не за місцем його розташування, всупереч указаних вище положень статті 3 Закону № 1952-IV та статті 13-1 Закону № 425-XII. Крім того, об'єкт іпотеки знаходиться поза межами нотаріального округу, де відповідач має право здійснювати нотаріальну діяльність.

Водночас, в обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ч. 4 ст. 55 Закону України "Про нотаріат".

Частиною 4 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" встановлено перелік нотаріальних дій, які можуть провадитися не тільки за місцезнаходженням майна, а й за місцем реєстрації однієї зі сторін правочину. Зокрема, в ст. 55 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочинну.

Однак, на думку колегії суддів, вказана вище норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, реєстрація права на квартиру проведена відповідачем самостійно, без вчинення нотаріальних дій, щодо посвідчення правочину, зокрема.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для проведення державної реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" на об'єкт нерухомого майна - квартиру загальною площею 66,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та прийняття оспорюваного рішення від 22.12.2015 року, номер запису 12676426, є договір іпотеки № 1638 від 02.04.2007 року. Так, відповідно до змісту п.4.1 Договору іпотеки Іпотекодержатель (ТОВ "Кей-Колект") має право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання Боржником зобов'язання за Кредитним договором.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. 1 ст. 7 Закону №898-IV).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №898-IV відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону №898-IV)

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частина 1 ст. 37 Закону України № 898-IV встановлює, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

З урахуванням викладеного вище, оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності звернення про реєстрацію права власності на квартиру, колегія суддів зазначає, що законодавець передбачив права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки та, відповідно, реєстрацію права власності на таке майно, за умови застереження про це у договорі іпотеки та направлення Іпотекодавцю відповідного повідомлення-вимоги. При цьому суд не заперечує право іпотекодержателя, за умови виконання положень договору іпотеки, проводити реєстрацію предмету іпотеки, яка була порушена відповідачем.

На підставі викладених обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог та визнання неправомірним звернення стягнення на предмет іпотеки та скасування рішення державного реєстратора обґрунтованими.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на правові позиції Верховного Суду України (надалі - ВСУ), висловлені за результатами перегляду судових рішень касаційної інстанції в процесі усунення неоднакового застосування судами правових норм у подібних відносинах.

Верховний Суд України у судовому рішенні від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, виходячи з аналізу ст. 17 КАС України та ст. 15 ЦПК України, враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, дійшов висновку, що спори по суті заявлених позовних вимог не є публічно-правовими, випливають з договірних відносин і мають вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статі 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів апеляційного суду, керуючись абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України, вважає за можливе відступити від зазначеної позиції Верховного Суду України у цій справі з наступних мотивів.

Так, пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державним реєстратором є нотаріус.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить: 1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та ведення реєстраційних справ; 2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що функції нотаріуса у спірних правовідносинах пов'язані із здійсненням ним владних управлінських повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій, а отже нотаріус є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

В свою чергу, згідно з пунктом першим частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що за своїм характером спір по суті заявлених позовних вимог є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 06 вересня 2016 року.

Головуючий Сапальова Т.В. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.