Ухвала суду № 61104141, 30.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 р.Справа № 818/336/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Калитки О. М. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Струковій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2016р. по справі № 818/336/16

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ( далі - відповідачі) в якому просить зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 (договір від 25.02.2015 року № 011-18000-250215) банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для включення до Загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2016 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії - відмовилено.

ОСОБА_1 , не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України та ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 25.02.2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" № 018-18513-130215 на суму 4613,00 доларів США Згідно вказаного договору ПАТ "Дельта Банк" приймає грошові кошти у розмірі 4613,00 доларів США строком до 24.08.2015 року та нараховує відсотки у розмірі 5,5 % річних (п.1.2, 1.3, 1.4 договору) (а.с.14).

Пунктом 1.8 Договору передбачено, що грошові кошти перераховуються із власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу банку в день укладання Сторонами цього Договору. В разі нездійснення перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, договір вважається таким, що не був укладений. Також, 25.02.2015 року позивач та працівник банку ОСОБА_3 уклали додаткову угоду № 1 від 25.02.2015 року, яким змінює зміст п.1.8 Договору щодо перерахування коштів, зокрема, даний пункту викладається в новій редакції, а саме визначається право перерахування грошових коштів із власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу банку в день укладання Сторонами цього Договору, а також право перерахувати кошти із відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента. Також додатковою угодою № 1 від 25.02.2015 року сторони визначили, що умови п. 5.11 Правил до правовідносин, що виникають на підставі до цього договору не застосовуються.

В день підписання даного договору, сума вкладу в розмірі 4613,00 доларів США перерахована платіжним дорученням від 25.02.2015 року № 46458236 в безготівковому порядку з рахунку іншої особи - ОСОБА_4, відкритого в ПАТ "Дельта Банк" (а.с.17).

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що зміст основного договору був публічним договором, умови були однакові для віх вкладників банку. Після проведеної перевірки встановлено, що працівник банку та позивач уклали додаткову угоду для можливості проведення перерозподілу грошових коштів від іншої фізичної особи - гр. ОСОБА_4, який також був вкладником банку, але його сума вкладу перевищила гарантовану Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів при наявній забороні укладати такі угоди.

Так, Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 року № 692/БТ ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних (а.с.44).

В подальшому, Постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с.34-35).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 року № 51 затверджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" з 03.03.2015 року по 02.06.2015 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (а.с.36). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 року № 71 тимчасову адміністрацію запроваджено строком до 02.09.2015 року (а.с.37).

Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 року № 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "Дельта Банк" (а.с.39).

Згідно протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ "Дельта Банк" виявлено ряд правочинів з ознаками нікчемності. В протоколі зазначено, що нікчемні договори та інші правочини були вчинені в зв'язку з тим, що сума грошових коштів на рахунках окремих клієнтів ПАТ "Дельта Банк" перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом гарантування, а відповідно існували ризики для незадоволення вимог кредиторів в результаті ліквідації Банку та реалізації його майна. Вказаними фізичними особами було ініційовано процес зарахування коштів на депозитні рахунки інших осіб у розмірі, що не перевищує суму граничного розміру відшкодування коштів. При цьому вказані дії вчинялись в період дії постанови Національного Банку України про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних (а.с.55-56).

Наказом уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. від 16.09.2015 року № 813 застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту) на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с.48).

В подальшому, позивача повідомлено, що договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 25.02.2015 року № 018-18513-130215 є нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с.19).

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що уповноваженою особою ФГВФО не було включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з підстав визнання договору банківського вкладу від 25.02.2015 року № 018-18000-250215 (в т.ч. і додаткової годи № 1 від 25.02.2015 року, яка є невід'ємною частиною до договору № 018-18000-250215) нікчемним.

Вказане ґрунтується на тому, що під час перевірки правочинів (договорів), укладених ПАТ "Дельта Банк" з вкладниками, встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім'я позивача надійшли внаслідок так званого "дроблення" рахунку іншого клієнта з метою отримання коштів не від Банку, а за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто за рахунок держави. Рахунок відкрито після прийняття постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 року № 692/БТ про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, уповноваженою особою Фонду ПАТ "Дельта Банк" надано належні докази, які підтверджують вжиття ним всіх необхідних заходів щодо виявлення правочинів, які мають ознаки нікчемності, як того вимагає ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Враховуючи викладене, судом зроблено висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 (договір від 25.02.2015 року № 011-18000-250215) банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для включення до Загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте , колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією й законами України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом ,встановленим законом - тобто право на доступ до суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав ,свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом ,ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді ,до підсудності якого вона віднесена .

Відповідно до ст.17 КАС України до компетенції адміністративних судів відносяться, та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення і закрити провадження у справі.

Наведене узгоджується з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 16.02.2016 року по справі № 826/2043/15 .

Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вищенаведене , колегія суддів дійшла висновку , що заявлені позовні вимоги виникли на стадії ліквідації (банкрутства) банку, а отже , на них не поширюється юрисдикція адміністративних судів, тому провадження в даній справі необхідно закрити.

Слід зазначити, що питання які просить вирішити позивач по зазначеній вимозі стосуються та безпосередньо впливають на ліквідаційну масу банку.

В даному випадку особа уповноважена на ліквідацію банку, має правовідносини з позивачем які безпосередньо стосуються господарської діяльності банку.

Беручи до уваги те, що спір стосується відносин, які регулюються нормами Господарського процесуального кодексу України, він підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

У відповідності до п. 4 ч.1 ст.202 КАС України порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно з ч.1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За приписами п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, , 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2016р. по справі № 818/336/16 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу право звернення з даним позовом до суду в порядку господарського судочинства

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 05.09.2016 р.